Справа № 206/4151/24
Провадження № 1-кп/206/65/25
17.09.2025 м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
участю:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро кримінальне провадження №22024040000000046 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,-
В провадженні Самарського районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження №22024040000000046 по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст.111 КК України.
Прокурор у судовому засіданні подав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 без права внесення застави на строк 60 діб, оскільки існують ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України. Так вказують, що є ризик того, що ОСОБА_6 перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, незаконно впливати на експерта у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення або ж продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
Захисник в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання посилаючись на те, що не надано доказів в підтвердження ризиків, та в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження вини ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_6 має захворювання, тож ні наміру ні бажання уникати судового розгляду ОСОБА_6 немає.
Обвинувачений в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, посилаючись на обставини зазначені захисником.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника обвинуваченого, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України - незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовження строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі доведення того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Ризиками, які суд оцінює у сукупності із тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, являються об'єктивні дані можливого переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, оскільки останній, обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Дані відносно особи обвинуваченого враховуються судом, як то соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, які при цьому не виключають можливість тримання під вартою ОСОБА_6 , а також період його тримання під вартою, однак, вони не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики, оскільки ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а тому викладене у своїй сукупності є мотивом для обмеження свободи обвинуваченого у встановленому законом порядку.
Крім того, у відповідності до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Також вирішуючи подане клопотання суд, також враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину та можливість ухилення від явки до суду.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Наразі в країні введено військовий стан, з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. До вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Отже, враховуючи вищевикладені ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, та дані про його особу, з метою недопущення перешкоджання кримінальному провадженню, виконанню рішення суду, з урахуванням вимог ст.ст.176, 183 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, оскільки вважає, що саме такий запобіжний захід буде достатнім засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором, що виключає собою можливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Таке не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Разом з цим, колегія суддів також бере до уваги практику, викладену в рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року (№ 3-111/2023(207/23, 315/23), відповідно до якого слідчий суддя не позбавлений можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави при вирішенні питання про запобіжний захід по даній категорії кримінальних правопорушень. Так, згідно з даним рішенням законодавцем закріплено дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що існує чотири основні причини для відмови у звільненні під заставу: ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) не з'явиться в судове засідання; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) вчинить інші правопорушення; ризик того, що звільнення підозрюваного (обвинуваченого) під заставу стане причиною порушення громадського порядку (рішення ЄСПЛ у справах «Бузаджи проти Республіки Молдова (ВП)» (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), «Тирон проти Румунії» (Tiron v. Romania), «Смирнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), «Пірузян проти Вірменії» (Piruzyan v. Armenia)).
При цьому ЄСПЛ вказує у своїх рішеннях (зокрема, у справах «Бекчиєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), Сулаоя проти Естонії» (Sulaoja v. Estonia), («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), «Мерабішвілі проти Грузії (ВП)» (Merabishvili v. Georgia [GC]), що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Цей ризик втечі неминуче зменшується з плином часу, проведеного в ув'язненні. Якщо залишається єдина підстава для обґрунтування тримання під вартою, яка полягає в тому, що існує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від здійснення правосуддя і, таким чином, не з'явитись в судове засідання, він повинен бути звільнений з-під варти, якщо є можливість заручитися гарантіями явки в судове засідання.
Крім того, у справі «Вренчев проти Сербії» (Vrenиev v. Serbia) ЄСПЛ сформулював наступне правило: якщо ризику втечі можна уникнути за допомогою застави або інших гарантій, обвинуваченого слід звільнити, враховуючи, що у нього менше причин для втечі, коли очікується більш м'яке покарання.
Застава як альтернативний запобіжний захід необхідна лише доти, доки існують підстави для тримання під вартою. Таку позицію ЄСПЛ висловив у справах «Мусук проти Молдови» (Musuc v. Moldova), «Олександр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v. Russia).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.06.2024 №7-р(ІІ)/2024 зауважує, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Водночас, КСУ наголошує на тому, що шкода для прав і свобод особи від застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинна бути надмірною, що є потрібною умовою збереження обґрунтованого балансу між вимогами публічних інтересів і захистом права на свободу та особисту недоторканність особи.
Отже, запобіжний захід, яким держава втручається у право на свободу особи, має переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, забезпечуючи виконання завдань кримінального судочинства таким чином, щоб не порушувати обґрунтованого балансу між вимогами публічних інтересів і захистом права на свободу та особисту недоторканність особи.
Таким чином, ризику втечі обвинуваченого вже не має високої інтенсивності, а є помірним з огляду на стадію судового розгляду, тривалості перебування обвинуваченого під вартою, а також з урахуванням обставин, що стосуються сімейного стану обвинуваченого, який має сина, батьків похилого віку, та які постійно проживають у м. Днпро.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці вказує на стандарт, за яким зі спливом часу ризик втечі обвинуваченого від суду зменшується. Причиною зменшення небезпеки втечі зі спливом часу, проведеного під вартою, є ймовірність того, що тривалість попереднього ув'язнення буде зарахована до періоду ув'язнення, на який відповідна особа може розраховувати, якщо її засудять, є ймовірно, це зробить перспективу менш приголомшливою для нього та зменшить його спокусу втекти.
Так, прокурором не наведено доказів існування ризику впливу на експерта у даному кримінальному провадженні, адже експертизу призначено експертній установі, а не конкретно визначеному експерту тай такі відомості швидше не будуть відомі учасникам до момент надходження до суду вже самого висновку експерта.
Проте, наявність обґрунтованого ризику переховування обвинуваченого від суду та вчинити інше або ж продовжувати вчиняти те ж правопорушення, в якому обвинувачується є підставами для продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляду тримання під вартою.
В той же час, оскільки на цей час ризик втечі і ступінь його інтенсивності з часом та з огляду на стадію кримінального провадження та стан здоров'я ОСОБА_6 значно зменшилася, застосування до обвинуваченого безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не виправдовує мети кримінального провадження та тривалості тримання обвинуваченого під вартою.
Тому, з урахуванням підстав та обставин, які передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, колегія суддів вважає можливим визначити обвинуваченому розмір застави як альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі» («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta), § 70; «Мангурас проти Іспанії [ВП]» (Mangouras v. Spain [GC]), § 78; «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), § 14).
При визначенні розміру застави, суд виходить із наступних обставин.
Застава є достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов'язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.
А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та не вчинялися заходи щодо уникнення настання ймовірної кримінальної відповідальності.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України).
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.
З урахуванням надмірної суспільної небезпеки злочинів проти основ національної безпеки України, розмір застави має бути визначений на рівні, необхідному для забезпечення дієвості такого заходу.
Колегія суддів враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , обставини його вчинення та його роль, що дозволяє дійти висновку, що застава в сумі до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не буде здатною забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не буде достатнім стримуючим фактором для запобігання існуючим ризикам кримінального провадження.
Тому, суд вважає, що має місце виключний випадок, у зв'язку з яким необхідно визначити заставу у більшому розмірі, ніж це передбачено п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, та приходить до висновку про визначення розміру застави в сумі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Припинення існування та зменшення актуальності ризиків є підставою для зменшення розміру застави.
Керуючись ст.ст.176, 177, 197,182, 331, 372 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 14 листопада 2025 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, а саме у розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 211 200 грн., дана сума є достатньою для внесення її як застави.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самим ОСОБА_6 , так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем.
У разі звільнення ОСОБА_6 з-під варти під заставу, покласти на нього обов'язки: прибувати до суду за першим викликом для проведення процесуальних дій; не відлучатися із м. Дніпра без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (за наявності).
Строк обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з дня внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення ОСОБА_6 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, ОСОБА_6 зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Попередити ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
У разі невиконання цих обов'язків, до ОСОБА_6 може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст ухвали проголошено 17 вересня 2025 року о 15-30 год.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3