18 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6349/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Володимирської окружної прокуратури в інтересах Володимирської районної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії,
Володимирська окружна прокуратура в інтересах Володимирської районної державної (військової) адміністрації (далі - Володимирська РДА, позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про зобов'язання ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Володимирською РДА охоронний договір на частину, а саме 50/100, житлового будинку - пам'ятку архітектури місцевого значення, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на території Володимирської міської територіальної громади розташована пам'ятка архітектури місцевого значення - житловий будинок по АДРЕСА_1 , яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 2012-ВЛ. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №430210401 від 06.06.2025 власником частки 50/100 вказаного житлового будинку є ОСОБА_1 .
Прокурор зауважує, що відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Водночас, в порушення вищенаведених вимог закону, відповідачем з моменту набуття права власності на пам'ятку культури місцевого значення й дотепер охоронний договір не укладено.
У зв'язку із наведеним просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-6).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до статті 262 КАС України (арк. спр. 50).
Відповідач, ОСОБА_1 , правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Копія вказаної ухвали була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою його місця проживання - АДРЕСА_2 , проте поштове відправлення було повернуте на адресу суду із відміткою відділення поштового зв'язку по причині повернення «за закінченням терміну зберігання».
Пунктом 5 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду 22.04.2021 у справі № 0840/3762/18, від 12.08.2020 у справі № 520/1066/2020.
Отже, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.12.2024 не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак у силу вимог пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у справі вручена відповідачу належним чином.
Проте, у встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач пред'явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані документи і матеріали справи, суд встановив такі обставини.
На території Володимирської міської територіальної громади по АДРЕСА_1 розташований об'єкт культурної спадщини «Житловий будинок», дата спорудження 1889 року, який рішенням Волинської ради народних депутатів №228 від 22.07.1985 визнаний пам'яткою архітектури місцевого значення (арк. спр. 9-17).
Згідно інформації Володимирської РДА, викладеній у листі 655/30/2-25 від 12.03.2025, житловий будинок по АДРЕСА_1 наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 №295 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 2012-ВЛ (арк. спр. 25).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №430211175 від 06.06.2025 власником частки 50/100 вказаного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (арк. спр. 43).
Окрім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №430233105 від 06.06.2025 ОСОБА_1 з 25.02.2021 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 з кадастровим номером 0710200000:01:004:0087 площею 0,1 га із цільовим призначенням - для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі договору купівлі - продажу від 25.02.2021 №244 (арк. спр. 44).
Повідомленням щодо занесення до Реєстру нерухомого об'єкта культурної спадщини, зареєстрованого в журналі обліку видачі повідомлень про статус нерухомого об'єкта культурної спадщини від 03.05.2024, відділ гуманітарної політики Володимирської райдержадміністрації повідомив відповідача, що об'єкт культурної спадщини «Житловий будинок, 1889р.», розташований у АДРЕСА_1 , відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 №295 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, взято під охорону рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 22.07.1985 №228, як пам'ятку архітектури місцевого значення під охоронним номером 2012-Вл (арк. спр. 20).
Листом №50-969ВИХ-25 від 26.05.2025 керівник Володимирської окружної прокуратури звернувся до Володимирської міської ради з проханням надати інформацію чи укладено охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 18).
Листом від 03.06.2025 №1565/1.21/2-25 Володимирською міською радою повідомлено, що інформація щодо укладеного охоронного договору ОСОБА_1 , який є власником 50/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 , та облікова документація на вказаний об'єкт культурної спадщини відсутня (арк. спр. 19).
У відповідь на лист Володимирської окружної прокуратури №50-968ВИХ-25 від 26.05.2025, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації у листі №901/20.1-24/2-25 від 30.05.2025 зазначило, що за результатами аналізу інформації про стан укладання охоронних договорів, наданої Володимирською районною військовою адміністрацією, охоронний договір з ОСОБА_1 станом на дату підготовки цього листа не укладені та на зберігання до Управління не передані (арк. спр. 22).
Відповідно до листа Володимирської РДА №655/30/2-25 від 12.03.2025 підтверджено, що пам'ятка архітектури місцевого значення - житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 №295 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 2012-Вл. Зазначено, що Володимирською районною військовою адміністрацією було направлено лист Володимирському міському голові з проханням поінформувати власників об'єкта культурної спадщини з одночасним врученням копії повідомлення щодо занесення даної пам'ятки до Реєстру нерухомого об'єкта культурної спадщини за формою, наведеною у додатку 8 до Порядку. За інформацією, наданою Володимирською міською радою, повідомлення було вручено лише ОСОБА_2 14.05.2024. Ураховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» укладення охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення - житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не проводилось у зв'язку з відсутністю облікової документації на вищевказаний об'єкт культурної спадщини (арк. спр. 25).
Враховуючи, що відповідач по справі не вчиняє жодних дій щодо укладення охоронного договору на об'єкт культурної спадщини, прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин першою та третьої статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Положеннями частин третьої та п'ятої статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження у справі за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це у позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація поняття «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/11).
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.
Водночас ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації»" ЄСПЛ зазначив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави. Поряд із державним інтересом наявний також і суспільний, який полягає в охороні та збереженні культурних пам'яток для нинішнього і майбутніх поколінь.
Статтею 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, яка ратифікована Законом України від 20.09.2006 №165-V, кожна Сторона зобов'язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
Відповідно до статті10 Конвенції кожна Сторона зобов'язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.
При цьому, згідно статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.
Так, у пунктах 117-130 вказаної постанови зазначено, що нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
Згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі - Закон №1805-III) об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Таким чином, з метою захисту суспільного інтересу, який полягає у збереженні об'єктів культурної спадщини на виконання абзацу 2 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава запровадила механізм їх захисту, у тому числі через обов'язок власника укласти з уповноваженим державним органом охоронний договір.
У вказаних правовідносинах порушені інтереси держави, оскільки не вжиті передбачені законом заходи для збереження об'єкта культурної спадщини.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15).
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі N 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.
Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Так, відповідно до частини першої статті 3 Закону №1805-III передбачено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі органи охорони культурної спадщини) належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1805-III, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.
Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 17.05.2021 №246 «Про делегування повноважень з укладення охоронних договорів» районним військовим (державним) адміністраціям делеговано повноваження у сфері охорони культурної спадщини, а саме: укладання (поновлення у випадку необхідності) охоронних договорів на об'єкти культурної спадщини на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Таким чином, саме Володимирська районна державна (військова) адміністрація визначено уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини в межах Володимирського району Волинської області в частині пам'яток архітектури та містобудування.
Суд враховує, що Володимирською окружною прокуратурою у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Володимирської РДА направлявся лист за вих. №50-485ВИХ-25 від 11.03.2025 з повідомленням про порушення інтересів держави, що полягають у порушенні відповідачем вимог чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а саме, неукладення охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення за адресою: місто Володимир, вулиця Цикаловського, будинок 15 (арк. спр. 24).
Таким чином, на думку суду, у позовній заяві прокурор обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Зокрема, звернення до суду з позовом у цьому випадку здійснено з метою захисту інтересів держави в сфері охорони культурної спадщини. При цьому Володимирська РДА після повідомлення прокуратурою про виявлені порушення у сфері охорони культурної спадщини не зверталося із позовом до суду із цього питання.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Згідно зі статтею 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон №1805-III.
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону №1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 6 Закону №1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить зокрема укладення охоронних договорів на пам'ятки.
Частиною першою статті 13 Закону №1805-III врегульовано, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
За змістом пункту «а» частини першої статті 14 Закону №1805-III занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки національного значення постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання.
Статтею 23 Закону №1805-II передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Тобто саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам'ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.
Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет пам'ятка архітектури, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об'єктів.
Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб'єктний склад.
Так, охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону №1805-III. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (частини третя статті 23 Закону №1805-III).
Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768).
Пунктами 1, 2 Порядку №1768 визначено, що охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, охоронний договір, що укладений на підставі статті 23 Закону N 1805-III, є адміністративним договором.
Суд зазначає, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
Такий висновок сформульований Верховним Судом у постановах від 13.12.2018 у справі №826/4605/16 та від 19.02.2021 у справі №826/25854/15.
В ході розгляду справи судом встановлено, що об'єкт культурної спадщини - «Житловий будинок», дата спорудження 1889 року по АДРЕСА_1 рішенням Волинської ради народних депутатів №228 від 22.07.1985 визнаний пам'яткою архітектури місцевого значення.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 №295 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 2012-ВЛ.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №430210401 від 06.06.2025 власником частки 50/100 вказаного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (арк. спр. 43).
Згідно з чинним законодавством, усі власники пам'яток культурної спадщини зобов'язані укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини у цьому випадку з Володимирською районною державною (військовою) адміністрацією.
Незважаючи на тривалий строк перебування об'єкта у власності позивача, охоронний договір на пам'ятку укладено не було.
Зважаючи на встановлені судовим розглядом обставини справи та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин суд визнає доведеним факт порушення відповідачем вимог статті 23 Закону №1805-III.
Суд зазначає, що частка позивача в житловому будинку чітко визначена та становить 50/100, а прокурором заявлено позовну вимогу щодо зобов'язання укласти ОСОБА_1 з Володимирською РДА охоронний договір саме щодо частину, яка перебуває у власності останнього.
Окрім того, суд додаткового зауважує, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №430233105 від 06.06.2025 ОСОБА_1 з 25.02.2021 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 з кадастровим номером 0710200000:01:004:0087 площею 0,1 га із цільовим призначенням - для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі договору купівлі - продажу від 25.02.2021 №244 (арк. спр. 44).
Поряд із тим суд зазначає, що рішенням Волинської ради народних депутатів №228 від 22.07.1985 та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 №295 вказаний житловий будинок визнано пам'яткою архітектури місцевого значення та занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 2012-ВЛ.
Згадувані рішення Волинської ради народних депутатів та наказ Міністерства культури та інформаційної політики України станом на момент розгляду даної справи є чинним, а відтак породжують у суб'єктів права, на який поширюється їх дія, відповідні обов'язки (в тому числі, обов'язок позивача укласти охоронний договір щодо даного майна).
Враховуючи обставини бездіяльності з боку відповідача та наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, суд приходить до переконання про те, що пред'явлення прокурором позову зобов'язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу в частині виконання вимог Основного Закону зі збереження об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
Відтак, за наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи прокурора є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, у даній справі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Володимирської окружної прокуратури (44700, Волинська область, місто Володимир, вулиця Драгоманова, будинок 31, ідентифікаційний код юридичної особи 0290991521) в інтересах Володимирської районної державної (військової) адміністрації (44700, Волинська область, Володимирський район, місто Володимир, вулиця Небесної Сотні, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 04051359) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_1 у місячний строк з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Володимирською районною державною (військовою) адміністрацією охоронний договір на частину, а саме 50/100, житлового будинку - пам'ятку архітектури місцевого значення, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович