19 вересня 2025 рокуСправа №160/12973/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
06.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком громадянину України ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009, з урахуванням норм законодавства, які діють за весь час поновлення виплати пенсії, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії з осучасненням таких виплат, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, у порядку передбаченому законодавством, з компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійний орган на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі №160/12761/23 розглянув заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 13.12.2023 та прийняв рішення від 20.05.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком. Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням, а також вважаючи, що він має беззаперечне законне право на отримування пенсії, знаходячись за межами території України, оскільки норма законодавства, на підставі якої пенсіонера було позбавлено права на виплату належної йому пенсії, втратила чинність відповідно до рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р., звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання копії ухвали, шляхом надання до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн.
16.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату №Q631-4U9L-ZFKE від 16.05.2025 на суму 968,96 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/12973/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач у строки, встановлені ухвалою суду від 19.05.2025, відзиву на позов суду не надав, адміністративний позов та зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження було отримано останнім через підсистему «Електронний суд» 06.05.2025 та 19.05.2025, відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
У відповідності до положень ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, який виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, де взятий на консульський облік в посольстві України.
13.12.2022 позивачем було направлено засобами поштового зв'язку до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати пенсії за віком із відповідними копіями документів.
Не отримавши пенсійних виплат, ОСОБА_1 27.04.2023 направив до відповідача заяву, в якій просив повідомити про результат вирішення його питання про поновлення виплати пенсії.
Листом вих.№25130-18623/Н-01/8-0400/23 від 31.05.2023 позивача повідомлено про те, що він не перебуває на обліку, як отримувач пенсійної виплати в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Не погодившись із означеним, позивач звернуся до суду із відповідним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 160/12761/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 13.12.2023 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 13.12.2023, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 160/12761/23 набрало законної сили 05.09.2023.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 виправлено допущену описку у другому та третьому абзаці резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у адміністративній справі №160/12761/23, зазначивши замість невірної дати заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії - "13.12.2023", вірну - "13.12.2022".
На виконання означеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі №160/12761/23 з урахуванням ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову від 20.05.2024 №1907000716.
Так, в рішенні від 20.05.2024 №1907000716 про відмову в поновленні виплати пенсії, зокрема зазначено про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Індустріального району Дніпропетровської області як отримувач пенсії за віком до червня 2005 року, архівна пенсійна справа №154579 згідно з актом від 12.04.2014 прийшла в непридатність. ОСОБА_2 необхідно звернутися до відділу обслуговування громадян особисто або через представника та надати разом із заявою про поновлення виплати пенсії необхідні документи, визначені Порядком №22-1. Таким чином, на виконання рішення суду від 08.02.2024, з урахуванням ухвали від 30.11.2023, при розгляді заяви від 13.02.2023 ОСОБА_2 в поновленні пенсії відмовлено.
Листом від 21.04.2025 №18766-9690/Н-01/8-0400/25 «Про розгляд звернення» на заяву представника позивача від 10.03.2025, позивачеві було повідомлено про відмову та надано оскаржуване рішення від 20.05.2024 №1907000716.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 2 ст. 25).
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентується Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Суд зазначає, що стаття 49 Закону №1058-ІV передбачає припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IVдержава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A№ 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІVнараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Водночас згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19).
Стосовно строку, з якого має бути поновлено пенсія позивачу Великою Палатою Верховного Суду у справі №815/1226/18 зазначено, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IVсвідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України(254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Велика Палата Верховного Суду також окрему увагу звертає на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У справі, що розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Верховний Суд України в постанові від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, у якій спір є аналогічний тому, який розглядається в цій справі (№815/1226/18), тобто щодо поновлення раніше призначеної пенсії (але припиненої відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») починаючи з 07 жовтня 2009 року - дати прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009, а не дати звернення із заявою про поновлення пенсії до органу Пенсійного фонду України, висловив правову позицію про те, що виниклі в зв'язку із цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права.
У подальшому така правова позиція була неодноразово застосована Верховним Судом України (зокрема, у постановах від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99,100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 122, та 123 КАС України.
Суд зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 викладено правовий висновок щодо застосування строків звернення до суду саме в спорах про поновлення виплати пенсії, а тому вказаний правовий висновок підлягає застосуванню судом при розгляді цієї справи.
Питання призначення пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розд. ІІ Порядку №22-1. Зокрема, пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, суд зазначає, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Як вже було зазначено, з пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 слідує, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Суд зазначає, що жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про виплату пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.2 Порядку №22-1 термін «заявник» на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.
Так, як вже зазначено, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21, який ураховуються судом при розгляді цієї справи.
Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі №280/6637/22 вказав, що наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Таким чином, колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.
В силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас і Законом №1058 не передбачено обов'язкового звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Факт ненарахування та невиплати пенсії відповідачем не заперечується.
Таким чином, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючи в Німеччині, громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відтак, рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 20.05.2024 №1907000716 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07 жовтня 2009 року.
Стосовно вимоги про зобов'язання здійснити нарахування пенсії з осучасненням таких виплат, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, у порядку передбаченому законодавством, то суд зазначає, що вказане належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. Водночас, права позивача в цій частині вимог на момент звернення до суду не порушені. Разом з тим, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише порушені права позивача. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Крім того, вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії задоволенню також не підлягають, оскільки поновлення виплати пенсії позивачу ще не відбулося, тому вказані позовні вимоги є передчасними.
У постанові від 16.07.2020 у справі №826/13664/18 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 968,96грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 №1907000716 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський