Справа № 755/6042/21
"09" липня 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 539013/3290904 від 29 серпня 2018 року у розмірі 27 534 гривні 73 копійки, а також судові витрати по сплаті судового збору, мотивуючи тим, що 29 серпня 2018 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 539013/3290904. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла, спадкоємцем за законом є її племінник - ОСОБА_1 . Станом на дату смерті заборгованість за кредитним договором становить 27 534 гривні 73 копійки, яку позивач просить стягнути з відповідача як спадкоємця на свою користь, що є предметом позовних вимог.
14 квітня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
17 вересня 2021 року, 31 січня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви представника позивача Дивисенко Тетяни Олексіївни про витребування доказів.
Зобов'язано Дев'яту київську державну нотаріальну контору направити на адресу Дніпровського районного суду міста Києва належним чином завірену копію матеріалів спадкової щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За нормою ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема щодо укладення договору, наявності боргу та його розміру, надано копію заяви про надання банківських послуг «Кредитна карта» від 30 серпня 2018 року до договору про надання банківських послуг № 539013/3290904 від 29 серпня 2018 року.
Як убачається з матеріалів справи, 29 серпня 2018 року між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг № 539013/3290904.
Відповідно до заяви про надання банківських послуг «Кредитна карта» від 30 серпня 2018 року до договору про надання банківських послуг № 539013/3290904 від 29 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до банку з проханням відкрити на підставі договору та заяви поточний рахунок та видати їй кредитну карту з встановленим кредитним лімітом в сумі 30 000 гривень 00 копійок строком на 24 місяці, процентна ставка - 30% річних (фіксована ставка), реальна процентна ставка за кредитною лінією (фіксована ставка) - 29,83%, загальна вартість кредитної лінії становить 39 875 гривень 75 копійок.
Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що банк вимагає стягнення саме фактично виданої суми кредиту у розмірі 27 534 гривні 73 копійки, що є заборгованістю за тілом кредиту.
Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості за період з 29 серпня 2018 року по 27 листопада 2019 року (звітний період) сума заборгованості становила 28 284 гривні 73 копійки.
Погашення кредитної заборгованості здійснювалось до листопада 2019 року, зокрема 13 вересня 2018року боржником сплачено 5 000 гривень 00 копійок, 26 вересня 2018 року - 3 000 гривень 00 копійок, 31 жовтня 2018 року - 10 000 гривень 00 копійок, 07 листопада 2018 року - 10 000 гривень 00 копійок, 22 листопада 2018 року - 2 000 гривень 00 копійок, 22 листопада 2018 року - 1 000 гривень 00 копійок, 12 грудня 2018 року - 1 500 гривень 00 копійок, 28 березня 2019 року - 25 000 гривень 00 копійок, 10 травня 2019 року - 150 гривень 00 копійок, 15 травня 2019 року - 1 800 гривень 00 копійок, 07 серпня 2019 року - 2 500 гривень 00 копійок, 15 серпня 2019 року - 2 500 гривень 00 копійок, 22 серпня 2019 року - 3 000 гривень 00 копійок, 10 вересня 2019 року - 5 000 гривень 00 копійок,02 листопада 2019 року - 2 000 гривень 00 копійок.
Вивчивши та оцінивши докази, на яких ґрунтується вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом з відповідача, як спадкоємця позивальника, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог банку до відповідача з огляду на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (позичальник) померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 11 листопада 2019 року, актовий запис № 18804.
Зі змісту спадкової справи померлої ОСОБА_2 вбачається, що 21 квітня 2020 року Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» направлено до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори претензію № 10451/1475 кредитора до спадкоємців померлої ОСОБА_2 .
Дев'ята київська державна нотаріальна контора листом від 28 квітня 2020 року № 1533/02-14 повідомила АТ «Креді Агріколь Банк», що претензію № 10451/1475 від 21 квітня 2020 року долучено до спадкової справи № 926/2019 до майна померлої ОСОБА_2 .
З листа Дев'ятої київської державної нотаріальної контори від 17 грудня 2020 року № 5843/02-14 вбачається, що 17 грудня 2020 року було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа № 926/2019). Спадкоємцю роз'яснено, що згідно зі статтею 1282 Цивільного кодексу України він зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
03 лютого 2021 року відповідачу ОСОБА_1 направлено лист-вимогу з повідомленням про наявну заборгованість за кредитним договором № 539013/3290904 від 29 серпня 2018 року у розмірі 27 534 гривні 73 копійки.
Відповідно до положень статей 1216-1218, 1220-1221 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
За змістом статей 1222-1223 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За приписами статей 1258, 1261-1265 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
З урахуванням вищенаведеного, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
За змістом статей 1281, 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач посилається на те, що відповідач є спадкоємцем позичальника, який прийняв спадщину за законом, тож має сплатити заборгованість за кредитним договором, яка увійшла до складу спадщини.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З урахуванням вищевикладеного, предметом даного позову повинно бути звернення стягнення на спадкове майно у межах суми заборгованості, а не стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відтак, спосіб захисту права, який обрано позивачем є таким, що не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Чинним законодавством передбачено інший порядок реалізації права на задоволення вимог кредитора у разі смерті фізичної особи боржника.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.ч. 3, 4 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України)
Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» заборгованості у розмірі 27 534 гривні 73 копійки за кредитним договором № 539013/3290904 від 29 серпня 2018 року, що є підставою для повної відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 612, 634, 1054, 1216-1218, 1220-1223, 1258, 1261-1265, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 209, 247, 263-265, 274-279, 280, 354 ЦПК України, суд -
В позові Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуального кодексу України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.