19 вересня 2025 рокусправа № 380/11406/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.03.2025 за № 104250020261 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 із 24 березня 2025 року пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 9 років, згідно зі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 № 224) та станом на 01.01.1993 прожила в цій зоні не менше двох років.
Ухвалою від 11.06.2025 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви Позивач додала всі необхідні документи, серед яких посвідчення громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), (Категорія 2), що підтверджує факт її постійного проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення. У результаті розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії від 31.03.2025 № 104250020261. В призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подав відзив на позовну заяву від 02.07.2025 (вх. № 11854ел), у якому зазначає, що у ОСОБА_1 відсутнє право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 9 років відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 1 ст. 55 Закону № 796, оскільки не виконано умову проживання чи роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення 2 роки станом на 1 січня 1993. Отже, з огляду на викладене, приходимо до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.03.2025 № 104250020261 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниження пенсійного віку, прийнято із дотриманням та відповідно до норм та вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів України. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, подав відзив на позовну заяву від 27.06.2025 (вх. № 53575), у якому зазначає, що позивачу згідно наданих документів відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Управління не вбачає в своїх діях порушення діючого Пенсійного законодавства, і вважає, що рішення про відмову про призначення пенсії винесено правомірно на підставі наявних у пенсійній справі документів. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , є особою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження ради міністрів УРСР від 28.06.1989 № 224) (2 категорія), що підтверджується посвідченням від 15.04.1999 Серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 24.03.2025 подала в Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності документи позивачки розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення від 31.03.2025 за № 104250020261 про відмову в призначенні пенсії.
У рішенні, зокрема, вказано, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Документами підтверджено факт проживання або роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 03 роки 04 місяці 27 днів. Станом на 01.01.1993 період постійного проживання (постійної роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - відсутній, оскільки не взято до уваги довідку від 14.03.2025 № 25 про навчання та проживання в смт. Вільна, так як в алфавітних книгах записів учнів (підставах видачі долучених до документу) дата народження особи вказана 1973 рік та ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспорту. Право на призначення пенсії за віком визначене ст. 55 Закону № 796 згідно наданих відсутнє, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначенні пенсії протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII).
Згідно з пунктом 2 статті 9 вказаного Закону, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктами 2, 3 статті 11 Закону № 796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
- особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення-не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 14 Закону № 796-XII, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження, в тому числі особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
- а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Згідно з статтею 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії.
Статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років зменшення віку передбачено на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років
Згідно із приміткою до зазначено пункту, початкова величина зниження пенсійного віку (4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно з статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
За змістом статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
В контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що на виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Отже, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. Водночас зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Суд встановив, що 15.04.1999 Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_1 посвідчення громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 № 224), (Категорія 2), серія НОМЕР_1 .
Позивач вважаючи, що має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII звернулася до Управління із відповідною заявою.
При цьому, на підтвердження права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ позивач надала документи на підтвердження факту проживання у зоні безумовного(обов'язкового) відселення.
Згідно з копією паспорта, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася в смт. Вільча, Поліський район, Київська область.
Відповідно до атестату про середню освіту Серії НОМЕР_2 , виданого 15.06.1991 Вільчанською середньою школою Поліського району Київської області УРСР, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 1991 році закінчила Вільчанську середню школу Поліського району Київської області УРСР та отримала середню освіту.
Згідно з довідкою від 14.03.2025 № 25, виданої відділом освіти Поліської селищної ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно навчалася у Вільчанській середній школі Поліського району Київської області з 1981 по 1991 та отримала атестат про середню освіту НОМЕР_2 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для видачі довідки: книга обліку бланків і видачі атестатів про середню освіту Вільчанської середньої школи, алфавітні книги запису учнів Вільчанської середньої школи.
У книзі обліку бланків і видачі атестатів про середню освіту Вільчанської середньої школи Поліського району Київської області наявний запис за № 684, згідно якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , період навчання - з 1981 по 1991 було видано атестат про середню освіту НОМЕР_2 .
У алфавітній книзі запису учнів Вільчанської середньої школи смт. Вільча Київської області розпочатої 1980, закінченої 1987, наявний запис за № 7 про ученицю ОСОБА_1 , 1973 р.н.
Водночас територія смт. Вільча, Поліський район, Київська область відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відноситься зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Таким чином, факт реєстрації та постійного проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 1 січня 1993 року становить більше 2 років, адже позивач з 1981 по 1991 навчалася у Вільчанській середній школі Поліського району Київської області, а проживала по вул. Піонерська, смт. Вільча Поліського району Київської області.
Вказане є достатньою умовою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Також у спірному рішенні вказано, що не взято до уваги довідку від 14.03.2025 № 25 про навчання та проживання в смт. Вільна, так як в алфавітних книгах записів учнів (підставах видачі долучених до документу) дата народження особи вказана 1973 рік та ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспорту.
Суд зазначає, що вказане, не може бути підставою для відмови позивачці у врахуванні інформації вказаної у ній.
Виявлені відповідачем розбіжності щодо написання дати народження позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд вказує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення облікових документів.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (24.03.2025), ОСОБА_1 досягла 51-річного віку.
Згідно з інформацією, зазначеною Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області в оскарженому рішенні про відмову в призначенні пенсії, страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 року 6 місяців.
Отже, враховуючи у сукупності наявність у позивача посвідчення (Категорії 2), а також довідки відділу освіти та атестату, що підтверджують факт проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи наведене, суд вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.03.2025 № 104250020261 про відмову в призначенні пенсії протиправним, а тому його необхідно скасувати.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Львівській області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення, здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 24.03.2025 пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 9 років, згідно з ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у проведенні перерахунку, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ у Львівській області.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.03.2025 № 104250020261 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 24.03.2025 пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 9 років, згідно з ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19.09.2025.
СуддяКедик Марія Василівна