Провадження № 2/641/1209/2025 Справа № 641/671/25
19 вересня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Щепелевої Г.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рікунової Є.Е.,
представника позивача -Такідзе І.Л.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 641/671/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради та Служба у справах дітей Миропільської сільської ради Сумської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
Позивач в особі представника -адвоката Такідзе І.Л. звернулася до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем, укладеного 26.11.2011 в Комінтернівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №913 та визначення місця проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із позивачем.
Послалася на те, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені через відсутність взаєморозуміння та розходження поглядів на сімейні відносини. Наразі позивач та спільні діти знаходяться у Швейцарії. Після переїзду до нової країни, з метою продовження навчання діти вступили до місцевих закладів освіти, перебувають на обліку у педіатра. Позивач спроможна забезпечити дітей всім необхідним, вона постійно слідкує за їх станом здоров?я, розвитком, дозвіллям, виховує та піклується про них. Відповідач з доньками зв?язок не підтримує, не шукає способів підтримання родинних стосунків, не бере участі у вихованні, утриманні та не виявляє інтересу до їх життя.
Ухвалою суду від 30 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та справу призначено у підготовче судове засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи -Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради. Зобов'язано Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування надати суду письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору між сторонами.
В підготовчому судовому засіданні 05.06.2025 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 197 КПК України учасникам справи було роз?яснено які обставини входять до предмету доказування за вказаним позовом.
05 червня 2025 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи Службу у справах дітей Миропільської сільської ради Сумської області. Зобов'язано Службу у справах дітей Миропільської сільської ради Сумської області надати суду письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник позивача в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в підготовче судове засідання 17.09.2025 не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечував. Вказав, що наслідки визнання позовних вимог у підготовчому засіданні йому зрозумілі.
Представники третіх осіб в судове засідання не з?явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, при цьому суд також приймає до уваги позицію відповідача щодо визнання позову, оскільки це не суперечить Закону, а також правам та інтересам сторін, не порушує свободи чи інтереси інших осіб, та відповідає вимогам ч. 4 ст. 206 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною ч. 4 ст. 77 ЦПК України передбачено, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що сторони з 26 листопада 2011 року перебувають у шлюбі, який зареєстрований у Комінтернівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 913.
Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як зазначено в позовній заяві подружжя проживає окремо, сім'я розпалася остаточно і відновлена бути не може.
За ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.
Враховуючи вищевказані обставини суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, у зв'язку з чим позовна заява про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дітей, суд зазначає.
З матеріалів справи судом встановлено, що сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 25.01.2012, видане Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 23.06.2015, видане Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції).
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується копією паспорта позивача, витягами з Реєстру територіальної громади позивач ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копій нотаріально документів діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відвідують навчальні заклади у Делліконі, Швейцарія.
Згідно із копією нотаріально засвідченої довідки позивач ОСОБА_7 та її доньки отримують повну допомогу від АОЗ у м. Шлірен Швейцарія на свої витрати та проживання з 20 травня 2022 року відповідно до чинних інструкцій згідно Постанови про соціальне забезпечення осіб, які шукають притулку.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_2 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц (провадження № 61-2808 св 24) та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Як вбачається з письмових пояснень Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради службою встановлено, що діти разом з матір'ю на теперішній час мешкають за межами України і надати письмовий висновок щодо розв'язання спору не вбачається можливим.
Відповідно до письмових пояснень Відділу «Служба у справах дітей «Миропільської сільської ради» від 02.07.2025, службою встановлено, що позивача ОСОБА_1 знаходиться за кордоном, місце знаходження відповідача ОСОБА_2 взагалі невідоме. Обстежити місце проживання останніх неможливо. Дані обставини унеможливлюють як складання акту обстеження житлових умов, так і подальше складання висновку. Також зазначено, що з території Миропільської громади проведена евакуація населення та всіх підприємств, установ, організацій, що також унеможливлює надання суду будь-якого висновку.
В цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування брав участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв'язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надав, з посиланням на неможливість його надання.
За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов'язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв'язання спору.
Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).
Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею.
Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.
У частинах четвертій, шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.
Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.
Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.
У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
Крім того, суд зазначає, що передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.
З урахуванням обставин справи, об'єктивної неможливості отримати висновок органу опіки та піклування суд вирішує цю справу за наявними у справі доказами та з урахуванням позицій сторін.
Такі висновки суду узгоджуються із позицією від 11.12.2023, викладеною у постанові ОП КЦС ВС у справі № 523/19706/19.
Надавши належну оцінку усім обставинам справи, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, враховуючи фактичне проживання дітей разом із матір?ю у Швейцарії з 2022 року після початку повномаштабного вторгнення РФ в Україну, і отримання ними тимчасового захисту, а також повне визнання відповідачем позовних вимог, добровільність його позиції, суд, дійшов висновків про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Також слід зазначити, що батько дитини не заявив вимог про визначення місця проживання доньок з ним, зустрічний позов не пред'явив.
При цьому суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.
Водночас визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19 (провадження № 61-9819св22).
Питання щодо розподілу судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений останньою судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-83, 141, 200, 265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради та Служба у справах дітей Миропільської сільської ради Сумської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 26 листопада 2011 року у Комінтернівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 913.
Визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Третя особа: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради, код 26489104, м. Харків, вул. Чернишевського, 55.
Служба у справах дітей Миропільської сільської ради Сумської області, код 45289606, м. Суми, вул. Новоміської сотні, 2.
Суддя Г.М.Щепелева