03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 759/6904/21
провадження № 61-11693св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Гурез Іванна Олександрівна (далі - особи, які подали касаційну скаргу),
на постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_4 (далі - позивачка) до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлія Володимирівна (далі - приватний нотаріус Кузьменко Ю. В.), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович (далі - приватний нотаріус Косенко М. О.), про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення його, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У квітні 2021 року позивачка звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за участю третіх осіб про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення права власності на нього, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. У листопаді 2021 року (справа № 759/26660/21) позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування з незаконного володіння земельної ділянки та визнання на неї права власності.
3. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року вказані справи об'єднані в одне провадження.
4. Відповідачі позовні вимоги не визнали.
5. Суд першої інстанції у позовах відмовив.
6. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовів.
7. Особи, які подали касаційну скаргу оскаржили постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою оскарження вказали те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навели
у касаційній скарзі.
8. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є, чи належний спосіб захисту порушених прав обрано позивачкою.
9. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку
з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
10. Позови обґрунтовані тим, що:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_6 , яка за життя за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 вересня 2010 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,0701 га, яка розташована на просп. Перемоги, 15-й км у м. Києві, садове товариство «Зв'язківець»;
- у серпні 2018 року матір позивачки дізналася, що 30 червня 2017 року належну її земельну ділянку відчужено на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Каплун Ю. В., укладеного між нею, від імені якої діяв як представник на підставі довіреності ОСОБА_5 , та
ОСОБА_1 ;
- про наявність довіреності ОСОБА_6 не знала, у зв'язку з чим було відкрито кримінальне провадження, яке знаходиться в провадженні слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління національної поліції у Київській області, де вона визнана потерпілою;
- під час досудового розслідування було проведено почеркознавче дослідження, згідно з яким встановлено, що підпис на нотаріальному бланку виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою;
- земельна ділянка вибула із володіння матері позивачки без її волі на підставі підроблених документів;
- 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку
ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу;
- на час відчуження земельної ділянки 30 червня 2017 року та в подальшому 14 вересня 2020 року на земельній ділянці знаходився триповерховий будинок, який був побудований матір'ю позивачки, але не був введений в експлуатацію та зареєстрований в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- 20 жовтня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер № 8000000000:75:670:0092;
- 28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 за договором дарування спірну земельну ділянку і незаконно зареєстрований садовий будинок;
- на момент первинної реєстрації права власності на садовий будинок за ОСОБА_2 та на момент переходу прав на садовий будинок до ОСОБА_3
у вказаному будинку позивачка постійно проживала;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла;
- позивачка після смерті матері звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак через незаконне відчуження земельної ділянки, фактично була позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права;
- 03 листопада 2020 року невстановлені особи, незаконно проникли до садового будинку, викрали належне позивачці майно та виселили її з постійного місця проживання, в результаті чого внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває досудове розслідування;
11. З урахуванням заявлених вимог за обома позовами, остаточно сформувавши позовні вимоги, позивачка просила:
- визнати недійсним договір дарування садового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, укладеного 28 жовтня 2020 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом
Косенком М. О.;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Косенка М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191 від 28 жовтня 2020 року 13:30:51, за ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
- припинити право власності ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_1 ;
- закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий відносно об'єкта нерухомого майна, а саме: садового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Кузьменко Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня 2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності
за ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
- припинити право власності ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь
позивачки земельну ділянку прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_2 ;
- визнати за позивачкою право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 ;
- визнати за позивачкою право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року у позові відмовлено.
13. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з такого:
- позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що
ОСОБА_1 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку та не мав права укладати договір купівлі-продажу 14 вересня 2020 року
з ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 , який придбав земельну ділянку № НОМЕР_1 за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2020 року у ОСОБА_1 , діяв недобросовісно та оформив первинну реєстрацію права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 з порушенням вимог закону, внаслідок чого наступні правочини
є недійсними;
- довіреність від 20 червня 2017 року, яка видана від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнана, тому не доведено укладання договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки від 30 червня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на підставі підробленої довіреності;
- позивачкою не доведено право спадкодавця на спірну земельну ділянку,
а також те, що спірна земельна ділянка увійшла до спадкової маси;
- позивачка не набула права власності на спірну ділянку, тому у неї відповідно відсутнє право володіння, користування і розпорядження нею, відповідно її права не порушені й відсутні правові підстави для звернення до суду щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки та визнання за нею права власності.
IV. Короткий зміст постанови апеляційного суду
14. Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування садового будинку, укладений 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Косенком М. О.;
Скасовано рішення приватного нотаріуса Косенка М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191
від 28 жовтня 2020 року 13:30:51, за ОСОБА_3 на садовий будинок.
Припинено право власності ОСОБА_3 на садовий будинок.
Закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий щодо садового будинку.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Кузьменко Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня 2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності за
ОСОБА_2 на садовий будинок;
Припинено право власності ОСОБА_2 на садовий будинок.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивачки спірну земельну ділянку.
Визнано за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 .
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
15. Ухваливши нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з такого:
- з урахуванням висновку експерта Київського науково-дослідного криміналістичного центру від 24 жовтня 2020 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі неукладеного правочину є недійсним, як і усі укладені в подальшому договори щодо спірної земельної ділянки;
- оскільки усі укладені щодо земельної ділянки договори є недійсними, відповідно дії ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та обтяжень на об'єкт нерухомого майна спірний будинок також є недійсними;
- так як реєстрація будинку є недійсною, тому вимоги позивачки щодо визнання недійсним договору дарування будинку від 28 жовтня 2020 року підлягають задоволенню;
- оскільки державна реєстрація права власності на будинок проведена на підставі недійсного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності за ОСОБА_3
є незаконним, що має наслідком її скасування і припинення права власності на будинок;
- визнання права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування є належним способом захисту прав позивача;
- оскільки спірне майно вибуло з власності власника на підставі недійсного правочину, позовні вимоги щодо витребування майна з чужого володіння також підлягають задоволенню.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
16. У касаційній скарзі особи, які подали касаційну скаргу просять оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
17. Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі розгляду справи, надавши правову оцінку договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 14 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , вказавши, що цей договір є недійсним, як і укладені в подальшому договори щодо спірної земельної ділянки, проте таких вимог позивачка не заявляла;
- висновки апеляційного суду сформовано на підставі висновку експерта Київського науково-дослідного криміналістичного центру від 24 жовтня 2020 року, який вже був предметом дослідження у справі № 759/13817/18, рішення в якій набрало законної сили;
- також під час розгляду справи № 759/13817/18 була надана оцінка довіреності від 20 червня 2017 року серії HME 384102;
- отже, апеляційний суд в основу оскаржуваної постанови поклав докази та аргументи, які вже оцінювалися в іншій справі, в якій підстави позову тотожні розглядуваній справі;
- апеляційний суд, задовольнивши позовну вимогу про витребування майна, не навів відповідних мотивів;
- суд апеляційної інстанції порушив принцип розумності розгляду справи, відклавши її розгляд 8 разів;
- позивачка, звернувшись з вимогами про визнання недійсним правочину, обрала неналежний спосіб захисту;
- апеляційний суд не надав оцінку розпискам ОСОБА_5 про те, що він отримав від ОСОБА_1 33 000 дол. США за продаж спірних земельних ділянок;
- дії позивачки, яка заявляє вимогу про недійсність угоди і при цьому у справі № 759/13817/18 стверджує про те, що нею було сплачено ОСОБА_1 кошти
у розмірі 28 000 дол. США, а її сином 15 000 дол. США, не свідчить про добросовісність її дій та про необізнаність у відчуженні спірних земельних ділянок на користь ОСОБА_1 ;
- позивачка ніколи не була власницею ні спірної земельної ділянки ні садового будинку, що розташований на ній, до того ж спірна земельна ділянка вибула з права власності ОСОБА_6 за її життя у 2017 році, тому вона не увійшла до кола спадкового майна ОСОБА_4 за заповітом її матері;
- відсутні підстави для визнання за позивачкою в порядку спадкування права власності на будинок як завершений об'єкт нерухомості, оскільки на момент відкриття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , яка померла
у 2018 році, спірний садовий будинок не мав статусу нерухомого майна та право власності на нього не зареєстровано (не проведена державна реєстрація права власності);
- апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 05 грудня 2018 року у справі
№ 522/2110/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19,
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18, від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19.
VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
18. 01 листопада 2024 року позивачка подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та навела такі мотиви для відмови у її задоволенні:
- доводи касаційної скарги щодо тотожності розглядуваної справи та справи № 759/13817/18 є безпідставними, оскільки суд першої при відкритті провадження не встановив тотожність вказаних спорів;
- при розгляді справи № 759/13817/18 суди дійшли висновку, що належним способом захисту порушених прав буде звернення з віндикаційним позовом;
- також судами в межах справи № 759/13817/18 встановлено, що земельна ділянка, площею 0,0701 га вибула з володіння матері позивачки, спадкоємцем та правонаступником якої є позивачка, вибула поза її волею;
- районним судом у справі № 759/13817/18 проаналізовані висновки експертів, та на підставі яких суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений за відсутності волевиявлення позивачки як її власника на її відчуження, про що зазначено в рішенні від 14 лютого 2023, яке набрало законної сили та в цій частині не оскаржувалось;
- висновок експерта від 24 жовтня 2020 року є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування в цій справі та може бути використаний при її розгляді;
- суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про підробленість довіреності та відповідно відсутність волевиявлення матері позивачки про відчуження спірної земельної ділянки;
- земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_6 , де правонаступником
є позивачка, не з її волі на підставі підробленого доручення, тому усі права та обов'язки від ОСОБА_6 перейшли до позивачки, тому вона має право звертатись до суду із заявленими вимогами;
- надані позивачкою докази доводять її право власності на спірне нерухоме майно та, зокрема, на незаконну реєстрацію садового будинку за ОСОБА_2 ;
- до позивачки як спадкоємця перейшло право на легалізацію самочинного будівництва, яке було у спадкодавця (матері ОСОБА_4 ), яке не було реалізоване останньою за час її життя, а не на сам будинок, таке право підлягає реалізації у визначеному законом порядку;
- матір позивачки позбавлена була можливості реалізувати легалізацію самочинного будівництва та зареєструвати право власності на речове право через незаконне заволодіння земельною ділянкою на якій і було розташоване таке будівництво.
VIІ. Рух справи в суді касаційної інстанції
19. 16 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 - адвокат Гурез І. О. подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.
20. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.
21. 10 жовтня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
22. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
23. Інші особи не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
VIІI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
24. Позивачка є дочкою ОСОБА_6 .
25. 03 вересня 2009 ОСОБА_6 придбала у власність земельну ділянку розміром 0,0701 га за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:670:0092, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 8692.
26. 17 квітня 2017 року ОСОБА_6 отримала технічний паспорт на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .
27. Згідно з даними викладеними в довіреності, 20 червня 2017 року
ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатись належною їй на праві власності спірною земельною ділянкою.
28. 07 червня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 1722, на ОСОБА_4 на все, належне їй майно на момент смерті.
29. 30 червня 2017 року ОСОБА_5 , діючим на підставі довіреності
від імені ОСОБА_6 , укладено з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
30. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
31. 21 серпня 2019 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, спадкова справа № 124/2019.
32. 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки.
33. 19 вересня 2020 року ОСОБА_1 , заявою посвідченою нотаріально, повідомив про відсутність будь-яких будівель, в тому числі самовільних, станом на 14 вересня 2020 року на спірній земельній ділянці.
34. Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 19 вересня 2020 року про відсутність будь-яких будівель, в тому числі самовільних, станом на 14 вересня 2020 року на спірній земельній ділянці не відповідає дійсності та суперечить наявному в матеріалах справи технічному паспорту, довідці садового товариства «Зв'язківець» від 01 червня 2021 року про те, що згідно з даними «Інвентарної картки» ділянки № НОМЕР_1 знаходився садовий будинок загальною площею 15 кв. м,
а у 2011-2012 роках було побудовано садовий будинок близько 200 кв. м.
35. 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про державну реєстрацію прав та обтяжень на об'єкт нерухомого майна будинок
АДРЕСА_4 . 28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подарував своєму сину ОСОБА_3 спірну земельну ділянку та садовий будинок.
37. Згідно з довідки, виданої головою правління садового товариства «Зв'язківець» від 10 червня 2020 року вих. 444 на спірній земельній ділянці розташований триповерховий будинок.
38. Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного криміналістичного центру № 17-/1536 від 24 жовтня 2020, року за результатами проведення почеркознавчої експертизи призначеної слідчим суддею в рамках кримінального провадження № 12019110100000952 від 06 червня 2019 року, встановлено, що підпис у графі «Підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії HME 384102 зареєстрований в реєстрі за № 437, виконаний не
ОСОБА_6 , а підпис у графі «Підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА 513173 зареєстрованої в реєстрі за № 342 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.
39. Відповідно до технічного паспорта складеного 17 квітня 2017 року на спірну земельну ділянку на дату складення технічного паспорта перебувало самовільне будівництво у вигляді садового будинку загальною площею 196 кв. м.
40. Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 її спадкоємцем є її дочка ОСОБА_4 , що підтверджується заявою про прийняття спадщини
від 01 серпня 2019 року.
ІХ. Позиція Верховного Суду
41. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 9) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 8), Верховний Суд зазначає таке.
42. Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивачки на спадкове майно, яке залишилось після смерті матері ОСОБА_6 , за життя якої було на підставі підробленої довіреності відчужене на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами (див. пункти 10-11).
43. У цій справі для захисту своїх прав позивачка заявила такі вимоги (див. пункт 11):
- про визнання недійсним договору дарування садового будинку;
- скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності на садовий будинок за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- припинення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок із закриттям відповідного розділу;
- припинення права власності ОСОБА_2 на садовий будинок;
- витребування спірної земельної ділянки;
- визнання за нею права власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 ;
- визнання за нею права власності на садовий будинок в порядку спадкування.
Щодо позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію із закриттям розділу, припинення права власності, визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування
44. Верховний Суд звертає увагу, що нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред'явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред'явлення позову про визнання права власності тощо.
45. Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
46. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
47. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
48. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права [1].
49. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [2].
50. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин [3].
51. Щодо особливостей способів захисту прав власника, необхідно звернути увагу, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
52. Такий підхід Верховного Суду є сталим, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи (див., наприклад, відповідну постанову Великої Палати Верховного Суду [4]).
53. Отже, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК.
54. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав [5].
55. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
56. Далі Верховний Суд враховує, що згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
57. Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК часом відкриття спадщини
є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
58. Частиною першою статті 1268 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
59. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК).
60. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК).
61. У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що
у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК, зокрема
у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього [6].
62. Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника (див., наприклад [7-8]).
63. Також Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину [9] .
64. Частиною першою статті 216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
65. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
Нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.
Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства [10].
66. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень у справі
№ 759/13817/18 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , предметом спору якої є майно аналогічне розглядуваній справі, рішення в якій набрало законної сили, суди встановили, що підпис у графі «підпис» у довіреності
від 20 червня 2017 року серії НМЕ № 384102, зареєстрованої в реєстр за № 437, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, і підпис
у графі «підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА № 513173, зареєстрованої в реєстрі за № 342 на 1 арк, виконаний не ОСОБА_4 ,
а іншою особою з наслідуванням її підпису, що підтверджено висновками експертизи.
67. Касаційний суд під час перегляду справи № 759/13817/18 у касаційному порядку дійшов висновку, що належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу,
є віндикаційний позов [11].
68. У частині четвертій статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
69. Верховний Суд звертає увагу, що у справі № 759/13817/18 та у цій справі вирішується питання щодо одного і того ж спірного майна.
70. Обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили,
у справі № 759/13817/18 мають преюдиційне значення у розглядуваній справі.
71. Отже, оскільки у справі № 759/13817/18 вже встановлено факт того, що підпис у графі «підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії НМЕ № 384102, зареєстрованої в реєстрі за № 437, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою,
і підпис у графі «підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА № 513173, зареєстрованої в реєстрі за № 342 на 1 арк, виконаний не ОСОБА_4 ,
а іншою особою з наслідуванням її підпису, що підтверджено висновками експертизи, тому ці обставини при розгляді розглядуваної справи не підлягають встановленню.
72. У цій справі суд першої інстанції відмовив у позові у зв'язку
з тим, що позивачка не довела незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку та як наслідок укладання інших спірних правочинів, вказавши, що довіреність від 20 червня 2017 року не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнана, тому не доведено укладання договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки від 30 червня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на підставі підробленої довіреності. Також суд вказав, що позивачкою не доведено право спадкодавця на спірну земельну ділянку, а також те, що спірна земельна ділянка увійшла до спадкової маси. Позивачка не набула права власності на спірну ділянку, тому у неї відповідно відсутнє право володіння, користування
і розпорядження нею, відповідно її права не порушені й відсутні правові підстави для звернення до суду щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки та визнання за нею права власності.
73. Апеляційний суд, скасувавши рішення районного суду, задовольнив позов частково, у загальному дійшовши висновку про порушення прав позивачки, при цьому вказавши, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі неукладеного правочину є недійсним, як і усі укладені в подальшому договори щодо спірної земельної ділянки.
74. Колегія суддів з такими висновками не може погодитися в повному обсязі
з огляду на таке.
75. Апеляційний суд, задовольнивши вимоги позивачки, не звернув увагу, що позивачка звернувшись з вимогами про визнання недійсним договору дарування садового будинку, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності на садовий будинок за ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 , припинення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок
із закриттям відповідного розділу, припинення права власності ОСОБА_2 на садовий будинок, визнання за нею права власності на цю земельну ділянку
в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 ; визнання за нею права власності на садовий будинок в порядку спадкування, обрала неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення її прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин).
76. Заявлені позивачкою такі вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.
77. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивачки є скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення його, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим постанову апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про відмову
в позові в цій частині.
78. Вказані висновки підтверджуються релевантною практикою Верховного Суду.
79. Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію про те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права [12].
80. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та державної реєстрації права з припиненням відповідного речового права не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном,
а тому така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі
№ 707/252/22 [13]).
81. Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 910/3419/22 [14], вказував, що:
судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для закриття розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про права на це нерухоме майно, крім права власності (пункт 56);
скасування державної реєстрації права власності відповідача та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть становити зміст окремих позовних вимог (пункт 57).
82. Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 січня 2023 року у справі
№ 488/2807/17 [15] вказувала, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об'єкта нерухомості та питання про права на нього (пункт 107).
83. З огляду на вказані підходи Великої Палати Верховного Суду можна дійти висновку, що вимога про визнання права власності на будинок в порядку спадкування може бути вирішена після вирішення питання про витребування земельної ділянки, а тому така вимога не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
84. Отже, доводи касаційної скарги щодо обрання позивачкою неефективного способу захисту знайшли частково своє підтвердження.
Щодо позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки
85. З урахуванням того, що експертизою підтверджено, що підпис на довіреності виконаний не спадкодавцем, отже первісний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки вибув з володіння власника - матері позивачки незаконно, тому апеляційний суд у загальному дійшов правильного висновку про те, що витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту прав позивачки та буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав та відповідно призведе до відновлення права позивачки, зокрема щодо оформлення прав на будинок відповідно до вимог законодавства.
86. Разом з тим, апеляційний суд дійшовши таких висновків послався лише на те, що оскільки спірне майно вибуло з власності власника на підставі недійсного правочину, позовні вимоги щодо витребування майна з чужого володіння також підлягають задоволенню.
87. Колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
88. Правила частини першої статті 388 ЦК стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише
в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно
у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину,
в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна [16].
89. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього…Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) [17].
90. Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом [18].
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном [19], а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо [20].
91. Верховний Суд дійшов висновку, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням [21].
92. У постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном» [22].
93. У цій справі апеляційний суд, задовольняючи вимогу про витребування майна, не звернув увагу на те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від ОСОБА_3 майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Лише добросовісна особа може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо вона не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Проте сам лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є доказом добросовісності набувача та не звільняє суд від обов'язку надання оцінки іншим доводам, які можуть свідчити про недобросовісність володільця нерухомого майна, тобто який знав або міг дізнатись про набуття ним майна всупереч закону.
94. Апеляційний суд не навів належних мотивів чому він витребовує спільну земельну ділянку, не перевірив добросовісність набуття права власності
ОСОБА_3 , не надав зазначеному належної оцінки та наявним у справі доказам у їх сукупності стосовно добросовісності ОСОБА_3 як набувача спірної земельної ділянки. Лише після встановлення добросовісності володільця нерухомого майна суди повинні дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.
95. За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині вимог про витребування земельної ділянки.
96. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК.
97. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК).
X. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
98. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального права.
99. Оскаржуване судове рішення в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору дарування недійсним та припинення права власності, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить скасувати та ухвалити постанову про відмову у їх задоволенні, що відповідатиме статтям 409, 412 ЦПК.
100. Оскаржуване судове рішення в частині вимог про витребування майна необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідатиме статті 411 ЦПК.
XI. Розподіл судових витрат
101. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
102. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
В такому випадку розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Гурез Іванна Олександрівна, задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині позовних вимог про:
- визнання недійсним договору дарування садового будинку
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, укладеного 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком Миколою Олександровичем;
- скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенка Миколи Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191 від 28 жовтня
2020 року 13:30:51, за ОСОБА_7 на садовий будинок
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
- припинення права власності ОСОБА_7 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
- закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий відносно об'єкта нерухомого майна, а саме: садового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
- скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня
2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
- припинення права власності ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
- визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_2 ;
- визнання за ОСОБА_4 права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, в порядку спадкування скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
3. Постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 земельної ділянки прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_2 , садове товариство «Зв'язківець» скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
[1] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження
№ 12-158гс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144
[2] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження
№ 12-84гс20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439652
[3] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження
№ 12-61гс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558719
[4] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015
[5] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження
№ 14-212цс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/105624089
[6] Постанова Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі№ 6-164цс12
// https://reyestr.court.gov.ua/Review/29023880
[7] Постанова Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження № № 61-14293св19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/96501452
[8] Постанова Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі № 757/482/21-ц (провадження № № 61-19444св21) //https://reyestr.court.gov.ua/Review/105249349
[9] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/82065661
[10] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження
№ 14-29цс23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/123780071
[11] Постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 759/13817/18 (провадження № 61- 16339св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/124772678
[12] Постанова Великої Палати ВерховногоСуду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829985
[13]Постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 707/252/22 (провадження № 61-11470св22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117590014
[14]Постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 910/3419/22 // https://reyestr.court.gov.ua/Review/118483028
[15] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 рокуу справі № 488/2807/17 (провадження
№ 14-91цс20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/109364576
[16] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження
№ 12-122гс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/78129859
[17] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження
№ 12-35гс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829977
[18] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження
№ 12-128гс19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/86401166
[19] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), (провадження № 14-235цс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/81842020
[20] Постанова Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц) (провадження № 14-190цс20) //https://reyestr.court.gov.ua/Review/109046336
[21] Постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження
№ 61-19921св18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/85903326
[22] Постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/108930841
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко