Справа № 640/389/19
н/п 4-с/953/36/25
"11" вересня 2025 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Губської Я.В.,
при секретарі Кіпеть Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на бездіяльність державних виконавців Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(ЄДРПОУ 34952440, 61002, м. Харків, вул. Куликівська, 12), заінтересована особа ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про скасування постанови,-
До Київського районного суду м. Харкова надійшла скарга, відповідно до якої представник заявника ОСОБА_1 адвокат Бєлокриницький А.О. просить скасувати постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляхової Т.Б. від 12.07.2023 року про арешт майна боржника.
В обґрунтування скарги вказує, що на виконанні в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 59301514, відкрите на підставі судового наказу №640/389/19, виданого Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2019 року. У відповідності до зазначеного судового наказу з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , було постановлено стягувати на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 29.12.2018 року до досягнення дітьми повноліття.
Водночас, заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року у справі №369/9019/22 зазначений судовий наказ було відкликано. Вказаним рішенням суду змінено спосіб стягнення аліментів: замість стягнення 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину, постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 фіксовану грошову суму в розмірі 6000,00 грн щомісячно на двох дітей. Стягнення аліментів у новому розмірі має здійснюватися з дня набрання законної сили заочним рішенням суду і триватиме до досягнення найстаршою дитиною повноліття, з подальшим перерахунком, якщо інший з батьків не звернеться до суду.
Судовий наказ було відкликано у встановленому законом порядку відповідним рішенням суду, що свідчить про припинення його дії як виконавчого документа, на підставі якого було відкрито виконавче провадження. Зважаючи на відсутність заборгованості та повне виконання боржником своїх зобов'язань, подальше застосування примусових заходів, зокрема арешту майна, є юридично необґрунтованим і суперечить вимогам законодавства щодо пропорційності втручання у права особи. Крім того, тим же рішенням суду від 05.04.2024 року стягнуто з ОСОБА_1 . Н користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 20 318,60 грн за період з 01.12.2018 року по 31.07.2022 року, витрати на правову допомогу у розмірі 19 940,00 грн та судовий збір у сумі 992,40 грн - в дохід держави.
Зазначене рішення суду є чинним, не скасованим, і підлягає обов'язковому виконанню. Усі суми, визначені заочним рішенням суду, були добровільно та в повному обсязі сплачені ОСОБА_1 , що підтверджується наявними платіжними документами, які додаються до матеріалів справи.
На його звернення державний виконавець не скасував постанову про накладення арешту, у зв*язку з чим він і звернувся зі скаргою до суду.
Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 04.08.2025 року відкрито провадження за скаргою, призначено судове засідання.
05.08.2025 року до суду подана уточнена скарга, в якій заявник вказує на відсутність заборгованості по аліментах, що підтверджується розрахунками державного виконавця та зазначає про те, що збереження арешту є незаконним, порушує права особи на мирне володіння майном протягом тривалого часу, а строк на звернення до суду зі скаргою ним не пропущено.
В судове засідання сторона заявника та представник органу державної виконавчої служби не з'явилися, будучи повідомленими про дату та час розгляду скарги. Представник заявника на адресу суду подав заяву про розгляд скарги за його відсутності, просив задовольнити в повному обсязі.
За приписами ч. 2 ст. 450 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали скарги, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №59301514, відкрите 06 червня 2019 року на підставі судового наказу №640/389/19, виданого Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2019 року. У відповідності до зазначеного судового наказу з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , було постановлено стягувати на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 29.12.2018 року до досягнення дітьми повноліття.
Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляхової Т.Б. від 12.07.2023 року в рамках даного виконавчого провадження №59301514 було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , із зазначенням підстав: «з метою забезпечення виконання рішення суду та усунення можливостей відчуження будь-якого майна».
17.07.2025 року представник боржника ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою про скасування арешту майна, однак не отримав відповіді з даного питання та постанова про арешт майна не скасована.
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник ОСОБА_1 вказує, що згідно рішення суду від 05.04.2024 року судовий наказ №640/389/19, виданий Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2019 року було відкликано, оскільки було змінено спосіб стягнення аліментів. Ним всі зобов*язання виконані, державним виконавцем проведений розрахунок заборгованості і в нього відсутня заборгованість, а є переплата. Наявний арешт його майна згідно постанови від 12.07.2023 року порушує його на мирне володіння майном, а тому дана постанова підлягає скасуванню.
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Положеннями статті 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Положення наведених статей дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.
Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 23 жовтня
2019 року у справі № 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18) та від 08 липня 2020 року у справі № 589/6044/13 (провадження № 61-35606св18).
Судом встановлено, що строк заявником ОСОБА_1 на оскарження постанови державного виконавця від 12.07.2023 року не пропущений, враховуючи вищезазначені висновки.
Також, судом встановлено та підтверджується наданими матеріалами, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року у справі №369/9019/22 судовий наказ№640/389/19, виданий Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2019 року було відкликано та даним рішенням змінено спосіб стягнення аліментів: замість стягнення 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину, постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 фіксовану грошову суму в розмірі 6000,00 грн щомісячно на двох дітей. Зазначено, що стягнення аліментів у новому розмірі має здійснюватися з дня набрання законної сили заочним рішенням суду і триватиме до досягнення найстаршою дитиною повноліття, з подальшим перерахунком, якщо інший з батьків не звернеться до суду. Крім того, тим же рішенням суду від 05.04.2024 року стягнуто з ОСОБА_1 . Н користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 20 318,60 грн за період з 01.12.2018 року по 31.07.2022 року, витрати на правову допомогу у розмірі 19 940,00 грн та судовий збір у сумі 992,40 грн - в дохід держави.
Згідно наданого розрахунку заборгованості державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Засько Т. з примусового виконання судового наказу №640/389/19, виданого Київським районним судом міста Харкова 11 січня 2019 року про стягнення аліментів станом на 01.07.2025 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня, є переплата. З наданого розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 виплати по аліментах проводять регулярно.
Частиною 4 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до ч.2 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно до п.7 ч.4. ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає підстави зняття виконавцем арешту з майна. Зокрема, це може бути: погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Відсутність заборгованості зі сплати періодичних платежів відповідно до п.7 ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для зняття державним виконавцем арешту з майна боржника, так як виконання рішення про стягнення аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Також, в статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Таким чином, під час розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 добросовісно виконує покладені на нього обов'язки щодо сплати аліментів на утримання дітей, і станом на момент розгляду справи заборгованість за аліментами відсутня.
Таким чином, рішення суду виконується в інший, передбачений законом спосіб, без необхідності звернення стягнення на майно боржника.
У зв'язку з цим подальше застосування такого заходу примусового виконання, як арешт майна, є юридично необґрунтованим, невиправданим та таким, що суперечить принципу пропорційності втручання держави у право особи, гарантоване законодавством
Наявність протягом тривалого часу неправомірного арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15.
Стаття 41 Конституції України, регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відтак постанова старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ляхової Т.Б. від 12.07.2023 про накладення арешту на майно підлягає скасуванню, оскільки її подальше існування є безпідставним та порушує право боржника на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Залишення арешту майна без належних правових підстав призводить до порушення принципу співмірності між заходами, вжитими державою для виконання рішення, та обмеженням прав боржника.
Відповідно до вимог ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вищезазначене, суд задовольняє скаргу ОСОБА_1 в частині скасування постанови Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59301514, винесену 12.07.2023 старшим державним виконавцем Ляховою Т.Б., зважаючи на обґрунтованість доводів скарги.
Керуючись ст.ст. 247,447-451 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд,-
Скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на бездіяльність державних виконавців Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(ЄДРПОУ 34952440, 61002, м. Харків, вул. Куликівська, 12), заінтересована особа ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59301514, винесену 12.07.2023 старшим державним виконавцем Ляховою Т.Б.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Апеляційна скарга може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя