Провадження № 22-ц/803/8057/25 Справа № 213/3472/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
16 вересня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2025 року, ухвалене суддею Мазуренком В.В. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні),
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що 10 грудня 2021 року між ТзОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №772005, відповідно до якого відповідач отримав кредит, проте умови договору по його поверненю не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 124 799,66 грн, яку просив стягнути, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Відповідно до договору факторингу №2808-23 від 28 серпня 2023 року позивач набув право вимоги до відповідача.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2025 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №772005 від 10 грудня 2021 року у розмірі 114 954 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн 05 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2228грн 61коп, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн 00 коп.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі відмовити ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в задоволенні позовних вимог.
При цьому, скаржник вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про те, що нарахування процентів, пені та штрафів відносно нього є неправомірним тільки з травня 2024 року, тому заборгованість має обмежуватись сумою основного боргу - 49 456,24 грн та процентами, нарахованими до квітня 2024 року включно у розмірі 65 497,81 грн. Вказує, що такий висновок місцевого суду порушує статтю 58 Конституції України.
Окрім того, відповідач, посилаючись на пункт 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, вказує на те, що неустойка (штрафи, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також, відповідач вважає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору.
Скаржник вказує на те, що він повідомив позивача та суд про свою належність до захищеної категорії осіб у розумінні пункту 6-2 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про скасування першого заочного рішення, оскільки до подання позову позивачем він сплачував кредит та не знав про необхідність такого повідомлення, тому вважає, що позивач мав відмовитись від своїх позовних вимог та припинити протиправну взаємодію з ним як з близьким родичем особи, що належить до захищеної категорії осіб у розумінні діючого законодавства, а судом першої інстанції неправильно застосовано норми діючого законодавства України. Також відповідач вважає, що судом не враховано і норми міжнародного права, а саме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною та Загальної декларації прав людини.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенко М.Е., посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000, 00 грн. Апеляційний розгляд проводити без участі представника Товариства.
Представник Романенко М.Е. звертає увагу на те, що, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Так, судом встановлено, що відповідач зобов'язаний сплатити заборгованість, яка була накопичена до квітня 2024 року (включно), а саме: тіло кредиту - 49 456,24 грн; відсотки за користування кредитом - 65 497,81 грн. Разом із тим, суд обґрунтовано відмовив у стягненні відсотків у розмірі 9 845,61 грн, нарахованих у період з травня по грудень 2024 року, у зв'язку з тим, що дружина відповідача з 15.05.2024 року проходить військову службу. Зазначене відповідає положенням чинного законодавства, яке передбачає особливі гарантії для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Окрім того, представник позивача зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану не звільняє від обов'язку виконання грошових зобов'язань. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують встановлених судом обставин. Основна сума боргу та відсотки, нараховані до квітня 2024 року, підлягають стягненню в повному обсязі, тоді як часткове зменшення відсотків було здійснено на підставі об'єктивних і підтверджених судом причин та не може бути підставою для скасування рішення.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, відзиву на апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що 10 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №772005.
Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит в сумі 62 500,00 грн на 1096 днів, кінцевий термін повернення - 10 грудня 2024 року.
Відповідач свої зобов'язання перед кредитором не виконав.
28 серпня 2023 року між ТзОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" було укладено договір факторингу №2808-23, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.
Відповідно розрахунку наданого представником позивача - заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 124 799 грн 66 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 49 456,24 грн, сума заборгованості за відсотками - 75 343,42 грн.
Відповідач одружений з ОСОБА_2 (а.с.31), яка з 15.05.2024р. по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_1 згідно наказу командира частини №164 від 15.05.2024р.(а.с.32,33).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що оскільки відповідач одружений з ОСОБА_2 , яка з 15.05.2024р. по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_1 згідно наказу командира частини №164 від 15.05.2024, нараховані відсотки за період з травня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 9845,61грн з урахуванням положень ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» задоволенню не підлягають, оскільки у даному випадку заборгованість має обмежуватися сумою основного боргу (49 456,24 грн) та процентами, нарахованими до квітня 2024 року включно.
Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що вартість послуг адвоката в загальній сумі 6 000,00 грн є не обґрунтованою та не співмірною із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом виконаної адвокатом роботи, значенням справи для учасників та з урахуванням заперечень відповідача проти відшкодування позивачу витрат на професійну (правничу) допомогу та їх завищення, суд вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні та не може погодитись з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 1046, 1048 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.ст. 525, 526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, отримавши кредитні кошти від попереднього кредитора, належним чином не виконував свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за їх користуванням, дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме в частині стягнення процентів за менший період часу ніж нараховано позивачем.
Відповідно до п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Як встановлено судом відповідач одружений з ОСОБА_2 (а.с.31), яка з 15.05.2024р. по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_1 згідно наказу командира частини №164 від 15.05.2024р.(а.с.32,33).
Надана відповідачем довідка військової частини підтверджує наявність у відповідача пільг щодо нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, з урахуванням положень ч.15 ст.14 Закону, суд першої інстанції дійшов вірного й обґрунтованого висновку, що нарахування відповідачу процентів, пені з травня 2024 року по грудень 2024 року є неправомірним і таким, заборгованість відповідача повинна обмежуватися сумою основного боргу -49456,24 грн та процентами, нарахованими до квітня 2024 року включно.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Така заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як встановлено судом, первісний кредитор ТзОВ «СЛОН Кредит» відступило позивачу право вимоги до відповідача по кредитного договору №772005, а відтак позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача в межах суми основного боргу по тілу кредиту та процентам, нарахованим по квітень 2024 року включно.
Перевіривши справу та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги сторони відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстав для здійснення перерозподілу судових витрат не має, тому понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишаються за ОСОБА_1 .
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
До відзиву на апеляційну скаргу позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано наступні докази: Договір №42649746 про наданняя правової допомоги від 11 грудня 2023 року, укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі директора Романенка М.Е. та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» (а.с.108- 110); Додаткова угода №003290915634 до Договору про надання правової допомоги, укладена між сторонами 27 червня 2024 року (а.с.107); Детальний опис робіт (наданих послуг) від 05 серпня 2025 року (а.с.111); Акт про підтвердженняя надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 05 серпня 2025 року на суму - 6 000,00 грн, відповідно якому: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявленняя змін і доповнень, аналіз кредитних та платіжних документів - вартість 750 грн (1 година); правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів Товариства - вартість 2 250 грн; складенн відзиву на апеляційну скаргу - вартість 3 000 грн (3 години) (а.с.112).
Згідно ст.ст.15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Колегія суддів приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, а саме часткове задоволення позовних вимог та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають частковому задоволенню, в розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 18 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: