Справа № 712/3022/25
Провадження 2/712/2094/25
16 вересня 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
Головуючого судді Токової С.Є.
при секретарі Білик О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, -
12 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків. Просить суд стягнути з відповідача на його користь аліменти в розмірі 1000,00 грн. щомісячно.
Позивач у позові вказує, що він є пенсіонером, непрацездатною особою, являється інвалідом 1 групи.
Має повнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що хоч він і вважається непрацездатною особою в силу інвалідності, однак не потребує матеріальної допомоги (утримання) з боку інших фізичних осіб з огляду на достатність пенсійного забезпечення та відсутність потреби в додаткових матеріальних витратах.
На підставі викладеного, Позивач звернувся з указаним позовом до суду.
Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачу ОСОБА_2 було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п'яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
24.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повністю заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено потреби у його матеріальному забезпеченні, крім того, позивач жодного разу не звертався до неї з такими вимогами чи проханнями. Більш того, Позивач са у позовній заяві зазначає про відсутність у нього потреби у матеріальному забезпеченні.
У відповіді на відзив Позивач зазначив, що визнає аргументи наведені Відповідачем у відзив на позов, зазначив, що отримує пенсійне забезпечення та інші доходи, що сукупно перевищують встановлений законом прожитковий мінімум, а тому не потребує покриття якихось додаткових витрат.
Позивач в судове засідання не з'явився, розгляд справи просив проводити без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, розгляд справи просила проводити без її участі. У задоволенні позову просила відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , 1962 року народження, є інвалідом 1 групи по зору.
Позивачем не заперечувалось, що розмір пенсії, яку він отримує та інші доходи сукупно перевищують встановлений законом прожитковий мінімум.
Матеріали справи не містять жодних медичних документів, що б підтверджували стан здоров'я Позивача.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (ч.8 ст.7 СК України)
Частиною.1 ст.172 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Згідно з ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Згідно із роз'ясненням, викладеними у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них. (ст.204 СК України)
При вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч.1 ст. 204 СК України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суд при постановленні рішення має зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 494/1682/15-ц та від 10 жовтня 2018 року по справі № 301/160/17.
Стаття 202 Сімейного кодексуУкраїни не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та являється особою з інвалідністю 1 групи.
Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження його скрутного матеріального становища, необхідності придбання ним ліків. Більш того, Позивач у позовній заяві стверджує, що отримує пенсійне забезпечення та інші доходи, що сукупно перевищують встановлений законом прожитковий мінімум, а тому не потребує покриття якихось додаткових витрат.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку із його необгрунтованістю та недоведеністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову Позивачу відмовлено, який звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід 1 групи, судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі ст. 48, 51 Конституції України, ст.ст. 172, 202, 205 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81-82, 133, 141, 211, 247, 263-265, 267-268, 273, 280-289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий : С.Є. Токова
Повний текст рішення суду виготовлено протягом 5 днів.
Учасники справи можуть отримати інформацію, щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud2316/