19 вересня 2025 р.Справа № 160/26235/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості, середнього заробітку, моральної шкоди -
15.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просить встановити факт перебування ОСОБА_1 , у трудових відносинах із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в період з 25.08.2025 по 08.09.2025 на посаді «Аналітик CRM»; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість із заробітної плати за 12 відпрацьованих днів у розмірі 11 428,56 грн.; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 09.09.2025 року по день ухвалення судового рішення; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 10 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із частиною третьою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить встановити факт перебування у трудових відносинах із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в період з 25.08.2025 по 08.09.2025, стягнути на користь позивача заборгованість із заробітної плати за 12 відпрацьованих днів та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнути на користь позивача 10 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
З приводу цього суд зазначає, що спір про захист права конкретної фізичної особи в трудових відносинах є не публічним, а є приватно - правовим.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 Цивільно процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про неможливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства та про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості, середнього заробітку, моральної шкоди.
Відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На виконання положень частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості, середнього заробітку, моральної шкоди - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська