Справа №442/6268/25
Провадження №2/442/1938/2025
19 вересня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючої судді Павлів З.С., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
встановив:
Стислий виклад позиції позивача.
19.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, а також стягувати з ОСОБА_2 , аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред?явлення позову до суду і до повноліття. А також, просить стягувати з ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 3000 гривень до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27.08.2022 уклала шлюб із відповідачем. За час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у них народився син ОСОБА_3 .
Через відсутність взаєморозуміння між ними, суперечність характерів, розбіжностей у життєвих цінностях і поглядах на шлюб, сім'ю та життя, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, почали виникати сварки та конфлікти. В кінцевому результаті це призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен з них має протилежні погляди на шлюб, сімейне життя. З січня 2025 року вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства.
За її глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, а тому вирішила звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу. Подальше спільне життя як подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам їхнього сина.
Вказує про те, що відповідач добровільно коштів на утримання дитини не надає, тому змушена ставити позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини. На даний час син знаходиться на її утриманні, відповідач не надає коштів на його утримання, усі свої кошти витрачає на свої власні потреби.
Відповідач не має інших дітей, які б також потребували матеріального забезпечення, з нього не проводиться стягнення за виконавчими документами, він працевлаштований, весь свій дохід витрачає на свої потреби, а тому позивачка вважає, що відповідач має можливість виконувати покладений на нього обов'язок утримати сина.
Крім цього, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, оскільки перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, жодного доходу не отримує, потребує матеріальної допомоги на своє утримання від відповідач.
Стислий виклад позиції (заперечень) відповідача.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.08.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Згідно Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 27 серпня 2022 року зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис №253. Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5 .
За час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у подружжя сторін народився син ОСОБА_3 . Дане стверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
Сторони не підтримують шлюбних стосунків, шлюб носить формальний характер.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Ураховуючи вищенаведене, аналізуючи докази у справі, оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що оскільки сторони протягом тривалого часу проживають окремо, не підтримують подружніх відносин, їхній шлюб існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому є всі підстави для розірвання шлюбу.
Даний висновок суду кореспондує із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові №761/33261/16-ц від 26.11.18 про те, що суд не може примушувати подружжя проживати разом, цікавитися їх приватним життям, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків, а надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду.
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. У разі їх ухилення від його виконання аліменти можуть стягуватись за рішенням суду. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Декларацією прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 регламентовано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідач є особою працездатного віку, водночас, він зобов'язаний утримувати дитину до досягнення ним повноліття і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації життя.
Докази того, що відповідач не має можливості чи не здатен допомагати дитині в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням матеріального становища позивачки, яка надає матеріальну допомогу дитині, однак самостійно не може повноцінно утримувати її, оскільки несе інші витрати пов'язані з її фізичним, духовним та моральним розвитком, молодий вік відповідача, суд вважає, що з відповідача слід стягувати на утримання дитини аліменти у розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно достатті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Водночас, суд вважає за необхідне роз'яснює сторонам у справі, що згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З приводу стягнення аліментів на утримання матері, до досягнення дитиною 3 років, слід зазначити наступне:
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев'ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб'єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).
Відповідно до статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Відповідно до частини другої статті 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Тлумачення частини другої статті 84, частини другої статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв'язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч вищевказаним вимогам законодавства, в матеріалах справи відсутні доказ на підтвердження можливості відповідача надавати матеріальну допомогу позивачці, а тому суд виснує, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з вищевикладеним, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з даним позовом в частині заявлених вимог про розірвання шлюбу позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Ураховуючи те, що позов в частині розірвання шлюбу задоволено, з відповідача слід стягнути на користь позивачки понесені нею і документально підтверджені судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
За подання позову про в частині позовних вимог про стягнення аліментів, позивачка в силу вимог пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнена від сплати судового збору.
Ураховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позову в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, з відповідача в дохід держави слід стягнути 1211,20 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований 27 серпня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №253.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Дрогобицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред?явлення позову до суду - 19.08.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1211,20 (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1211,20 (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 19.09.2025.
Суддя Павлів З.С.