м. Вінниця
19 вересня 2025 р. Справа № 120/8518/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
19.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його заяв від 15.05.2025 року та від 04.06.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою суду від 24.06.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.07.2025 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.07.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву від 04.06.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з якою ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30.07.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що 15.05.2025 року та 04.06.2025 року позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Вказав, що 05.06.2025 року на засіданні комісії з перевірки прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 було розглянуто заяви ОСОБА_1 .
Так, за результатом розгляду заяв позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.05.2025 року №20 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову відповідно до пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що сплата аліментів не підтверджує факт виховання дитини та відсутні висновки відповідних органів.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
09.09.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначив, що вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, разом з відповіддю на відзив, представником позивача подано заяву про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 19.09.2025 року заяву представника позивача про зміну предмету позову від 09.09.2025 року залишено без розгляду.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
15.05.2025 року та від 04.06.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки він виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Вказані заяви від 15.05.2025 року та від 04.06.2025 року отримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак станом на день звернення до суду відповідного рішення за результатом розгляду заяв позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідачем не прийнято.
Вважаючи, вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VIII.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Крім цього, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до норм абзацу 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частини 3, 5 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з абзацом 5 та 9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві та оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії військовозобов'язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Додатком №5 до Порядку №560 визначено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, Додатком №5 передбачено, що для жінок та чоловіків, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років є:
- для підтвердження інвалідності дитини - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;
- для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
- для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування та свідоцтво про народження дитини;
- для усиновителів - рішення суду про усиновлення та свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Судом встановлено, що 15.05.2025 року та 04.06.2025 року позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Разом з тим, судом встановлено, що за результатом розгляду заяви, ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято рішення, оформлене протоколом від 05.06.2025 року №23 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову, на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що сплата аліментів не підтверджує факт виховання дитини.
Отже, за наслідком розгляду заяви прийнято рішення, що в свою чергу спростовує доводи позивача про бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Тобто, підстави вважати бездіяльність відповідача протиправною відсутні, оскільки юридично значимі дії були вчинені, а рішення прийнято у межах компетенції та відповідно до встановленого порядку.
Суд звертає увагу на те, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
У даному випадку відповідач не лише розглянув заяву позивача, а й ухвалив рішення з посиланням на норми чинного законодавства, виклавши мотиви відмови, а тому відсутні правові підстави вважати, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача про бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, а тому у задоволені адміністративного позову слід відмовити.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши дії суб'єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович