19 вересня 2025 року справа №320/38930/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (Головне управління, ГУ Національної поліції).
Просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень);
- зобов'язати Головне управління Національної поліції нарахувати та виплатити їй грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у розмірі 82 102,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у день звільнення 24.10.2022 відповідач не провів із нею повного розрахунку, а фактично повний розрахунок із позивачем здійснено 27.07.2024, у зв'язку із чим позивач має право на середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 27.08.2024 провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 20.06.2025 витребувано від відповідача:
- інформацію з документально підтверджуючими доказами (довідка тощо) про суму, яка була виплачена позивачу при звільненні;
- детальну інформацію з документально підтверджуючими доказами (довідка тощо) про середній заробіток позивача за два останні місяці, що передували звільненню, із зазначенням середньоденного, або інформації з доказами про спростування того, що такий середній заробіток не складає 446,21 грн, як зазначено в позові позивачем.
На виконання вказаної ухвали від 20.06.2025 відповідач подав до суду письмові пояснення, довідку про нараховані суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2022 року; стосовно визначеного позивачем середньоденного грошового забезпечення у розмірі 446,21 грн (за два місяці, які передували звільненню) - не заперечували.
Відповідач також направив відзив на позовну заяву, в якому вказав на відсутність порушень прав у межах спірних правовідносин, а також на безпідставність позовних вимог. Зауважив, що немає обґрунтованих підстав вважати, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Також вказав, що з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, необхідно зменшити суму середнього заробітку, яка заявлена позивачем до стягнення. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходила службу на посаді оперуповноваженого сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, з якої наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області за № 166 о/с від 21.10.2022 звільнена з 24.10.2022.
У день звільнення відповідачем не проведено із позивачем повного розрахунку.
27.07.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024 відповідач виплатив позивачу надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022, у розмірі 14 534,35 грн.
Виплата коштів у розмірі 14 534,35 грн здійснена 27.07.2024.
Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, а тому звернулася до суду із вказаним позовом.
Крім того, як вбачається із довідки від 29.11.2022 № 574 ГУ Національної поліції в Київській області про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби перед звільненням, її середньомісячне грошове забезпечення становило 13 609, 41; середньоденне - 446,21 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За положеннями частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.
Тобто, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Наведене спростовує доводи відповідача у цій частині.
Враховуючи, що позивачу при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, а також те, що відповідні суми і на виконання рішення суду виплачені несвоєчасно, позовні вимоги про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період затримки розрахунку у шість місяців є обґрунтованими.
Згідно статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як видно із названої вище довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби перед звільненням із зазначенням середньоденного та середньомісячного розмірів від 29.11.2022 № 574, розмір її середньоденного заробітку становить 446,21 грн.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 446,21 грн х 182 дні = 81 210,22 грн.
Доводи відповідача про те, що вказану суму необхідно зменшити з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, суд відхиляє, зважаючи і на наступне.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 вказав, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключно за період до 19.07.2022.
У випадку, який розглядається, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахована виключно за період з 19.07.2022, у зв'язку із чим таку суму не належить зменшувати з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, оскільки законодавець врегулював самостійно необхідність такого зменшення шляхом обмеження строку, за який може бути стягнуто відповідну суму.
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Подібна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
За правилами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається із квитанції від 14.08.2024, ОСОБА_1 сплачено 1211,20 грн судового збору.
З урахуванням задоволеної частини позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень, протиправність рішень/дій якого було встановлено.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81 210,22 (вісімдесят одна тисяча двісті десять гривень 22 копійки) грн, з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при його виплаті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.