Справа №:755/8291/25
Провадження №: 2-о/755/604/25
про залишення заяви без руху
"18" вересня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення.
22 травня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Головаченко О.А., подав апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Перевіривши матеріали заяви та долучених до неї документів, судом встановлено такі недоліки.
У поданій заяві заявник просить встановити факт народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Болград Одеської області, яка зареєстрована Болградською міською радою Одеської області, актовий запис № 85. Також просить вказати, що її батьками є: ОСОБА_3 (українець) та ОСОБА_4 (єврейка).
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Новоандріївка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, про що свідчить свідоцтво про народження від 07 липня 1967 року серії НОМЕР_1 , видане Новоандріївською сільською радою Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, актовий запис № 8. Батьками зазначені ОСОБА_5 (українець) та ОСОБА_6 (українка).
Дошлюбне прізвище ОСОБА_6 - « ОСОБА_7 », про що зазначено у Витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 23 лютого
2024 року № 00043753534.
Відповідно до свідоцтва про народження від 10 вересня 1940 року серії НОМЕР_2 , виданого Болградською міською радою Одеської області, ОСОБА_2 народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 85. Її батьками є: ОСОБА_3 (українець) та ОСОБА_4 (єврейка).
Заявник зазначає, що встановлення даного факту потрібно в подальшому для національної ідентичності ОСОБА_1 , для впорядкування документів, а також задля реалізації особистих прав: родинного впорядкування. Однак, питання про встановлення факту національності не ініціюється.
Через наявний стан повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 , з огляду на відсутність інформації в архіві і інших органах метою є встановлення юридичного факту народження ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отримати повторне свідоцтво про народження не видається за можливе, оскільки строк зберігання таких документів в органах ДРАЦС складає 75 років, після чого справи передаються до архіву. Оскільки справи за 1940 рік в архів не було передано, встановити даний факт у позасудовому порядку неможливо.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, пунктом 7 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено можливість встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до частини другої та частини третьої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У частині сьомій статті 19 ЦПК України (справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів) визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Відповідно до пункту 1 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року
№ 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зі змінами вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від
05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21), зазначено, що «у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки».
Отже, питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулась до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.
У своїх постановах Верховний Суду неодноразово зазначав, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за певних умов, зокрема, факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 викладено правовий висновок, згідно якого справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
-факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
-встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
-заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
-чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі
№ 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19, від 08 вересня 2021 року у справі
№ 641/5187/20, від 25 січня 2024 року у справі № 335/4497/23.
Суддя враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду висловлену в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 591/5199/20, де Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Так імперативними вимогами пункту частини першої статті 318 ЦПК України встановлено, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення має бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Як вбачається з матеріалів заяви, мету встановлення заявником в судовому порядку факту народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначає необхідність впорядкування документів, реалізації особистих прав родинного впорядкування.
Водночас, заявник не роз'яснює в чому полягає необхідність впорядкування документів, в тому числі необхідність родинного впорядкування. Вказане позбавляє суд можливості пересвідчитися у наявності правового наслідку факту, за встановленням якого заявник звернувся до суду.
Суд звертає увагу заявника, що у випадку необхідності поновлення актового запису про народження ОСОБА_2 та отримання дублікату свідоцтва про народження, заявникові слід надати відомості про втрату відповідного свідоцтва про народження чи навести факти, які свідчать про необхідність видачі його дублікату, надати відомості про відсутність у Державному реєстрі актів цивільного стану відповідного актового запису про народження ОСОБА_2 (витягу або інформаційної довідки) та надати відмову відповідного територіального органу РАЦС у складенні (поновленні) актового запису про народження особи та видачі дублікату свідоцтва про народження.
У випадку, коли встановлення даного факту викликано іншою метою, заявникові слід конкретно сформулювати мету необхідності встановлення такого факту, зазначити правові наслідки встановлення такого факту, а також надати відповідні докази неможливості встановлення такого факту в позасудовому порядку.
Суд також враховує, що необхідність конкретизації мети встановлення відповідного факту також пов'язується із обов'язком суду пересвідчитися у відсутності спору про право цивільне між заявником та іншими особами, що випливає із положень частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Окремо суд звертає увагу заявника на таке.
Пунктом 7 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено можливість встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до частини другої та частини третьої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту народження ОСОБА_2 , мету встановлення факту народження не конкретизовано, водночас, заявник також просить зазначити інформацію про національну приналежність батьків останньої.
Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (частини друга та третя статті
49 ЦК України).
Фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 300 ЦК України).
На підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99 втратив чинність Указ Президента України від 31 грудня 1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності». З того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті
11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 754/7901/19, від 18 березня 2020 року у справі № 761/36561/19, від 03 листопада 2021 року у справі
№ 759/13784/19, від 30 березня 2022 року у справі № 458/1176/20, від 17 листопада 2023 року по справі
№ 216/4127/23, від 01 серпня 2024 року по справі № 757/18952/23-ц.
Вказане свідчить про сталість практики з розгляду подібних справ.
Водночас, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2023 року по справі № 216/4127/23.
Таким чином, за наслідками розгляду заяви про встановлення факту народження не підлягає встановленню факт належності особи чи її батьків до певної національності. З огляду на вказане заявникові слід викласти прохальну частину заяви з урахуванням вказаного.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України)
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частина четверта статті 294 ЦПК України).
Згідно із частиною третьою статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що сторонами у справах окремого провадження є заявники, заінтересовані особи, які є спеціальними суб'єктами цього виду провадження. При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме: тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов'язки; якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.
До заінтересованих осіб віднесені ті особи, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правову або державну чи громадську заінтересованість. Для них характерна юридична заінтересованість у справі. Однак, аналіз статей 293, 294 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженні обмежено за змістом. Заінтересованими будуть лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки.
Згідно із пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року
№ 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, передбачені статтею 143 ЦПК України(1502-06 ), зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі відповідно подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені статтями 99, 103 ЦПК (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5).
Відповідно до пункту 4 статті 273 ЦПК (1502-06) суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5).
Листом Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що заінтересовані особи беруть участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.
Як уже зазначалося раніше, ОСОБА_1 не конкретизовано мету встановлення даного юридичного факту, що позбавляє суд можливості вірішити питання про перелік заінтересованих осіб у справі.
Поряд з цим, як уже зазначалося раніше, заявник не зазначає чи міститься в Державному реєсті актів цивільного стану відповідний актовий записи про народження, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також заявник не зазначає чи звертався він (чи інші заінтересовані особи) до відповідного територіального відділу реєстрації актів цивільного стану із заявою про складення (поновлення) такого актового запису та чи отримував письмову відмову у складенні актового запису внесення до нього змін тощо. Долучені до матеріалів заяви та інформаційні повідомлення Болградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) містять інформацію про відсутність архівних записів про народження особи та роз'яснення порядку поновлення актового запису, водночас, інформації про розгляд заяви ОСОБА_8 чи ОСОБА_1 , чи інших заінтересованих осіб, про поновлення актового запису про народження та відмови у вчинення такої дії до матеріалів заяви не долучено.
Окремо суд звертає увагу на необхідність визначення процесуального статусу ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , за встановленням факту народження якої звернувся заявник, та яка є, як зазначає заявник, його матір'ю, оскільки рішення по справі у будь-якому випадку має вплив на права та обов'язки ОСОБА_8 .
Також судом встановлено, що до заяви заявником не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду заяви фізичною особою у справах окремого провадження ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028 гривень.
Таким чином, судом встановлено, що заявнику слід сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн та надати суду відповідні підтверджуючі документи.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - № UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт
1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», статтями 42, 175, 177, 185, 293, 294, 315, 317 ЦПК України, суддя,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення, - залишити без руху.
Встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - три дні з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити заявнику, що у разі невиконання вимог ухвали, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Хромова