19 вересня 2025 року Справа №160/33219/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву про самовідвід головуючого судді в адміністративній справі №160/33219/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправними дій та бездіяльності і стягнення моральної шкоди, -
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправними дій та бездіяльності і стягнення моральної шкоди, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/33219/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправними дій та бездіяльності і стягнення моральної шкоди.
Також вказаною ухвалою суду клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та призначено справу №160/33219/24 до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням першого підготовчого судового засідання на 01.10.2025 року о 13:30 год.
19.09.2025 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Туровою О.М. подано заяву про самовідвід, в обґрунтування якої зазначено, що, як слідує з матеріалів справи №160/33219/24, відповідачем у ній виступає Державна установа «Дніпровська виправна колонія (№89)», водночас, з'ясовано, що наразі свекор судді Турової О.М. обіймає посаду директора Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№89)» - заступника начальника Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», а тому, з метою недопущення жодних сумнівів щодо об'єктивності, безсторонності та неупередженості головуючого судді під час розгляду адміністративної справи №160/33219/24 з боку учасників цієї справи, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 36, частинами 1, 3 статті 39 КАС України, суддя вважає за необхідне заявити самовідвід.
Згідно з п.4 ч.1 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
При цьому ст.15 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя заявляє самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом. У разі виникнення сумнівів у судді щодо його неупередженості у результаті розгляду справи суддя має право заявити самовідвід. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід.
Відповідно до ч.1 ст.39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, зобов'язані заявити самовідвід.
Частиною 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
За приписами абз.1 ч.3 ст.39 Кодексу адміністративного судочинства України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з ч.2 ст.40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Також суд наголошує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі «П'єрсак проти Бельгії» («Piersac vs Belgium») ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland»), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» («Ferrantelli and Santangelo v. Italy»), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
Водночас, важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02).
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі «Білуха проти України» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» Судом зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Приписами пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23) визначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
З огляду на викладене у сукупності та з метою уникнення сумнівів в об'єктивності та неупередженості головуючого судді зі сторони учасників цієї справи, суд доходить висновку, що заява судді Турової О.М. про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.36 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 36, 39-41, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву про самовідвід головуючого судді Турової О.М. в адміністративній справі №160/33219/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправними дій та бездіяльності і стягнення моральної шкоди - задовольнити.
Адміністративну справу №160/33219/24 передати для здійснення повторного розподілу між суддями в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.
Суддя: О.М. Турова