03 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8269/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Київська обласна енергопостачальна компанія» - Андрієвської О. В.,
Державного підприємства «Гарантований покупець» - Франюка А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (у складі колегії суддів: Шапран В. В. (головуючий), Андрієнко В. В., Буравльов С. І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 (суддя Мудрий С. М.) в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 60 279 664,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 84 333 210,18 грн
у справі № 910/8269/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення заборгованості,
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець») про стягнення заборгованості у загальному розмірі 941 476 316,86 грн, з яких: 841 943 331,37 грн - основна заборгованість (694 658 445,65 грн за серпень 2023 року, 42 334 152,04 грн за травень 2024 року та 104 950 733,68 грн за червень 2024 року), 55 092 425,31 грн - 3% річних та 44 440 560,18 грн - інфляційні втрати.
Позові вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2301/02/21 в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг у період з квітня 2023 року по червень 2024 року.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову від 04.09.2024, у якій позивач просив стягнути з ДП «Гарантований покупець» 654 684 886,55 грн основної заборгованості за серпень 2023 року, 60 279 664,44 грн 3% річних та 84 333 210,18 грн інфляційних втрат; ухвалено розгляд справи здійснюватиметься з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025, закрито провадження у справі № 910/8269/24 в частині стягнення основного боргу у розмірі 298 753 000,50 грн; в іншій частині позов задоволено повністю. Стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь Товариства основний борг у розмірі 355 931 886,00 грн, 3% річних у розмірі 60 279 664, 44 грн, інфляційних втрат у розмірі 84 333 210,18 грн.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у червні 2025 року ДП «Гарантований покупець» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 60 279 664,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 84 333 210,18 грн, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Також у поданій касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець» заявило клопотання про передачу справи № 910/8269/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, чи судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду або об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обґрунтоване наявністю підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23, від 30.01.2025 у справі № 910/881/24 щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8269/24 за касаційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 60 279 664,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 84 333 210,18 грн з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2025.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2021 між Товариством (постачальник) та ДП «Гарантований покупець» (замовник) укладено договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг № 2301/02/21, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а замовник - отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019 (далі -Положення про ПСО) (пункт 1).
Загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість (пункт 4 договору).
Прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних, обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (пункт 5 договору).
У пункті 6 договору сторони передбачили, що до 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
Відповідно до пункту 7 договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших 5 платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно з пунктом 8 договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних зі своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника (пункт 10 договору).
Постачальник має право отримувати оплату вартості послуг з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО (підпункт 1 пункту 12 договору).
Замовник зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (підпункти 2, 3 пункту 13 договору).
На виконання умов договору протягом квітня 2023 року - червня 2024 року Товариство надало, а ДП «Гарантований покупець» отримало послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів на загальну суму 17 182 241 213,72 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі послуг за вказані розрахункові періоди, складеними згідно з пунктом 10 Договору.
ДП «Гарантований покупець» надані йому Товариством з квітня 2023 року по червень 2024 року послуги оплатило не в повному обсязі та з простроченням, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).
Також судами попередніх інстанцій установлено, що після звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами та прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову, відповідачем було частково погашено заборгованість за серпень 2023 року у розмірі 39 973 559,15 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 29.08.2024 № 394981 на суму 10 118 096,66 грн, від 30.08.2024 № 395075 на суму 23 421 483,18 грн та від 30.08.2024 № 395097 на суму 6 433 979,31 грн.
Таким чином, непогашена заборгованість за серпень 2023 року становить 654 684 886,50 грн.
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що відповідач після відкриття провадження та прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову погасив частину заборгованості за серпень 2023 року у розмірі 298 753 000,50 грн, закрив провадження у справі № 910/8269/24 в частині стягнення основного боргу у вказаному розмірі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Разом з цим, встановивши невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо повної оплати вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів у серпні 2023 року за договором від 15.09.2021 №2301/02/21, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виснував про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 355 931 886,00 грн за спірний період та стягнув з останнього зазначену суму на користь позивача. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відкладальна обставина, на яку посилалося ДП «Гарантований покупець» (наявність у позивача боргу перед АТ «НАЕК «Енергоатом»), може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед АТ «НАЕК «Енергоатом» за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, наявність якої у спірних правовідносинах відповідач не довів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати у заявлених останнім розмірах. При цьому, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість доводів відповідача про те, що порушення зобов'язань за договором було зумовлене настанням обставин непереборної сили, оскільки відповідачем не доведено наявності таких обставин відповідно до умов договору.
Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків річних відповідає розміру, встановленому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а права суду на зменшення інфляційних втрат законом не передбачено.
Зі змісту поданої ДП «Гарантований покупець» касаційної скарги вбачається, що предметом розгляду судом касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Так, ДП «Гарантований покупець» у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23.
Крім того, ДП «Гарантований покупець» у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13028/23, від 30.01.2025 у справі № 910/881/24 щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ДП «Гарантований покупець» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ДП «Гарантований покупець» у межах її доводів та вимог, виходить із такого.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (частина 1 статті 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (частина 1).
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина 2).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання зобов'язань за договором протягом квітня 2023 року - червня 2024 року Товариство надало, а ДП «Гарантований покупець» отримало послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів на загальну суму 17 182 241 213,72 грн, що підтверджується актами приймання-передачі, підписаними сторонами без зауважень.
ДП «Гарантований покупець» надані йому послуги оплатило не в повному обсязі, з урахуванням всіх оплат, здійснених останнім після звернення Товариства з відповідним позовом до суду, судами попередніх інстанцій установлено, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 355 931 886,00 грн (за серпень 2023 року).
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені обставини порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати наданих послуг, суди попередніх інстанцій правомірно виснували про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором (з вирахуванням сум, які останній погасив у добровільному порядку) у розмірі 355 931 886,00 грн.
При цьому, встановивши недоведеність відповідачем існування заборгованості у Товариства перед АТ «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у даному випадку відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах приписів підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО щодо ненастання у ДП «Гарантований покупець» обов'язку з оплати отриманих послуг.
Щодо доводів ДП «Гарантований покупець» про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23, від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про наявність відкладальної обставини, врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
Так, Верховний Суд у справі № 910/1294/23 виснував, зокрема таке:
«Підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом».
Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб'єктивного тлумачення скаржником «волі закону».
Суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення про ПСО правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування, як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту.
Положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про ПСО (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення.
Системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.
В умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО».
Як вже зазначалось вище, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановивши відсутність доказів наявності у позивача заборгованості перед АТ «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів, дійшли висновку про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи ДП «Гарантований покупець» у цій частині фактично зводяться до власного суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що доводи ДП «Гарантований покупець», наведенні у касаційній скарзі, не спростовують правового висновку, на необхідності відступлення від якого наполягає скаржник, та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.
При цьому Верховний Суд зауважує, що наведена правова позиція у справі № 910/1294/23 неодноразово була підтримана Верховним Судом у справах № 910/1954/23, № 910/1848/23, № 910/881/24, № 910/11864/23, № 910/15342/23, № 910/13208/23, № 910/18075/23, № 910/1083/23 у подібних правовідносинах, а також неодноразово відхилено доводи щодо наявність підстав для відступу від такої правової позиції (висновку).
Враховуючи викладене, у межах справи, що розглядається, відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23, від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
З огляду на викладене, відсутні підстави для передачі справи № 910/8269/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, чи судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду або об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, тому суд касаційної інстанції залишає без задоволення таке клопотання ДП «Гарантований покупець».
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Встановивши порушення відповідачем строків виконання зобов'язання з оплати наданих послуг за договором, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про наявність підстав для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, наведений позивачем у заяві про зміну предмета позову від 04.09.2024, щодо сум, строків і ставок нарахувань, суди попередніх інстанцій встановили його правильність та обґрунтованість, а тому дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат у заявлених останнім розмірах.
При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, у випадку незгоди відповідача з розрахунком позивача, відповідач не був позбавлений права подати свій обґрунтований контррозрахунок для оцінки судом в межах процесуальних строків та стадій розгляду справи судом. Однак, у справі, що розглядається, контррозрахунок було надано відповідачем у поясненнях від 11.03.2025 на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, без зазначення причин ненадання такого контррозрахунку суду першої інстанції.
Верховний Суд зауважує, що кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про необґрунтованість доводів відповідача про те, що порушення ДП «Гарантований покупець» зобов'язань з оплати наданих послуг за договором було зумовлене настанням обставин непереборної сили, оскільки ДП «Гарантований покупець» не доведено настання таких обставин відповідно до умов договору.
Разом з цим, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків річних відповідає розміру, встановленому частиною 2 статті 625 ЦК України, а зменшення інфляційних втрат законом не передбачено, правомірно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.
Така позиція судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховується Судом в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції).
Отже, дослідивши та надавши оцінку за правилами статей 86, 236, 237 ГПК України наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій прийняли обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
Як зазначалось вище, скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23.
У справі № 916/190/18 (за позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду (постанова від 04.06.2019), зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування.
У справі № 910/13071/19 (за позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, змінюючи постанову суду апеляційної інстанції та викладаючи її резолютивну частину в іншій редакції (про часткове задоволення позовних вимог), Верховний Суд (постанова від 20.11.2020), роз'яснив механізм розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, відповідно до якого, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Разом з цим, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наведений позивачем у заяві про зміну предмета позову від 04.09.2024, щодо сум, строків і ставок нарахувань, встановили його правильність та обґрунтованість, а тому дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат у заявлених останнім розмірах.
У справах № 910/1083/23, № 910/15342/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, скасовуючи відповідні рішення судів попередніх інстанцій та направляючи їх на новий розгляд, Верховний Суд, зокрема, виходив із того, що судами при вирішенні спору не перевірено доводи відповідача щодо бази нарахування для стягнення 3% річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний.
Водночас у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наведений позивачем у заяві про зміну предмета позову від 04.09.2024, встановили, що компенсаційні виплати нараховувались позивачем на фактичну заборгованість з урахуванням наступних оплат, а тому дійшли висновку про безпідставність доводів скаржника про нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму прогнозованої вартості послуг після підписання сторонами актів приймання-передачі.
Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 910/8269/24, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Крім того, у поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, ДП «Гарантований покупець» також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суди не дослідили зібрані у справі докази.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу ДП «Гарантований покупець» в межах її доводів, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/8269/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко