Іменем України
08 вересня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/653/25
Господарським судом Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СІВЕРАВІА»,
код ЄДРПОУ 42793404, вул. Рятувальників, буд.1, м. Чернігів, 14029,
до відповідача: російської федерації в особі
Міністерства оборони російської федерації
вул. Знаменка, 19, м. москва, російська федерація, 119019,
адреса для листування: Poland. 00-761 Warszawa. ul. Belwederska. 49 (посольство росії в Польщі)
про стягнення 11 495 906 грн.
представники сторін:
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув.
До Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СІВЕРАВІА» до російської Федерації в особі Міністерства оборони російської федерації про стягнення з відповідача спричинену збройною військовою агресією шкоду у формі збитків у розмірі 11 495 906 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, як країна-агресор, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад із застосуванням сучасних систем озброєння, завдав тяжких наслідків, як для України в цілому, так і для громадян та бізнесу, у тому числі і для товариства.
Наведені вище обставини позивач вважає такими, що свідчить про завдання відповідачем колосальних збитків; при цьому, факт військової агресії останнього, на думку позивача, є загальновідомою обставиною, а тому в силу приписів ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню.
Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що в свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні, в зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і РФ, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).
Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, РФ не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна- агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно РФ надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведені в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та від 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, установлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 367 ГПК України в разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території РФ регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992 прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992. Відповідно до зазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги Компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави - відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію РФ проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати в повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами в період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави - відповідача та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою - відповідачем.
Відповідно до частини 2 статті 367 ГПК України судове доручення надсилається в порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладений - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі в перекладі на російську мову через Міністерство юстиції України.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням РФ цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією РФ проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та РФ від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинене відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію РФ проти України.
З огляду на викладене, на період збройного конфлікту в відносинах з державою - агресором унеможливлене застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, в тому числі в зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Крім того, за Законом України від 12.01.2023 № 2855-IX, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження в справі №927/653/25 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Відповідно до частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвалою від 30.06.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 23.07.2025, 10:00, встановив учасникам судового процесу строк для подання письмових заяв по суті.
07.07.2025 на офіційному веб-порталі Судової влади України здійснено публікацію оголошення-повідомлення відповідача про призначення підготовчого засідання на 23.07.2025, 10:00.
У підготовчому засіданні 23.07.2025 за наслідками підготовчого засідання 23.07.2025, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.09.2025, 09:00.
29.07.2025 на офіційному веб-порталі Судової влади України здійснено публікацію оголошення-повідомлення відповідача про призначення справи до судового розгляду по суті на 08.09.2025 на 09:00.
Крім того, інформація про час та місце проведення судових засідань у справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався.
Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судове засідання 08.09.2025 представники сторін не прибули.
Неприбуття належним чином повідомленого відповідача в судові засідання 08.09.2025, ненадання письмового відзиву на позов, за висновком суду, не є перешкодою для вирішення спору за наявними матеріалами справи, в силу частини 2 статті 178 та частини 1 статті 202 ГПК України.
В судовому засіданні 08.09.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІВЕРАВІА» (код ЄДРПОУ 42793404) за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань займається, зокрема, технічним обслуговування та ремонтом автотранспортних засобів (основний), ремонтом і технічним обслуговування інших транспортних засобів, ремонтом і технічним обслуговування машин і устаткування промислового призначення, роздрібною торгівлею деталями та приладдям для автотранспортних засобів, виробництвом інших вузлів, деталей і приладдя для автотранспортних засобів, виробництвом кузовів для автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів, купівлею та продажем власного нерухомого майна, наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
29.08.2023 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІВЕРАВІА» (код 42793404) укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» (код 07978157), м. Чернігів, вул. Рятувальників (О.Кошового), буд.1) за результатами електронного аукціону № SРЕ001-UА-20230712- 50589 від 01.08.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловолом С.М. та зареєстрований в реєстрі за №343.
До складу об'єкта приватизації, в т.ч. увійшла, нежитлова будівля, будівля цеху№1 з адміністративним корпусом літ.:а-2, А1-1, А2-1, А3-1, А4-1, загальною площею 8095,4 кв.м., за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Рятувальників (О.Кошового), буд.1, корп.10.
Як зазначає позивач, ухвалою Господарського суду Чернігівської області у справі №927/16/46/13 від 28.01.2013 року відносно Державного підприємства порушено справу про банкрутство. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.02.2019 року № 927/16/46/13 провадження у справі про банкрутство ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» закрито.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1229 від 09.12.2020 року Державне підприємство « 171 Чернігівський ремонтний завод» виключено із складу Державного концерну "Укроборонпром" та передано до сфери управління Фонду державного майна України з метою його подальшої приватизації.
Наказом № 71 від 25.01.2019 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (правонаступник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) прийнято рішення про приватизацію ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод».
У позовній заяві позивач зазначив про те, що наказом Фонду державного майна України № 288 від 10.02.2025 року затверджено проведення процедури припинення Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод», призначено виконуючого обов'язки директора Мельника Миколу Олексійовича керуючим припиненням. На даний час процедура припинення триває.
Згідно з п.3.1 Договору купівлі-продажу від 29.08.2023 року ТОВ «СІВЕРАВІА» як покупець, який придбав об'єкт приватизації - єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав і обов'язків.
Зокрема, ТОВ «СІВЕРАВІА» на праві власності набуло нежитлову будівлю цеху № 1 з адміністративним корпусом літ.: А-2, А1-1, А2-1, АЗ-1, А4-1, загальною площею 8095,4 кв.м., розташовану за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Рятувальників (О. Кошового), буд.1, корп.10, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 344560670 від 29.08.2023 року.
24.02.2022 року російська федерація розпочала широкомасштабне військове вторгнення на територію України.
Загальновідомим є факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, а тому не підлягають доказування згідно з приписами згідно з приписами ч. 3 ст. 75 ГПК України.
Згідно з листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини.
Даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб.
Чернігівська область була безпосередньою територією ведення активних бойових дій та постійних обстрілів з боку ворога починаючи з перших днів війни.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року «Про затвердження Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територія Чернігівської області та безпосередньо Чернігівська міська територіальна громада (м. Чернігів) з 24.02.2022 року по 31.03.2022 року входила до території активних бойових дій. На околицях м. Чернігів велися активні танкові бої та здійснювався посилений артилерійський обстріл.
Протягом березня 2022 року російськими загарбниками здійснювався хаотичний обстріл м. Чернігова. За наслідками потрапляння боєприпасів чи їх уламків до виробничих та офісних приміщень нежитлової будівлі цеху № 1, дії ударної хвилі було завдано суттєвих пошкоджень.
Згідно з актом № 282 від 18.04.2024 року, складеним комісією Чернігівської міської ради з обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, за наслідками обстрілів пошкоджено зовнішні стіни орієнтовно на З %, фасад - на 10 %, дах - на 2 %, покрівлю - на 10 %, заповнення віконних та дверних прорізів - на 95 %, інженерні мережі та обладнання - на 10 %, інші конструкції та елементи будівлі - на 15 %.
20.08.2024 року ТОВ «СІВЕРАВІА» звернулося до Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з заявою № 15, в якій просило провести будівельно-технічне дослідження та надати висновок експертного дослідження з вирішенням питань: які пошкодження заподіяно нежитловій будівлі Цеху № 1 з адміністративним корпусом, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників, 1, корп. 10 та яка вартість відновлювально-ремонтних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкції, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень нежитловій будівлі Цеху № 1 з адміністративним корпусом, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників, 1, корп. 10, на час проведення дослідження?
У Висновку експертного дослідження № ЕД-19/125-24/10547-БТ від 13.01.2025, складеному Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центом Міністерства внутрішніх справ України, викладено детальний перелік пошкоджень, заподіяних нежитловій будівлі цеху №1 з адміністративним корпусом у м. Чернігові, вул. Рятувальників (Кошового О.), буд.1, які пошкоджені внаслідок військових дій, а саме:
Перелік виявлених під час візуального огляду пошкоджень будівлі цеху № 1:
1) Пошкодження адмін. будівлі «А-1»:
• пошкодження всіх дерев'яних віконних блоків у вигляді порушення з'єднань елементів блоків у стиках, поодиноких отворів та сколів незначних розмірів у елементах блоків, розбитого скла в блоках;
• пошкодження частини залізобетонних стінових панелей у вигляді множинних вибоїн різної глибини та розмірів з оголенням арматури;
• пошкодження цегляної кладки стін на куті у вигляді множинних вибоїн різної глибини та розмірів у цеглинах;
2) Пошкодження цеху «А2-1»:
• пошкодження всіх дерев'яних віконних блоків у вигляді порушення з'єднань елементів блоків у стиках, поодиноких отворів та сколів незначних розмірів у елементах блоків, розбитого скла в блоках;
• пошкодження частини залізобетонних стінових панелей у вигляді множинних вибоїн різної глибини та розмірів з оголенням арматури, зміщення (зсув) частини панелей;
• пошкодження залізобетонних ребристих плит покриття у вигляді відсутності (руйнування) частини плит, наскрізних отворів різних розмірів у частині існуючих плит;
• відсутність (руйнування) 1 шт. залізобетонної ферми;
• пошкодження цегляної кладки стін на кутах у вигляді відсутності (руйнування) частини кладки, множинних вибоїн різної глибини та розмірів у цеглинах існуючої кладки;
• пошкодження рулонної покрівлі з руберойду у вигляді відсутності (руйнування) покрівлі та стяжки на окремих ділянках різної площі, поодиноких отворів та розривів у покрівлі різних розмірів на ділянках різної площі;
• пошкодження металевих воріт у вигляді множинних наскрізних отворів з відігнутими краями різних розмірів з лущенням фарби навколо них у полотнах;
3) Пошкодження прибудови «А1-1»: пошкодження обшивки стін з металевого сайдингу у вигляді відсутності (руйнування) обшивки на більшості площі, поодиноких наскрізних отворів з відігнутими краями незначних розмірів у існуючих листах.
У висновку зазначено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій визначена в сумі 11495906 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот шість гривень) з ПДВ.
24.02.2022 року Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України у зв'язку з вторгненням збройних сил російської федерації на територію північних, східних та південних областей України, нанесенням авіаційних та артилерійських ударів до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження за фактами: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. З ст. 110 Кримінального кодексу України), ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України).
По збройному нападу на Чернігівську область ГУ УСБУ у Чернігівській області внесені відомості до ЄРДР, за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження № 22022270000000010.
Згідно довідки старшого слідчого відділу Чернігівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області Кондренка О.М. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючого обов'язки директора ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» за фактом пошкодження будівлі цеху № 1 з адміністративним корпусом, що за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників, буд. 1 (вул. Кошового, 1), залучено як потерпілого у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28.02.2022 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни).
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У позовній заяві позивач зазначає, що саме Російська Федерація, як держава, збройні формування якої 24.02.2022 вчинили збройну агресію проти України, є відповідальною за завдану юридичній особі шкоду.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію в особі Міністерства оборони російської федерації.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; рф - постановою верховної ради рф від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачам збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивачів як суб'єктів господарювання, оскільки позивачі, як суб'єкти господарювання, не перебували і не перебувають у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачами неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачам збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення/пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 частини 2 цієї статті).
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема, положеннями глави 3 та 51 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У п. 4 частини 1 статті 611 ЦК України унормовано, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (1); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (2).
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується в випадках, установлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується в випадках, установлених цим Кодексом та іншим законом.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія РФ була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, РФ зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року в справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав РФ припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надане повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії РФ проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до статей 1, 2 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна, згідно з Конституцією України, є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки в зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини 3 статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплений державою на законодавчому рівні, а також визнаний на найвищому міжнародному рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування в справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до довідки ст. слідчого СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Мельник Микола Олексійович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючий обов'язки директора ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» залучений як потерпілий у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 та ч.2 чт.438 КК України за фактом пошкодження будівлі цеху №1 з адміністративним корпусом, що за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників, буд.1(вул. Кошового,1).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариства, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариства, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних, у тому числі господарських товариства, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок збройної агресії РФ, у результаті прямого влучання боєприпасів, у результаті дії вибухової хвилі, уламків боєприпасів орієнтовно 15.03.2022 пошкоджено будівлю цеху №1 з адміністративним корпусом; літ.А-2, А1-1, А2-1, А3-1, А4-1, що розташований за адресою: м. Чернігів вул. Рятуавльників,1 корп.10, власник: ТОВ «СІВЕРАВІ», що встановлено комісійно актом №282 від 18.04.2024, за результатами проведення комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації та підтверджено висновком експертного дослідження №ЕД-19/125-24/10547-БТ від 13.01.2025 Чернігівського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17 та в постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
Суд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає в тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
За пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності в формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту майнових прав позивача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як майнова шкода.
До розміру реальних збитків (втрат), що позивач зазнав внаслідок збройної агресії рф, належать вартість ремонтно-відновлювальних робіт з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій в сумі 11495906 грн, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень нежитлової будівлі цеху №1 з адміністративним корпусом, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Рятувальників,1, корп.10.
Суд установив, що позивач довів повний склад цивільного правопорушення, за фактом понесення ним реальних збитків. Вимога позивача про стягнення з відповідача суми реальних збитків є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
За частиною 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач в установленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
В силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору на момент звернення до суду, відтак, з огляду на задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України в розмірі 172438,59 грн.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 73 - 80, 86, 129, 165 - 167, 178, 184, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації (вул. Знаменка, 19, м. Москва, російська федерація, 119019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СІВЕРАВІА» (код ЄДРПОУ 42793404, вул. Рятувальників, буд.1, м. Чернігів, 14029) збитки в розмірі 11 495 906 грн.
3. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації (вул. Знаменка, 19, м. Москва, російська федерація, 119019) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код ЄДРПОУ 37993783); Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) 172438,59 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене та підписане 19.09.2025, у перший робочий день після виходу судді з лікарняного.
Суддя М.В. Фесюра
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua