Справа № 761/16437/25
Провадження № 2/761/6640/2025
(Заочне)
18 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «БУДОРАНЖ» про повернення безпідставно набутого майна,
Позивачка звернулась до суду із позовом до ТОВ «БУДОРАНЖ» про повернення безпідставно набутого майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16 липня 2012 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 06 липня 2012 року № 1021- С/КІ видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 (після розлучення прізвище - ОСОБА_1 ) (далі - позивач).
Оскільки на момент видачі вказаного свідоцтва позивач не реалізувала свого права на державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості у Київському міському бюро технічної інвентаризації, у відповідності до вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, 18 березня 2025 року вона звернулася із відповідною заявою до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та 24 березня 2025 року, дізналася, що Державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято Рішення № 77972606 про відмову у проведенні реєстраційних дій, у зв'язку із тим, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою юридичною особою.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (Інформаційної довідки) від 27 березня 2025 року № 419984902 встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі акту приймання приймання-передачі серія та номер 52,53, виданого 04 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком О.В. з 07 жовтня 2024 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786).
Позивач стверджує, що наказ Головного управління житлового забезпечення від 06 липня 2012 року № 1021-С/КІ та свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 не скасовані, не оскаржені, а відтак є єдиним дійсним правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивача на визначену квартиру, та оригінал якого з моменту його видачі і дотепер перебуває у позивача.
З огляду на викладене, позивач звернулася до суду з позовною заявою за захистом своїх майнових інтересів, оскільки будь яких дій, направлених на відчуження даного нерухомого майна ніколи не вчиняла та таких намірів не мала, а дії відповідача по відношенню до спірної квартири, із самого початку є протиправними та спрямованими на незаконне заволодіння її майном без наявності відповідних на те у нього законних підстав за рахунок внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2025 року матеріали позову передані на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року вказану справу було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року заяву представника позивача - адвоката Вальчук Н.С. про вжиття заході забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «БУДОРАНЖ» про повернення безпідставно набутого майна - задоволено та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; а також заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786) та будь - яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна (у всіх його формах, в тому числі і за рахунок внесення нерухомого майна до статутного капіталу) - квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
В судове засідання, призначене на 20 серпня 2025 року на 11 год. 00 хв. з'явилась представника позивача - адвокат Вальчук Н.С., яка зазначила, що вважає можливим провести судове засідання за відсутності відповідача, посилаючись на його неналежну процесуальну поведінку.
Відповідач в судове засідання, призначене на 20 серпня 2025 року на 11 год. 00 хв. не з'явився, про дату і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином через надсилання повістки каналами поштового зв'язку та через оголошення на офіційному сайті Шевченківського районного суду м. Києва. Поштове повідомлення повернулося адресату - суду, за закінченням строку зберігання. Заяви про відкладення судового засідання від відповідача не надходили. Причини неявки суду відповідач не повідомив.
В судове засідання, призначене на 18 вересня 2025 року на 11 год. 00 хв. Сторони не з'явились.
Від представника позивача - адвокат Вальчук Н.С. надійшла заява про розгляд справи в її відсутність, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання, призначене на 18 вересня 2025 року на 11 год. 00 хв. не з'явився, про дату і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином через оголошення на офіційному сайті Шевченківського районного суду м. Києва. Заяви про відкладення судового засідання від відповідача не надходили. Причини неявки суду відповідач не повідомив.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи існування по справі № 761/16437/25 одночасно усіх умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, а саме те, що:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак у жодне із них не з'явився;
2) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак у жодне із них не з'явився;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає за можливим заслухати справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на наступне.
Судом встановлено, 16 липня 2012 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 06 липня 2012 року № 1021-С/КІ видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 (після розлучення прізвище - ОСОБА_1 ).
Оскільки на момент видачі вказаного свідоцтва позивач не реалізувала свого права на державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості у Київському міському бюро технічної інвентаризації, у відповідності до вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, 18 березня 2025 року вона звернулася із відповідною заявою до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Однак, 24 березня 2025 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято Рішення № 77972606 про відмову у проведенні реєстраційних дій, у зв'язку із тим, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою юридичною особою.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (Інформаційної довідки) від 27 березня 2025 року № 419984902 встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі акту приймання приймання-передачі серія та номер 52,53, виданого 04 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком О.В. з 07 жовтня 2024 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786).
Наявність оригіналу свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 , яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 складається з 3 кімнат, жилою площею 62,80 кв.м., загальною площею 127,10 кв.м., у позивача - судом встановлено.
Згідно інформації, наданої Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 07 квітня 2025 року № 056-2190 встановлено, що:
1. Наказ Головного управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 липня 2012 року № 1021-С/КІ «Про видачу свідоцтв про право власності» є чинним в повному обсязі, ніколи не скасовувався і змін до нього не вносилося.
2. Свідоцтво про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 є дійсним.
3. Будь-які інші свідоцтва про право власності , в тому числі і дублікати, на квартиру АДРЕСА_1 не видавалися.
4. Запити про видачу чи копій Свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 не надходили.
5. Рішень про скасування Свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 не приймалося.
6. Інформація щодо оскарження права власності на квартиру АДРЕСА_1 у судовому порядку не надходила.
7. Документи про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від інших осіб (як фізичних так і юридичних), окрім як адвоката Вальчук Н.С. - представника ОСОБА_1 не запитувалася, а відповідно і не видавалася.
Як стверджує позивач, будь яких дій, направлених на відчуження даного нерухомого майна вона ніколи не вчиняла та таких намірів не мала, ключі від спірної квартири завжди був у неї і третім особам вона його не передавала, а про те, що належна їй на праві власності квартира зареєстрована за ТОВ «БУДОРАНЖ» дізналася лише 24 березня 2025 року.
Очевидно, що це стало можливим за рахунок протиправних дій відповідача, спрямованих на незаконне заволодіння майном позивача, без наявності відповідних на те у нього законних підстав, за рахунок внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року,
передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України «Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб».
Відповідно ч. 2 ст. 316 ЦК України, фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. З огляду на закріплену норму право приватної власності означає абсолютне, захищене законом право громадянина або юридичної особи на конкретне майно.
Об'єктами права власності є будь-які речі (майно).
Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю.
Майнові права визначаються речовими правами.
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 30.01.2013 року у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підстави набуття права власності визначені ст. 328 ЦК України.
Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - «Закон 1952-IV») передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону 1952-IV, відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності, пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
З аналізу вищенаведених правових норм очевидно, що право власності виникає на підставі відповідного правовстановлювального документу, а відомості з реєстру є їх офіційним визнанням та являються нічим іншим, як одним із інструментів держави, спрямованим на забезпечення гарантій такого права.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18, від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 917/553/17 зробив висновок, що набуття статусу власника майна прямо залежить від дійсного наявності правовстановлюючого документу відповідно до переліку правовстановлюючих документів.
Згідно Свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 встановлено, що воно видано Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 06 липня 2012 року № 1021-С/КІ.
Отже, у даному випадку наказ органу місцевого самоврядування - правовою підставою для видачі свідоцтва про право власності.
Верховний Суду у постанові від 18.06.2019 року у справі № 911/1657/18 зазначив, що, що за своєю природою свідоцтво про право власності на нерухоме майно посвідчує наявність відповідного права, а також те, що якщо правова підстава у зв'язку з якою був виданий документ є дійсною, то і свідоцтво як посвідчувальний документ має свою юридичну силу і підтверджує наявне право.
Як вже судом встановлено вище, листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 квітня 2025 року № 056-2190 підтверджено факт того, що наказ Головного управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 липня 2012 року № 1021-С/КІ «Про видачу свідоцтва про право власності» є чинним в повному обсязі, ніколи не скасовувався і змін до нього не вносилося.
Відповідно до п. 6 додатку 2 наказу Міністерства Юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» (далі - Тимчасове положення) чинного станом на 16 липня 2012 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування відноситься до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.
Підстави для державної реєстрації прав, визначені у статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом 6 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що однією із підстав для державної реєстрації права власності є свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Статтею 182 чинного ЦК України встановлено правила державної реєстрації прав на нерухомість.
Частиною 1 ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Починаючи з 01 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - єдиної державної інформаційної системи, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень.
До 2013 року реєстрація права власності на квартири проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно та здійснювалася реєстраторами заснованих відповідними органами місцевого самоврядування комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцем знаходження об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а відтак аналогічні викладеному правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 та від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 та від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19.
За результатами аналізу норм та змісту Тимчасового положення, таке нерухоме майно як квартира (пп. 2 п. 1.5 Тимчасового положення) обов'язковій реєстрації станом на липень місяць 2012 року не підлягало.
Дана правова позиція узгоджується з висновками постанови Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 911/1603/19.
Отже, викладене вище підтверджує той факт, що підставою для проведення позивачем державної реєстрації права власності на спірну квартиру як у 2012 році, так і після 01 січня 2013 року, був би і є один і той самий документ - виключно свідоцтво про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 , а не акт приймання-передачі 52 та 53, виданий 04.10.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком О.В., який був наданий 07.10.2024 року для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786).
З огляду на наведене, суд погоджується, що позивачем доведено дійсність правовстановлюючого документу на спірне майно. Оригінал свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), судом оглянуто та його наявність у позивача підтверджено.
Частиною 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, пріоритет правовстановлюючих документів перед відомостями, що містяться у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
З положень ч. 1 ст. 331 ЦК України вбачається, що відсутність у реєстраційній справі документів, в яких містяться відомості про право власності на нього, інші речові права та їх обтяження, виключає можливість використовувати не надані в реєстраційну справу правовстановлюючі документи, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав, у спорі з третьою особою при вирішенні питання щодо моменту набуття права власності на нерухоме майно.
Дана правова позиція узгоджується з висновками постанови Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 922/1266/19.
Системний аналіз положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», дає підстави вважати, що всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті мають технічний характер, спрямований на виконання встановленого цим Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте не мають самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів, що містяться в реєстраційній справі.
Оскільки, як вже встановлено судом вище, позивач є єдиним законним власником спірного майна, в силу норми ст. 317 ЦК України їй, як власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном .
У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК Україн и, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною 3 ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено, що також власність зобов'язує.
Тобто окрім прав у Власника також наявні і обов'язки.
Окрім того, що ч. 1 ст. 182 ЦК України визначає право власності та інші речові права на нерухомість, а також їх виникнення, перехід і припинення як такі, що підлягають державній реєстрації, то ч. 3 даної статті передбачає, що відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , передбачено, що державній реєстрації прав підлягають в тому числі і право власності.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно заяви позивача від 18 березня 2025 року та інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 12 березня 2025 року № КВ-2025 № 9069, позивач 18 березня 2025 року звернулася із заявою про державну реєстрацію права власності на спірне майно до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
У відповідності до рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно № 77972606, позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв'язку із тим, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою юридичною особою.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (Інформаційної довідки) від 27 березня 2025 року № 419984902 власником квартири АДРЕСА_1 на підставі акту приймання приймання-передачі серія та номер 52,53, виданого 04 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком О.В. з 07 жовтня 2024 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786).
Непорушність права власності визначено у ст. 321 ЦК України.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Підстави припинення права власності визначені у ст. 346 ЦК України.
Позивач стверджує, що жодних дій, які б могли створити підстави в розумінні ст. 346 ЦК України та інших випадках, встановлених законом щодо припинення права власності у Позивачки на квартиру АДРЕСА_1 не вчиняла:
- своє таке майно не відчужувала (п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України);
- від права власності на таке майно не відмовлялася (п. 2 ч. 1 ст. 346 ЦК України);
- права власності на майно не припинялося з підстав, що таке майно за законом не може належати саме особі позивача (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України);
- квартира АДРЕСА_1 не знищена (п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України) та до пам'яток культурної спадщини не належить, а відтак її викупу не відбувалося. (п. 5 ч. 1 ст. 346 ЦК України);
- примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону не здійснювалося (п. 6 ч. 1 ст. 346 ЦК України) ;
- звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника відсутні (п. 8 ч. 1 ст. 346 ЦК України) ;
- реквізиції (п. 9 ч. 1 ст. 346 ЦК України) та конфіскації (п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України) квартира не підлягає, а відтак такі примусові вилучення не здійснювалися;
- та оскільки власниця (позивач) жива та не є юридичною особою, то підстави, передбачені п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України для припинення права власності на спірну квартиру у позивача також відсутні;
- підстав для визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави немає, а відтак такі випадки щодо спірного майна та його власниці - відсутні.
Позивач також стверджує, що має вільний доступ до квартири АДРЕСА_1 і може нею користуватися, однак за рахунок внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «БУДОРАНЖ», поза її волею і всупереч вимогам чинного законодавства, вона фактично позбавлена права вільного розпорядження своїм майном та фактично ним володіти.
Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц розмежовує поняття «володіння» та «право володіння». Верховний Суд зробив висновки про те, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно.
Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном.
Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем.
Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченим державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття власності з фактом його державної реєстрації.
Верховний Суд у своїх постановах від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 та від 07.12.2021 року у справі № 910/1671/20 зазначив, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 наявні висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно резюмуються правильними, доки, не доведено протилежне, тобто державна реєстрація за певною особою не є безмірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію прав такої особи.
Отже, з викладеного вище вбачається, що право володіння на квартиру АДРЕСА_1 належить єдиному законному власнику - позивачці - ОСОБА_1 , а ТОВ «БУДОРАНЖ» є лише її фактичним володільцем за рахунок проведення реєстраційних дій за ним права власності на цю квартиру.
Суд враховує висновки, наведені Верховним Судом у своїх постановах від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 та від 07.12.2021 року у справі № 910/1671/20 та погоджується із доводами позивача, які також підтверджуються наданими доказами, про те, що саме позивач набула право власності на спірну квартиру з підстав наявного чинного та дійсного правовстановлюючого на її ім'я документу - свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 .
На переконання суду наведені позивачем обґрунтовані обставини цілком очевидно підтверджують той факт, що право власності на спірну квартиру зберігається саме за позивачем.
Указані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що усі дії по відношенню до спірного майна, які вчинені відповідачем та направлені на заволодіння спірним майном, здійснено відповідачем без наявних на те у нього правових підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідності до ч. 1 ст. 386 ЦК Укра їни, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Частиною 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 387 ЦК України унормовано право власника на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зі змісту ст. 387 ЦК України, а також з урахуванням узагальненої судової практики майно може бути витребуване з чужого незаконного володіння на підставі віндикаційного позову.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Така правова позиція узгоджується постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 924/408/21.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю)
Верховний Суд, у своїй постанові від 27.01.2020 року у справі № 488/6479/14-ц зробив висновок, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Правові висновки, викладені у таких постановах Верховного Суду як: від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19, від 14.07.2020 року у справі № 910/8387/19, від 23.06.2020 року у справі № 906/516/19, від 23.06.2020 року у справі № 905/633/19, від 23.06.2020 року у справі № 922/2589/19, вказують на те, що починаючи з 16 січня 2020 року такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, згідно з якою виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Аналогічна правова позиція міститься у таких постановах Великої палати Верховного Суду як: від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16, та від 13.07.2022 року у справі № 199/8324/19.
Таким чином Верховний Суд, зокрема у постанові 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, дійшов висновку, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Також у п.п. 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити у повній мірі та витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786) та передати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) належну їй на праві приватної власності, набутого на підставі Свідоцтва про право власності від 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_1 .
Частина 1 ст. 263 ЦПК України передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частина 2 ст. 263 ЦПК України визначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Нормою ч. 3 ст. 263 ЦПК України визначено також, що судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частина 5 ст. 263 ЦПК УКраїни передбачає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 282 ЦПК України визначає, що за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
З поміж питань, визначених ст. 264 ЦПК України, які вирішує суд під час ухвалення рішення су6) як розподілити між сторонами судові витрати;
пункт 6) як розподілити між сторонами судові витрати;
пункт 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 15 140,00 грн. в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судового збору).
Оскільки дане рішенням про задоволення позовної заяви є підставою для введення власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у володіння даним нерухомим майном, яке полягатиме у внесенні (здійсненні) запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), то цілком наявні обґрунтовані підстави для скасування такого заходу забезпечення позову як арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 24 квітня 2025 року у справі № 761/16437/25.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 200, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «БУДОРАНЖ» про повернення безпідставно набутого майна- задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786) та передати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 , яка належна ОСОБА_1 на праві приватної власності набутого на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 16 липня 2012 року серії НОМЕР_1 ,
Визначити постановлене рішенням про задоволення позову підставою для введення власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у володіння даним нерухомим майном, яке полягатиме у внесенні (здійсненні) запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДОРАНЖ» (код ЄДРПОУ 45409786) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень та 00 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 24 квітня 2025 року у справі № 761/16437/25.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 );
- відповідач: ТОВ «БУДОРАНЖ», (код ЄДРПОУ 45409786, місце знаходження: 04111, м. Київ, вул. Щербаківського Данила, 52 кв. 315).
Суддя Ю.О. Матвєєва
18 вересня 2025 року