Тернівський районний суд міста Кривого Рогу
Дніпропетровської області
справа № 215/3359/25
номер провадження 2/215/2005/25
16 вересня 2025 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі:
головуючого судді - Дудікова А.В.
при секретарі - Болдирєвій А.О.
згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу № 215/3359/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив
Описова частина
У травні 2025 року представник ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду через підсистему електронний суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 19.02.2021 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 178420, підписаний електронним підписом через одноразовий ідентифікатор. За договором про надання фінансового кредиту ТОВ «Займер» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 1 500 грн зі сплатою відсотків за його користування, строком на 21 день. Приймаючи умови договору ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з його змістом. На виконання умов договору про надання фінансового кредиту позичальнику було перераховано грошові кошти за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 . 28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК» «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, за яким первісний кредитор передав ТОВ «ФК» «КЕШ ТУ ГОУ» належні йому права вимоги до відповідача. Відповідно до Реєстру боржників до такого Договору факторингу ТОВ «ФК» «КЕШ ТУ ГОУ» набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 7 560 грн, з яких: 1 500 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 6 060 грн - просточена заборгованість за процентами. Після відступлення позивачу права грошової вимоги відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК» «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 178420 у розмірі 7 560 грн, яка складається з: 1 500 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 6 060 грн - просточена заборгованість за процентами. Також просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Ухвалою суду від 14.05.2025 справу прийнято до провадження суддею Дудіковим А.В., визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.06.2025.
18.06.2025 через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», представник позивача направив до суду заяву про розподіл/ компенсацію судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 10 500 грн у відшкодування витрат на професійну правову допомогу.
19.06.2025 cправу знято з розгляду у зв'язку із відпусткою судді, розгляд справи призначено на 16.09.2025.
У судове засідання призначене на 16.09.2025 представник позивача не з'явився, в позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, а також зазначено, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судові засідання призначені на 19.06.2025 та 16.09.2025 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином, а саме шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення, адресоване відповідачу повернулося до суду з відміткою пошти про причини невручення: за закінченням терміну зберігання. Крім того, відповідач про день та час розгляду справи повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не подав, будь-яких клопотань на адресу суду не надходило.
Мотивувальна частина
Мотиви, якими керується суд першої інстанції та застосовані норми права
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає можливим відповідно до ст. 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явився без поважних причин та без повідомлення причин, відзив на позовну заяву не подав, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Частиною 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, принцип змагальності згідно ст. 12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судом встановлено, що 19.02.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №178420 в електронному вигляді (а.с. 14-15, 16).
Згідно з п. 1.1 Договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит у розмірі 1 500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.2. кредит надається строком на 21 день, тобто до 11.032021. Строк дії договору 21 день.
Умовами договору передбачено тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом Клієнт сплачує Товаристу 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу.
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної Клієнтом (п. 1.4. Договору).
Відповідальність сторін передбачена розділом 4 Договору про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021.
Договір про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «AV1458», який було направлено ОСОБА_1 19.02.2021 на мобільний номер телефону НОМЕР_2 та в подальшому введено останнім у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ЗАЙМЕР» (а.с. 10).
Згідно підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів наданого ТОВ «ПРОФІТГІД», 19.02.2021 15:56:09 було здійснено успішний переказ грошових коштів у розмірі 1 500 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , призначення платежу: видача кредиту 178420 (а.с. 27).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Таким чином, підписання відповідачем договору шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
ТОВ «ЗАЙМЕР» виконало взяті на себе договірні зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору, що підтверджується підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів наданою ТОВ «ПРОФІТГІД».
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, за умовами якого до ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, укладеними з ТОВ «ЗАЙМЕР», зокрема за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021, укладеним з ОСОБА_1 , що підтверджується копією вказаного договору, а також витягом з реєстру боржників (а.с. 9, 17-20, 25, 26).
Вказаний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.
Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно з положеннями ст.ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
13.01.2025 ТОВ ФК КЕШ ТУ ГОУ на адресу відповідача ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 178420 від 19.02.2021 (а.с.7).
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021 станом на 13.01.2025 становить 7 560 грн та складається із: простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 500 грн; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 6 060 грн (а.с. 8).
Проте суд не може погодитися із вказаним розміром та порядком нарахування відсотків, з огляду на наступне.
Умовами Договору про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021 між сторонами погоджено строк користування кредитом 21 день.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
При цьому, у розділі 3 Договору визначений порядок продовження строку користування кредитом.
Пунктом 3.3.3. Договору перебачено порядок продовження строку кредиту шляхом сплати не пізніше останнього дня терміну повернення Кредиту, зазначного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Разом з тим, жодних доказів того, що строк кредиту за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021 був продовжений суду не надано.
Таким чином, нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії вищезазначеного договору є неприйнятним, а тому за весь період користування кредитними коштами, виданими за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021, розмір відсотків за користування кредитом повинен становити 630 грн = 1 500 грн*2%*21 день.
Висновки за результатом розгляду позовної заяви
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021, укладеним між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 , у розмірі 2 130 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 500 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 630 грн.
Щодо судових витрат
За правилами статті 141 ЦПК України при розподілі судових витрат судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 682,50 грн (2 130 грн (розмір задоволених вимог) * 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору) / (7 560 грн розмір заявлених позовних вимог).
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, представником позивача надано наступні докази: копію Договору про надання правової допомоги від 29.12.2023; Додаткову угода від 27.12.2024 до Договору про надання правової допомоги від 29.12.2023; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, Акт про отримання правової допомоги від 16.06.2025; платіжну інструкцію № 3 9418 від 16.06.2025; рахунок від 16.06.2025 (а.с. 11-12, 13, 33, 53, 58, 59).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19).
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Зважаючи на викладене, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної роботи представником позивача, який підтверджений належними та допустимими доказами, а також ціну позову та розмір фактично задоволених вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268 274, 272, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 178420 від 19.02.2021, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 у розмірі 2 130 (дві тисячі сто тридцять) гривень, витрати по сплаті судового збору в розмірі 682 (шістсот вісімдесят дві) гривні 50 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
В задоволені решти позовних вимог, - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ - 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2025 року.
Суддя