Справа №463/7992/25
Провадження №1-кс/463/7693/25
16 вересня 2025 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на повідомлення про підозру, складене 28.03.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №62024140120000391 від 26.03.2024 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, -
встановив:
до суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на повідомлення про підозру, складене 28.03.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №62024140120000391 від 26.03.2024 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Просить таке повідомлення скасувати.
Скаргу мотивує тим, що 26.03.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024140120000391 були внесені відомості за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 425 та ч. 5 ст. 191 КК України.
28.03.2025 року слідчим другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_7 за погодженням із прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , було вручено ОСОБА_6 , повідомлення про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Відповідно до повідомлення про підозру, ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він будучи засновником та одночасно директором ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», тобто службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем в умовах воєнного часу, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, підмішував підчас фасування у стіки з медом невстановлену слідством речовину, а потім поставив їх військовій частині НОМЕР_1 на підставі договору № 17 від 07.03.2023 року. Тобто ОСОБА_6 начебто знаючи, що продукція меду є неякісною, поставив цей неякісний мед на загальну суму 30 510 000 грн. військовій частині та отримавши оплату за поставлений мед в загальній сумі 30 510 000 грн. заволодів вказаними грошовими коштами військової частини, внаслідок чого завдав збитків державному бюджету України».
З вказаною у підозрі кваліфікацією дій ОСОБА_6 сторона захисту не погоджується з наступних підстав.
У диспозиції ст. 191 КК України дається детальний опис конкретних і чітко визначених обов'язкових ознак (елементів) складу злочину і розкривається їх зміст: «Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 ККУ). Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 ККУ»).
Таким чином для правової кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України, описова частина диспозиції цієї статті, а також п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України вимагають встановлення конкретних і чітко визначених обов'язкових ознак (елементів) складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, на підставі доказів.
Однією із таких юридично значущих ознак, без якої відсутня сама подія злочину за ч. 5 ст. 191 КК України, є факт «заволодіння» чужим майном у особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
У пред'явленій ОСОБА_6 підозрі, на сторінках 1, 2, 22, вказано, що останній, отримавши оплату за договором № 17 від 07.03.2023 року за поставлений мед в загальній сумі 30 510 000 грн. заволодів вказаними грошовими коштами військової частини, внаслідок чого завдав збитків державному бюджету України. Однак заволодіння за ст. 191 ККУ, виходячи із роз'яснень Верховного Суду, передбачає лише виключно протиправне, тобто без правової підстави (без чинного і дійсного договору) обернення чужого майна. Виходячи із цього, у даному випадку «заволодіння» не було! Матеріалами КП підтверджується однозначно - грошові кошти були перераховані військовою частиною на рахунок ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022» не протиправно, не безпідставно, не безоплатно і без застосування службового впливу з боку ОСОБА_6 , а на підставі дійсного і чинного договору № 17 від 07.03.2023 року. Із цим погодилася і сторона обвинувачення у повідомленні про підозру! Тобто, військова частина добровільно, сама перераховувала кошти на виконання чинного і дійсного договору, що повністю виключає подію «заволодіння», яка є однією із обов'язкових ознак складу злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 ККУ! Мало того, п. 5.3. та 5.4. Договору № 17 від 07.03.2023 року передбачено, що у випадку невідповідної якості меду, постачальник протягом 5-ти днів замінює його на мед відповідної якості. Військова частина НОМЕР_1 , яка є стороною за договором поставки меду № 17 від 07.03.2023 року, жодних претензій щодо якості меду не пред'являла і жодних вимог щодо його заміни відповідно до п. 5.3, 5.4 Договору не висувала! Майже увесь поставлений мед був спожитий (за даними матеріалів КП залишилось лише 21 662 стіків, тобто 433,24 кг із поставлених 180 000 кг. - 9000000 стіків). Тобто військова частина спожила 99,76% поставленого ОСОБА_6 меду і жодних зауважень щодо його якості від Збройних Сил України не було.
При цьому, 28 березня 2025 року ОСОБА_6 без будь-яких претензій від військової частини НОМЕР_1 чи будь-якої іншої особи щодо якості поставленого меду, був затриманий і відразу взятий під варту, і до моменту пред'явлення підозри ОСОБА_6 ніхто навіть не повідомляв про неналежну якість меду, йому не надали навіть можливості відповідно до п. 5.3. Договору № 17 від 07.03.2023 року замінити неякісний мед (якщо він дійсно не відповідав вимогам ДСТУ).
Таким чином до неможливості вирішення ситуації у рамках цивільно-правових відносин призвели дії саме сторони обвинувачення, яка ініціювала утримання ОСОБА_6 під вартою, чим позбавила його можливості виконати умови договору і замінити неякісний мед (у випадку підтвердження неналежної його якості).
ОСОБА_6 не надходило жодних претензій щодо якості поставленого ним меду, замість цього йому вручили повідомлення про підозру і відразу взяли його під варту, повністю позбавивши будь-якої можливості вирішити питання у цивільно-правовій площині відповідно до умов Договору та вимог цивільного законодавства.
Зазначене у відповідності до роз'яснень наданих у постанові колегії суддів першої судової палати ККС ВС від 11.05.2023 у справі №757/60763/16-к (провадження № 51- 4190км22) повністю виключає склад злочину за ч. 5 ст. 191 ККУ, через відсутність обов'язкових суб'єктивних та об'єктивних ознак складу цього злочину, а саме елементу протиправного та безпідставного «заволодіння» з корисливою метою та прямим умислом, адже ця ситуація могла, і наразі може бути вирішена у цивільній площині - шляхом заміни неякісного меду на якісний, що виключає будь-який склад злочину у діях ОСОБА_6 .
Водночас, викладаючи у повідомленні про підозру, зміст підозри, слідчий зазначив таке (цитата, сторінка 2): « ОСОБА_6 …діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, шляхом зловживання своїм службовим становищем, в умовах воєнного стану, а саме достовірно знаючи, що його підприємство за його вказівкою змінило властивості меду натурального підчас фасування, закупленого раніше у суб'єктів господарювання, тобто розуміючи, що мед по якості не є медом натуральним квітковим по своїм властивостям і якостям, … на виконання договору №17 від 07.03.2023 року поставив замовнику військовій частині НОМЕР_2 неякісний мед на загальну суму 30 510 000 грн…»;
На сторінці 11 (останній абзац): «Так, підчас проведення фасування меду ТОВ «ПАК-СЕРВІС» у м. Запоріжжі, у 1, 2, 3, 4 кварталах 2023 року, з відома і за участі ОСОБА_6 у стіки з медом підмішувалась невстановлена слідством речовина…».
На сторінці 22, таке: «02.06.2023, 13.07.2023, 19.07.2023, 03.08.2023, 24.08.2023, 04.09.2023, 06.09.2023, 13.09.2023, 25.09.2023, 07.10.2023, 12.10.2023, 19.10.2023, 31.10.2023, 01.11.2023, директор ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022» ОСОБА_6 , достовірно розуміючи, що продукція меду є неякісною і не відповідає умовам договору №17 від 07.03.2023 року…, у порушення вимог вище вказаного договору, поставив до військової частини НОМЕР_1 …, партії неякісного меду у загальній кількості 9000000 стіків по 21 граму, по ціні 3.39 грн. за 1 стік, який не відповідав вимогам якості згідно ДСТУ 4497:2005 та технічним умовам, і особисто видавши військовій частині рахунки на оплату та видаткові накладні з вимогою сплати на банківський рахунок свого підприємства за поставлений мед, і отримавши 30510000 грн., заволодів вказаними грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 шляхом зловживання своїм службовим становищем, в особливо великому розмірі в умовах воєнного часу. … Таким чином ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється …у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України».
Однак вищевказані, викладені у повідомленні про підозру обставини, які становлять зміст підозри, а саме: - що ОСОБА_6 начебто давав вказівку підприємству змінити властивості меду; - що до меду натурального начебто за участю ОСОБА_6 додавалася (підмішувалася) не встановлена слідством речовина; - що ОСОБА_6 начебто знав і розумів, що продукція меду є неякісною; - що увесь поставлений мед начебто був неякісний; - що саме ОСОБА_6 заволодів коштами військової частини; на момент складання і вручення підозри НЕ БУЛИ ПІДТВЕРДЖЕНІ ЖОДНИМ ДОКАЗОМ, і навіть до цього часу, після 17 (сімнадцяти) місяців розслідування, у матеріалах кримінального провадження не має жодного доказу у підтвердження цих свавільних, нічим не підтверджених і повністю вигаданих та брехливих звинувачень.
На думку скаржника, У ПОВІДОМЛЕННІ ПРО ПІДОЗРУ НЕ МАЄ НАВІТЬ ПОСИЛАННЯ НА ТАКІ ДОКАЗИ, БО ЦЕ НЕПРАВДА. Зміст підозри у цій частині повністю сфабрикований, а вищевикладені обставини - вигадані. Крім того, у повідомленні про підозру сума заволодіння ототожнюється із вартістю всього меду, яка вказана у договорі, і стверджується, що начебто увесь поставлений мед був неякісний. Проте якість всього меду не перевірялась. Слідчий замовив проведення експертизи (яка до речі була проведена із грубими і численними порушеннями, які виключають достовірність результатів), і надав на дослідження експерту лише кілька стіків меду, взятих із залишку неспожитого (без встановлення їх приналежності до конкретних партій поставки), і отримавши висновок про начебто невідповідну якість переданих на дослідження кількох стіків меду, - свавільно та повністю безпідставно поширив результати такої експертизи на всі 11 окремих партій поставки, тобто на всі 9 000 000 стіків, без жодного дослідження їх якості. Мед закуповувався у величезної кількості постачальників у різні періоди протягом цілого року, а потім упаковувався, фасувався та постачався військовій частині окремими партіями, так само, у різні періоди протягом цілого року. Частина меду закуповувалася за готівку безпосередньо ОСОБА_6 , оскільки на той час не було можливості придбати таку величезну кількість меду виключно за безготівковим розрахунком. Саме тому, задля своєчасного виконання контракту, ОСОБА_6 був вимушений частину меду купувати за готівку (що пояснює різницю між кількістю закупленого та фактично поставленого меду, яка виявлена за результатом дослідження одних лише офіційних первинних бухгалтерських документів ТОВ «ПАК-СЕРВІС»). ДОДАВАННЯ СТОРОННЬОЇ РЕЧОВИНИ ДО МЕДУ, ЯК ПРО ТЕ СТВЕРДЖУЄТЬСЯ У ПІДОЗРІ - НЕ БУЛО.
За відсутності у матеріалах кримінального провадження жодних доказів у підтвердження викладеного у повідомленні про підозру змісту підозри - така підозра однозначно є необґрунтованою, а відсутність доказів у підтвердження обов'язкових юридично-значущих ознак (елементів) складу злочину, - є відсутністю самої події злочину, що робить таку підозру незаконою. Окрім того, у підозрі взагалі не конкретизовано, хто конкретно начебто «заволодів» коштами військової частини, безпосередньо ОСОБА_6 чи ТОВ «ПАК-СЕРВІС»? Без конкретизації цього стороні захисту не зрозуміло, які саме дії за версією обвинувачення становлять склад кримінального правопорушення (отримання коштів ТОВ «ПАК-СЕРВІС» чи безпосередньо ОСОБА_6 ), що створює серйозні перешкоди для реалізації ОСОБА_6 свого права на захист.
У зв'язку із вищезазначеними обставинами сторона захисту вважає, що зміст підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення фактично викладено у такому співвідношенні, що дає підстави стверджувати наявність завідомо неправдивого змісту підозри кримінального правопорушення та правової кваліфікації.
На думку сторони захисту, внаслідок таких неправомірних дій слідчого та прокурора має місце фактичне повідомлення особі про вчинення кримінального правопорушення, яке особа не вчиняла, що як наслідок вказує на неправомірне притягнення до кримінальної відповідальності.
А тому адвокат звернувся до суду з відповідною скаргою, яку просить задовольнити.
Адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в ній, та просив таку задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні проти вимог скарги заперечила, просила в задоволенні такої відмовити за безпідставністю. Додатково пояснили, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження встановлено обставини та зібрано докази для складення та подальшого вручення ОСОБА_6 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_6 повідомлено у відповідності до ст.278 КПК України.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали скарги та додані до неї письмові документи, оглянувши матеріали кримінального провадження №62024140120000391, слідчий суддя вважає, що подана скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступні обставини.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Вказана норма знайшла своє втілення і в національному законодавстві, як на конституційному рівні, а саме в ст. 55 Конституції України, так і на рівні кримінального процесуального Закону, в статті 24 КПК України, якою законодавцем кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що 26.03.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024140120000391 були внесені відомості за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 425 та ч. 5 ст. 191 КК України.
28.03.2025 року слідчим другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_7 за погодженням із прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , було вручено ОСОБА_6 , повідомлення про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Відповідно до повідомлення про підозру, ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він будучи засновником та одночасно директором ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», тобто службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем в умовах воєнного часу, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, підмішував підчас фасування у стіки з медом невстановлену слідством речовину, а потім поставив їх військовій частині НОМЕР_1 на підставі договору № 17 від 07.03.2023 року. Тобто ОСОБА_6 начебто знаючи, що продукція меду є неякісною, поставив цей неякісний мед на загальну суму 30 510 000 грн. військовій частині та отримавши оплату за поставлений мед в загальній сумі 30 510 000 грн. заволодів вказаними грошовими коштами військової частини, внаслідок чого завдав збитків державному бюджету України».
Аналізуючи вмотивованість та обґрунтованість заявлених у скарзі вимог та обставин на їх підтвердження слідчий суддя приходить до висновку, що за результатами дослідження матеріалів кримінального провадження №62024140120000391 та оскаржуваної підозри зазначені стороною захисту обставини, які могли бути підставою для скасування повідомлення про підозру, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, а саме - повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к, процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: 1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру; 2) етап об'єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання; 3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваному, а в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, то йому зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав (частина 3 статті 276 КПК України).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.
Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз'яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, які би визначали підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких правил чи обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею повідомлення про підозру.
Правова регламентація повідомлення особи про підозру регламентується нормами глави 22 КПК України.
Чинні положення КПК України містять вимоги щодо: 1) змісту письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України); 2) випадків, за яких здійснюється повідомлення про підозру (ч. 1 ст. 276 КПК України); 3) порядку вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України).
За приписами ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (пп. 1-3 ч. 1 ст. 276 КПК України).
Відповідно до положень ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Системний аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є (1) питання дотримання вимог щодо змісту повідомлення про підозру; (2) процесуальний порядок вручення повідомлення про підозру; (3) питання дотримання стандарту «достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положення чинного кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення», яке застосовується у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.
Разом з тим, системний аналіз норм КПК України та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України») свідчить про наявність у кримінальному процесуальному законодавстві України понять, які відповідають різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) "поза розумним сумнівом" та стандарти «достатніх підстав (доказів)». Стандарт достатніх підстав (доказів) використовується в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, мети постановлення тих чи інших процесуальних рішень, вчинення процесуальних дій та їх правових наслідків.
Як вбачається їх конструкції п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)».
У відповідності до положень ст. 42 КПК України з моменту повідомлення особі про підозру вона набуває статусу підозрюваного, обсяг процесуальних прав якого значно більший, ніж у особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу).
Понад це, з моментом повідомлення особі про підозру фактично пов'язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Саме у зв'язку із цим п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України закріплює обов'язок, а не право здійснити повідомлення про підозру, оскільки неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.
Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають (можуть бути пов'язані) із прийняттям відповідного процесуального рішення (вчинення процесуальної дії): чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування поступово зростають з перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, що повною мірою узгоджується із об'єктивним розширенням можливостей сторони обвинувачення в цьому напрямку.
У разі, коли повідомлення про підозру спричиняє лише виникнення обов'язків підозрюваного, які передбачені п.п. 1 та 3 ч. 7 ст. 42 КПК України, та не тягне для нього інших обмежень, наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення може досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання відповідного втручання в права, свободи і законні інтереси людини.
Виходячи із зазначеного, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Факти, що підтверджують наявність достатніх доказів для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт «достатніх підстав (доказів)» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру.
При цьому слідчий суддя звертає увагу, що в ході розгляду скарг на повідомлення про підозру не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а зібрані у кримінальному провадженні на день складення повідомлення про підозру докази були достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
На стадії досудового розслідування оцінка наявних в матеріалах кримінального провадження доказів здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Саме при розгляді кримінального провадження по суті суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, дослідивши всі обставини, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку може прийняти рішення щодо стадії кримінального правопорушення, за наявності підстав, встановити наявність чи відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.
На цьому етапі кримінального провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність чи відсутність в діях підозрюваного складу того чи іншого кримінального правопорушення, адже такі висновки опосередковано пов'язані з питанням винуватості особи у вчиненні злочину. Крім того, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
На відповідній стадії досудового розслідування в ході оскарження повідомлення про підозру та слідчим суддею питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного всіх елементів складу кримінальних правопорушень, які йому інкримінується, є передчасним. Більше того, правова кваліфікація інкримінованих діянь, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що повідомлена підозра передбачає первинну кваліфікацію, яка з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, що розслідується, може бути конкретизована та змінена, як щодо кваліфікації дій, так і щодо обсягу обвинувачення, якщо за наслідками проведення досудового розслідування, слідчий та прокурор дійдуть переконання про можливість складання обвинувального акту та направлення його до суду.
Беручи до уваги межі інституту оскарження повідомлення про підозру, слідчий суддя відхиляє доводи сторони захисту щодо помилковості кваліфікацій дій підозрюваного та невстановлення стороною обвинувачення суттєвих обставин, які мають значення для висновку про наявність у діях підозрюваного ознак кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються.
Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.
Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Як наслідок, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.
Резюмуючи, слідчий суддя звертає увагу на те, що повідомлення про підозру містить відомості про особу, яка його склала, та особу, яка здійснила повідомлення про підозру, а також про особу, яка повідомляється про підозру. Крім того, повідомлення про підозру містить підписи особи, яка його склала, та особи, яка здійснила повідомлення про підозру. Також у повідомленні про підозру відображено ідентифікуючі ознаки кримінального провадження, зміст підозри та виклад фактичних обставин і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Повідомлення про підозру викладено чіткою та зрозумілою мовою, а фактичні обставини мають достатній ступінь деталізації для розуміння змісту підозри та її кваліфікації.
Викладене свідчить про дотримання органом досудового розслідування вимог ст. 277 КПК України щодо форми цього процесуального документа.
За таких обставин слідчий суддя доходить до висновку про те, що під час складення, підписання та вручення повідомлення про підозру у відповідному кримінальному провадженні були дотримані вимоги глави 22 КПК України, тому подана скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись вимогами статті 276-278,303,307 КПК України, -
постановив:
В задоволенні скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на повідомлення про підозру, складене 28.03.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №62024140120000391 від 26.03.2024 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1