19 вересня 2025 р. № 400/10460/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,
простягнення 7619,87 грн,
Військова частина НОМЕР_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі також - відповідач) відшкодування майнової шкоди за переплату грошового забезпечення в сумі 7619,87.
Ухвалою від 08.11.2024 року суд відкрив провадження по справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в ході проведення службового розслідування було виявлено, що за час перебування поза межами Військової частини НОМЕР_1 відповідач отримав грошове забезпечення в розмірі 7619,87 грн, на яке не мав права.
Відповідач відзив на позов не надав.
Ухвала про відкриття провадження у справі повернулась до суду без вручення адресату.
За правилами ч. 4 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі відсутності учасників справи за адресою його місцезнаходження (місцяпроживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.06.2023 року № 162 відповідач зарахований до списків військової частини та на всі види забезпечення.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.12.2023 року № 356 відповідач вважається таким, що вибув з району виконання бойового завдання за призначенням у відпустку (за сімейними обставинами терміном 10 діб, без урахування часу, необхідного для проїзду терміном 2 доби, з 18.12.2023 року по 29.12.2023 року).
Згідно вказаного наказу відповідач був зобов'язаний прибути до військової частини 30.12.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2023 року № 844 було здійснено виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 20.12.2023 року №827/уд, у якій містилась вимога щодо виплати у грудні 2023 року залишку ресурсу за фондом грошового забезпечення,у зв'язку з чим Військова частина НОМЕР_1 виплатила відповідачу грошове забезпечення на загальну суму 7619,87 грн.
Відповідач умови наказу від 17.12.2023 року № 356 не виконав, до військової частини у встановлений строк не повернувся.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.12.2023 року № 370 відповідача наказано вважати таким, що з 31.12.2023 року перебуває в самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із неприбуттям з відпустки за сімейними обставинами, та знято з усіх видів забезпечення з 31.12.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.12.2023 року № 855 призначено службове розслідування щодо уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню Військової частини НОМЕР_1 та відсутності без поважних причин на військовій службі, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
В ході службового розслідування, було виявлено факт переплати грошового забезпечення, яке було виплачене відповідачу, на загальну суму 7619,87 грн, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2024 року № 5/60/70.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2024 року № 10 відповідача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до пп. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (військовослужбовці які відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби).
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.01.2024 року № 35, було встановлено:
- заступнику командира Військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення на виконання вимог ч. 4 cm. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за фактом виявлення ознак військового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 cm. 407 КК України підготувати повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та направити разом з копіями матеріалів службового розслідування до органу досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної cm. 216 Кримінального процесуального кодексу України, з метою надання йому належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень;
- помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової робити подати адміністративний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду відносно старшого солдата ОСОБА_1 про відшкодування шкоди державі на загальну суму 7619,87 грн.
Також, Військовою частиною НОМЕР_1 було подано повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення від 17.01.2024 року за вих. № 5/51/128.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абз. 1 ст. 3 Закону України від 06.12.1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 548-ХІV «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно з статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача за грудень 2023 року.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не з'явився до місця служби після закінчення відпустки, тобто самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у зазначений період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки під час розгляду справи не було залучено свідків та не призначено експертиз, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) переплачене грошове забезпечення у розмірі 7619,87 грн (сім тисяч шістсот дев'ятнадцять гривень 87 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.09.2025 року.
Суддя О.В. Малих