Справа № 517/675/25
Провадження № 2/517/258/2025
18 вересня 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Меєчка О.М.,
за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
Представник ТОВ «Споживчий центр» через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до Захарівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 17 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 17.06.2024-100002660. Відповідно до умов договору позичальниці надано кредит у розмірі 8000 грн, строком на 124 дні, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачці кредитні кошти в обумовленому договором розмірі.
Водночас, відповідачка всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на неї обов'язки перед банком не виконала, порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість.
За таких обставин представник позивача просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки заборгованість, яка станом на момент пред'явлення позову становить у розмірі 26560 гривень з яких: 8000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12400 грн - проценти за користування кредитом; 2160 грн - комісія; 4000 грн - неустойка.
Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 22 липня 2025 року відкрито провадження у справі та її розгляд відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін (а.с. 35).
11 серпня 2025 року від представника відповідачки через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву у якому вона просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 43-47). Відзив на позовну заяву мотивований таким. Так, із позовної заяви відповідачці стало відомо, що позивач вимагає від неї повернення непогашеної заборгованості за кредитним договором №17.06.2024-100002660 у розмірі 26560 грн, що складається із: 8000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12400 грн - проценти за користування кредитом; 2160 грн - комісія; 4000 грн - неустойка.
Щодо поширення дії статті 625 ЦК України на спірні правовідносини вказує, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Отож, у зв'язку з введенням воєнного стану, боржників звільнено від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за договорами, у тому числі кредитними. За таких обставин положення частини 2 стаття 625 ЦК України до відповідачки не можуть бути застосовані та кредитор не мав право нараховувати неустойку у сумі 4000 грн.
Щодо відсутності доказів перерахування коштів вказує, що квитанція LiqPay, надана позивачем на підтвердження видачі відповідачці кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не відображає номер рахунку отримувача, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з'ясувати кому були перераховані кошти неможливо. Крім того, доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Отож, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Споживчий центр» умов щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальниці шляхом використання вказаних позичальницею реквізитів електронного платіжного засобу.
Щодо відсутності належних доказів розміру заборгованості зазначає, що разом із позовною заявою ТОВ «Споживчий центр» надано виписку з особового рахунку за кредитним договором №17.06.2024-100002660. У свою чергу, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вказаний розрахунок заборгованості містить лише суму заборгованості (незмінну) та не містять відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитного договору, які б дозволили суду перевірити правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов'язань). Відповідно до наданої довідки взагалі не можливо встановити за якою відсотковою ставкою було нараховано заборгованість, яку суму було внесено боржницею та які самі платежі коли саме не були зроблені. Отож, остаточно установити суму боргу за кредитом, отриманим відповідачкою не можливо, а відсутність належного розрахунку заборгованості є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо незаконності стягнення плати за обслуговування кредиту (комісії) у розмірі 2160 грн вказує, що зі змісту кредитного договору неможливо визначити та встановити за які саме послуги надані банком, стягується комісія. Крім цього, отримання кредитором комісійної винагороди в розмірі 2160 грн від суми кредиту є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Ухвалою суду від 12 серпня 2025 року задоволено клопотання представника відповідачки про участь в судових засіданням в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 57).
18 серпня 2025 року від представника позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій він просив суд позовні вимоги ТОВ «ФК «Споживчий центр» задовольнити в повному обсязі з огляду на таке (а.с. 63-69).
Так, щодо поширення дії статті 625 ЦК України на спірні правовідносини (стягнення неустойки) вказує, що відповідно норм чинного ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. В той же час ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ «Про споживче кредитування», зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. На підставі даних змін, за договорами укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Кредитний договір з відповідачкою укладений 17 червня 2024 року, тобто після набрання чинності змін до ЗУ «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час, як ЗУ «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Щодо доказів та доказування зазначає, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести в тому числі доказами ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Водночас на підтвердження вказаного у відзиві, сторона відповідачки не надала жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору.
Щодо видачі коштів зазначає, що видача кредитних коштів відповідачці підтверджується квитанцією № 2477292905 від 17 червня 2024 року, яка є первинним платіжним документом у розумінні ЗУ «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачці. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідачки, номер якого зазначено нею у кредитному договорі (заявці), за допомогою мережі Інтернет еквайрингу - Liqpay, що підтверджується вказаною вище квитанцією, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Щодо розрахунку заборгованості вказує, що у відповідь на відзив сторони відповідача представник позивача додає картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом. Крім цього, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Щодо комісії комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування НОМЕР_1 коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - Інтернет - еквайрингу. Своїм підписом на договорі відповідачка також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року поновлено представнику позивача строк на подачу доказів (а.с. 89-90).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с. 87). Водночас, в прохальній частині відповіді на відзив просив суд позовні вимоги задовольнити, а розгляд справи здійснювати за його відсутності (а.с. 69).
Відповідачка у судові засідання, призначені на 12 серпня 2025 року, 09 вересня 2025 року та 18 вересня 2025 року не з'явилась хоча належним чином, в порядку визначеному статтями 128-131 ЦПК України, повідомлена про дати, час і місце судового розгляду шляхом направлення поштовим зв'язком судових повісток за адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . Водночас, конверт із судовою повісткою про повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 09 вересня 2025 року, який був направлений їй за місцем реєстрації, повернутий суду з позначкою «адресат відмовився».
У відповідності до частини 7 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», за запитом судді у справі № 517/675/25 на підставі частини 8 статті 187 ЦПК України, сформовано відповідь № 1587378 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34).
Представник відповідачки - адвокат Шелудько О.О. у судове засідання, призначене на 09 вересня 2025 року не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином (а.с. 60). Водночас, звернулась до суду з клопотанням, в якому просила відкласти розгляд справи, призначений на 09 вересня 2025 року, на іншу дату, у зв'язку із участю адвоката в іншому судовому засіданні (а.с. 82). При цьому доказів участі адвоката Шелудько О.О. в іншому судовому засіданні суду не надано.
У зв'язку із вказаним клопотанням представника відповідачки розгляд справи відкладено на 18 вересня 2025 року.
У судове засідання, призначене на 18 вересня 2025 року представник відповідачки - адвокат Шелудько не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином (а.с. 88). Представник відповідачки про причини неявки суд не повідомила, із заявами чи клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталась.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, ураховуючи те, що відповідачка та її представник належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, скористались своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за необхідне, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, об'єктивності, всебічності, та необхідності дотримання прав учасників справи, розглядати справу за їх відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, проаналізувавши надані докази щодо обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов до такого висновку.
Так, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно статті 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
Так, судом установлено, що 17 червня 2024 року ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису шляхом введення одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) «Е677» підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту та Паспорт споживчого кредиту, які є невід'ємною частиною Пропозиції, тобто відповідачкою акцептовано умови кредитного договору № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року (далі - Договір) (а.с. 12-19).
При цьому варто наголосити, що без здійснення входу на сайт ТОВ «Споживчий Центр» та без введення відповідачкою одноразового ідентифікатора, що означає підписання електронного повідомлення про прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір між позичальником та відповідачкою не був би укладеним.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.
Отож, з урахуванням викладеного, суд вважає, що договір між сторонами укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Відповідно до умов Договору (Заявки) позичальниці надано кредит у розмірі 8000 грн строком на 124 дні з дати його надання. Період користування Кредитом - кожні наступні 31 днів з дня надання кредиту (надалі - «черговий період»). Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 1.47% = (14560/8000)7124 х 100%. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховується шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Пунктом 3.1. Договору (Пропозиції) передбачено, що кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Відповідно до п. 3.2. Договору (Пропозиції) кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з п. 4.1 Договору (Пропозиції) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28ХХ-ХХХХ-1779.
Пунктом п. 4.3 Договору (Пропозиції) установлено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.
Відповідно до кредитного договору № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000 грн строком на 124 дні до 18 жовтня 2024 року, що підтверджується квитанцією № 2477292905 від 17 червня 2024 року про перерахунок коштів кредитором на рахунок відповідачки 535528*79. Також, у вказаній квитанції наявна наступна інформація:час операції - 17 червня 2024 року 20 год 14 хв, призначення платіжної операції - видача за договором кредиту № 17.06.2024-100002660 (а.с. 28).
Варто наголосити, що дата перерахування коштів (17 червня 2024 року), сума грошових коштів (8000 грн) та частково номер платіжного інструменту 535528*79, які зазначені у даній квитанції співпадають із датою укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору, сумою кредитних коштів та номером платіжного інструменту 535528*79 зазначених даному договорі.
В свою чергу не заслуговують на увагу суду доводи представника відповідачки щодо недоведеності позивачем отримання відповідачкою кредитних коштів з огляду на таке.
Так, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Водночас, заперечуючи факт отримання коштів за кредитним договором, сторона відповідачки такий договір у судовому порядку не оспорювала, про його неукладеність не заявляла, а також у відповідному судовому провадженні не стверджувала про відсутність зобов'язань за таким договором. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідачки до суду не надані.
Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Звертаючись із позовом за захистом свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні.
Однак, в противагу вказаного вище, сторона відповідача наданими доказами не спростувала того, що відповідачка не отримала кошти за кредитним договором, а лише послалась на недоведеність такого факту позивачем.
Щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, суд зазначає таке.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як установлено судом відповідно до умов Договору (Заявки) позичальниці надано кредит у розмірі 8000 грн строком на 124 дні з дати його надання. Період користування Кредитом - кожні наступні 31 днів з дня надання кредиту (надалі - «черговий період»). Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
У постанові Великої Падати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 сформовано висновок, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Згідно з наданою довідкою - розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року становить в сумі 26560 грн, з яких: 8000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 12400 грн - заборгованість за процентами; 2160 грн - заборгованість по комісії; 4000 грн - заборгованість по неустойці (зв.а.с. 19).
Представник відповідачки у відзиві на позовну заяву зазначила, що довідка - розрахунок є неналежним та недопустимим доказом, яка не може підтверджувати дійсний розмір заборгованості, оскільки не є документом первинного бухгалтерського обліку.
Водночас, представником позивача разом з відповіддю на відзив надано картку субконто за кредитним договором № 17.06.2024-100002660 укладеним з ОСОБА_1 , з якого судом установлено, що остання 17 червня 2024 року отримала кредит в розмірі 8000 грн, з моменту отримання грошових коштів, відповідачка жодного платежу на рахунок позивача не здійснила.
Також, судом установлено, що відповідачці за користування кредитними коштами спочатку протягом перших 2 чергових періодів було нараховано проценти в сумі 120 грн в день (процентна ставка «Стандарт» - 1.5%), а потім в сумі 80 грн в день (процентна ставка «Економ» - 1%). Проценти нараховувалися за період з 17 червня 2024 (дати отримання кредиту) до 18 жовтня 2024 року (останній день строку, на який надано кредит).
Отже, судом установлено, що розмір відсотків, який нараховано позивачем відповідає умовам кредитного договору, відсотки нараховано протягом строку кредитування визначеного у договорі, тому суд критично оцінює доводи представника відповідачки, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за відсотками за кредитним договором.
Щодо доводів представника відповідачки стосовно стягнення комісії суд зазначає таке.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пунктів 11, 12 Договору (Заявки) комісія, пов'язана з наданням кредиту (надалі - «Комісія за надання», «Комісія», економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 720 грн. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - «Комісія за обслуговування», «Комісія») - 720 грн нараховується у кожному з 2 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів (зв.а.с. 15).
Як вбачається із наведених пунктів договору, комісія чітко визначена умовами договору, включена до загальних витрат за споживчим кредитом, що пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, її нарахування відповідає приписам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», а розмір та ставка були узгоджені сторонами при укладенні договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Отже, ОСОБА_1 підписавши кредитний договір погодилася на те, що їй буде нараховано комісію в загальній сумі 2160 грн (комісія за надання - 720 грн та комісія за обслуговування - 1440 грн (720х2)), тобто їй була відома вказана умова договору, на яку вона погодилася. Крім того, відповідачка чи її представник не зверталися до суду з вимогою про визнання вказаних пунктів договору недійсними.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідачки неустойки в розмірі 4000 грн, суд зазначає таке.
24 грудня 2023 року вступив в силу Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесені зміни до Закону «Про споживче кредитування» та скасовано положення про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит, укладеними пізніше 30-го дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Водночас, виник конфлікт між нормами пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про споживче кредитування», за змістом якого через 30 днів після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дозволяється встановлення договірної відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, і пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно частин 1, 2 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Отож, усі закони України, які є актами цивільного законодавства, повинні відповідати ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Відтак хоч Закон № 3498-IX від 22.11.2023 прийнятий пізніше, проте статтею 4 ЦК України установлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Отож, ЦК України має вищу юридичну силу, тому до цих правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а тому відповідачка звільняється від обов'язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 4000 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Станом на день подачі позовної заяви та розгляду справи в суді відповідачкою умови договору не виконуються, кошти, відсотки та комісія за його користування не повертаються.
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом установлено, що кредитний договір між сторонами укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 525 ЦК України установлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом установлено, що відповідачка своєчасно не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Отож, у порушення умов договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка зобов'язання за вказаним договором не виконала. Доказів зворотного відповідачкою надано не було.
Отже, з урахуванням викладеного вище, перевіривши наданий представником позивача розрахунок заборгованості, взявши до уваги умови кредитного договору суд установив, що ОСОБА_1 має перед ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року в сумі 22560 грн, з яких: 8000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 12400 грн - заборгованість за процентами; 2160 грн - заборгованість по комісії.
Розрахунок загальної суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року наданий суду і відповідає вимогам закону (а.с. 72-79).
З огляду на викладене позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вимог статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, які понесені позивачем при подачі позову до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2057 грн 58 коп (84,93 %).
На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 205, 207, 525, 526, 530, 546, 625, 627, 628, 638, 639, 1048, 1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», статтями 19, 27, 83, 175, 274-275 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 17.06.2024-100002660 від 17 червня 2024 року у розмірі 22560 (двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, яка складається з наступного: 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість по тілу кредиту; 12400 (дванадцять тисяч чотириста) гривень 00 копійок - заборгованість по процентам; 2160 (дві тисячі сто шістдесят) гривень 00 копійок - заборгованість по комісії.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», судовий збір в розмірі 2057 (дві тисячі п'ятдесят сім) гривень 58 копійок.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 19 вересня 2025 року.
Відомості про сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032;
відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя