17 вересня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/730/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець Кравченко Людмила Володимирівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 06.03.2025 р. № 41/65 “Про відмову ФОП Кравченко Л.В. у продовженні договору оренди землі від 06.03.2007 року № 4783 на земельну ділянку площею 9 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на підставі рішення сесії Миколаївської міської ради № 24/16 від 27.10.2004 р. затверджено технічну документацію для укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 9 кв.м. за рахунок земель, раніше наданих рішенням міської ради від 28.02.2001 р. № 28/6 в оренду для обслуговування торгівельного кіоску в комплексі торгівельних кіосків та павільйонів поблизу житлового будинку № 340 по пр. Жовтневому та надано вищезазначену земельну в оренду строком на 5 років. Між сторонами укладено договір оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р., який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 06.03.2007 р.
Як вказує позивач, після закінчення строку дії рішення орендодавця, рішенням сесії міської ради № 36/59 від 04.09.2009 р. продовжено ФОП Кравченко Л.В. строком на 5 років оренду земельної ділянки загальною площею 9 м.кв. для обслуговування торгівельного кіоску. Рішенням сесії міської ради № 37/44 від 04.02.2014 р. продовжено термін оренди земельної ділянки на 6 місяців для обслуговування торгівельного кіоску з продажу хлібобулочної продукції поблизу житлового будинку № 340 по пр. Жовтневому. На підставі даного рішення укладено договір про зміни № 131-14 від 12.06.2014 р.
Позивач зазначає, що рішенням сесії міської ради № 46/47 від 18.03.2015 р. ФОП Кравченко Л.В. продовжено строком на 1 рік договір оренди землі. У відповідності до рішення орендодавця, між ФОП Кравченко Л.В. та Миколаївською міською радою укладено договір про зміни № 76-15 від 02.06.2015 р. до договору оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р., який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 06.03.2007 р. Так, за умовами договору про зміни від 02.06.2015 р., а саме п. 3.1., договір діє до 27.04.2016 р. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 6 місяців до спливу строку оренди землі.
За ствердженням позивача, на орендованій земельній ділянці знаходиться торгівельний кіоск з продажу хлібобулочної продукції на облаштування якого ФОП Кравченко Л.В. понесла витрати, в тому числі на виготовлення проектної документації щодо відведення земельної ділянки в оренду. ФОП Кравченко Л.В. виконані всі вимоги Миколаївської міської ради щодо встановлення торгівельного кіоску, що підтверджується узгодженим проектом (генеральним планом) та паспортом фасаду з головним архітектором міста. Також між орендарем та Миколаївською міською радою узгоджено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки до укладеного договору оренди землі.
Наразі позивач стверджує, що у відповідності до узгоджених умов договору, за 6 місяців до закінчення терміну договору, а саме - 02.09.2015 р. ФОП Кравченко Л.В. звернулася до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування торгівельного кіоску (реєстраційний № 00795). До заяви було додано проект додаткової угоди до договору оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р., який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 06.03.2007 р. Однак, дана заява залишена без реагування. 10.02.2018 р. ФОП Кравченко Л.В. звернулася до відповідача додатково, при цьому на дане звернення також не отримано відповіді від Миколаївської міської ради. ФОП Кравченко Л.В. 20.10.2020 р. поштою була направлена заява на продовження договору оренди землі втретє та додано додаткову угоду. Останнє звернення позивача також залишені без будь-якої відповіді від Миколаївської міської ради.
На думку позивача, ним було здійснено звернення своєчасно, а саме за 6 місяців до закінчення терміну дії договору оренди землі. Протягом 9 років Миколаївською міською радою не розглянуто звернення позивача на черговій сесії міської ради, відповідно не укладено додаткову угоду, яка була надана при зверненні, а термін дії договору оренди землі, що зазначено у додатковій угоді закінчився ще 27.04.2016 року. Додаткова угода при зверненні у 2015 р, 2018 р. та 2020 р. залишені без реагування зі сторони орендодавця.
За ствердженням позивача, Миколаївською міською радою протягом 2018 р. по даний час надавались листи позивачу про те, що звернення відносно продовження договору оренди землі ФОП Кравченко Л.В. поблизу житлового будинку № 340 по пр. Богоявленському для подальшого обслуговування торгового кіоску з продажу хлібобулочної продукції знаходиться на розгляді Миколаївської міської ради. Також в листах зазначено, що проект рішення міської ради з питання продовження договору розглядається міською радою, тобто знаходяться в роботі. Відтак, на думку позивача, всіма своїми відповідями орендодавець давав надію на продовження терміну оренди договору землі. За весь час з моменту звернення ФОП Кравченко Л.В. не отримано жодного висновку, листа від Миколаївської міської ради.
Як стверджує позивач, ним з наміром в подальшому використовувати орендовану земельну завжди вчасно зверталася до Миколаївської міської ради, втім зазначену заяву про продовження строку дії договору оренди землі та додаткову угоду відповідачем залишено без реагування. В свою чергу, протягом 9 років Миколаївською міською радою не прийнято рішення щодо продовження строку договору оренди чи про відмову в його продовженні. Вважаючи це мовчазною згодою та не зважаючи на відсутність продовження терміну договору оренди землі з боку Миколаївської міської ради, позивач продовжував сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою. Тому заборгованості перед міською радою немає, що підтверджується довідкою з податкової адміністрації та квитанціями про оплату. Зазначену земельну ділянку позивач використовує за її цільовим призначенням, яке прописане у договорі оренди землі. Позивач є користувачем (орендарем) вищезазначеної земельної ділянки вже понад 20 років.
Як вказує позивач, за його позовною заявою про визнання додаткової угоди укладеною відкрито провадження (справа № 915/1598/24), водночас 22.04.2025 р. позивачем отримано лист від Миколаївської міської ради від 13.04.2025 р. щодо прийняття рішення № 41/65 від 06.03.2025 р. про відмову позивачу у продовженні договору оренди землі.
За ствердженням позивача, про рішення відповідача про відмову ФОП Кравченко Л.В. не було відомо на стадії розгляду справи № 915/1598/24, представником відповідача під час судових засідань про це не повідомлялося та відповідно не будо додано рішення про відмову до матеріалів справи. До отримання листа від орендаря, позивач навіть не знав про існування рішення про відмову.
На думку позивача, лист Миколаївської міської ради від 13.04.2025 р., який отримано ФОП Кравченко Л.В. поштою, носить лише інформативний характер. Саме рішення № 41/65 від 06.03.2025 р. в якому зазначена підставі відмови у продовженні договору оренди землі, позивачем не отримано. З метою захисту прав та інтересів клієнта, адвокатом Гавловською Ю.В. 24.04.2025 р. було направлено адвокатський запит до Миколаївської міської ради про надання копію витягу з рішення № 41/65 від 06.03.2025 р., висновку управління земельних відносин департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради та висновку постійної комісії, що передувало рішенню про відмову позивачу. 30.04.2025 р. отримано відповідь на адвокатський запит до якого додано копію рішення Миколаївської міської ради № 41/65 від 06.03.2025 р., в кому підставою для відмови позивачу у продовженні договору оренди землі зазначено: - порушення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», невідповідність ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»; п.11.5, дод.и.1. відстані від найближчих підземних мереж до будинків і споруд іншого призначення), п.15.2.2 (протипожежні відстані від будинків і споруд іншого призначення), відповідно до висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 27.10.2021 № 45276/12.01-24/21-2.
Позивач вважає, що всі підстави, які зазначені у оскаржуваному рішення відповідача є невідповідністю, так як з часу договірних відносин між сторонами не існувало зазначених порушень. Коли ФОП Кравченко Л.В. надавалася земельна ділянку в оренду у 2004 році жодного разу Миколаївська міська рада не зазначала про невідповідність ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»; п.11.5, дод.и.1. відстані від найближчих підземних мереж до будинків і споруд іншого призначення), п.15.2.2 (протипожежні відстані від будинків і споруд іншого призначення). На даний час не відбувалося ніяких змін в площі, конфігурації, розміщенні торгівельного кіоску на орендованій земельній ділянці, що само по собі не могло призвести до порушень, зазначених відповідачем в своєму рішенні.
На думку позивача, наявність рішення відповідача про відмову у продовженні договору оренди позивачу перешкоджає подальшому розгляду справи № 915/1598/24, так як предметом справи є інші обставини, на які посилається позивач для відновлення свого права, а наявність зазначеного рішення орендодавця про відмову є перешкодою для подальшого розгляду справи та не відновить порушене право позивача. Відтак, позивач вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача, є необхідність у скасуванні рішення Миколаївської міської ради, так як воно є неправомірним та прийнято внаслідок обставин, які були дозволені Миколаївською міською радою на етапі розміщення торгівельного кіоску та наразі не визнається органом, який дозволив певний стан речей позивачеві. Окрім того, оскаржуване рішення прийнято відповідачем через 9 років після звернення ФОП Кравченко Л.В. щодо продовження договору оренди землі.
Позивач стверджує, що торгівельний кіоск позивача знаходиться не на магістральній частині вулиці. Також, на підставі заяви від 19.03.2025 р. від власників сусідніх торгівельних об'єктів та громадян, які мешкають поруч, вбачається, що відсутні заперечення щодо здійснення торгівельної діяльності магазинів, розташованих по пр. Богоявленському, 340. Їх діяльність не порушує прав та інтересів мешканців, не створює дискомфорту та інших негативних наслідків. В свою чергу ФОП Кравченко Л.В. виконані всі вимоги Миколаївської міської ради щодо розміщення торгівельного кіоску у відповідності до проекту, затвердженого управлінням архітектури та містобудування ММР, позивач є належним користувачем орендованої земельної ділянки, яку використовує за цільовим призначенням понад 20 років, не порушуючи умов договору. Після закінчення строку дії договору відкрито та публічно користується земельною ділянкою за відсутності жодних заперечень орендодавця, позивач завчасно звернувся до орендодавця про укладення додаткової угоди щодо продовження строку договору оренди.
Разом з тим, на думку позивача, з боку орендодавця вбачалося наявне зволікання в укладенні зазначеної додаткової угоди та оскаржуване рішення прийнято через 9 років після звернення ФОП Кравченко Л.В. щодо продовження оренди землі.
Позивач стверджує, що завчасно, навіть після припинення терміну договірних відносин, сплачує за оренду землі, заборгованості не має.
Як вказує позивач, зволікання орендодавця спонукало позивача до звернення до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною. Окрім того, неправомірна відмова у продовженні договору оренди землі через 9 років після звернення позивачем, також стало підставою для звернення до суду. Відтак, на думку позивача, Миколаївською міською радою не розглянуто завчасне звернення орендаря щодо продовження договору оренди землі. Лише через дев'ять років прийнято рішення про відмову у продовженні оренди землі, що не узгоджується з ст. 33 Закону України "Про оренду землі». Всі порушення ФОП Кравченко Л.В. про які зазначено відповідачем в рішенні не підтверджено жодним документом чи висновком відповідних служб Миколаївської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 р. вказану позовну заяву фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Володимирівни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/730/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 05.06.2025 р. о 12:00.
28.05.2025 р. від представника відповідача - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 8110/25), згідно з яким відповідач просив на підставі ст. 169, ч. 2 ст. 119 ГПК України продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву на 10 днів.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2025 р. по справі № 915/730/25 вищевказане клопотання відповідача про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 8110/25 від 28.05.2025 р.) задоволено та продовжено відповідачу зазначений строк на 10 днів.
05.06.2025 р. від представника відповідача - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8495/25), згідно з яким відповідач зазначає, що рішення Миколаївської міської ради від 06.03.2025 №41/65 “Про відмову фізичній особі-підприємцю Кравченко Людмилі Володимирівні у продовженні оренди земельної ділянки по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку №340 в Корабельному районі м. Миколаєва» прийнято з дотриманням законодавства та скасуванню не підлягає.
Також 05.06.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшла заява (вх. № 8527/25), в якій представник позивача просить перенести розгляд справи для можливості надати відповідь на відзив, який отримано представником позивача 04.06.2025 р.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2025 р. по справі № 915/730/25 відкладено підготовче засідання на 11.07.2025 р. о 13:00, враховуючи клопотання позивача.
06.06.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 8572/25), відповідно до якої позивач зазначає, що відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, тому позивач наполягає на задоволенні у позову в повному обсязі.
19.06.2025 р. від представника відповідача - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9250/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2025 р. по справі № 915/730/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 06.08.2025 р. об 11:40.
Між тим підготовче засідання у даній справі 06.08.2025 р. не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ільєвої Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.08.2025 р. у справі № 915/730/25 підготовче засідання призначено на 17.09.2025 р. о 12:10.
В підготовче засідання, призначене на 17.09.2025 р. представники сторін не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття “суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 922/3506/18 (провадження № 12-39гс19) зроблено висновок про те, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
В силу ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами адміністративного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Так, у даній справі господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 41/65 від 06.03.2025 р. було відмовлено ФОП Кравченко Л.В. у продовженні договору оренди землі від 06.03.2007 р., позивач, вважаючи, що внаслідок прийняття вказаного рішення його права порушені, звернувся з даним позовом до господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, про визнання рішення міськради незаконним та скасування його.
У даному випадку в межах спірних правовідносинах судом з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про поновлення договору оренди через ЦНАП в порядку надання адміністративної послуги.
В свою чергу процедура прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 06.03.2025 р. № 41/65 «Про відмову фізичній особі-підприємцю Кравченко Людмилі Володимирівні у продовжені оренди земельної ділянки по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 в Корабельному районі м Миколаєва» відноситься до адміністративної процедури.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей на розгляд адміністративного суду може бути передано спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Водночас обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наразі згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 27.03.2025 р. по справі № 480/5652/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення у подібних правовідносинах, спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV.
Так, у вказаній постанові Суд дійшов висновку про таке.
« 44. Суд зазначає, що 08 листопада 2024 року набрав чинності Закон України № 3993-IX від 08 жовтня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин, згідно з підпункту 4 пункту 1 якого ЗК України доповнено главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а статтю 2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
45. Тобто, з 08 листопада 2024 року частиною першою статті 17-2 ЗК України передбачено, що подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
46. Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
47. Відповідно до абзацу третього статті 2 Закону № 161-XIV вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України.
48. Таким чином, Суд доходить висновку, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон № 161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб'єктний склад, права та обов'язки їх учасників, але й Законом № 2073-IX, який запроваджує єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
49. Колегія суддів також зауважує, що Верховний Суд у постановах від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17, від 20 травня 2022 року у справі № № 340/370/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.
50. Суд вказує, що Закон №2073-IX, який набрав чинності 15 грудня 2023 року, покликаний упорядковувати відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX).
51. Цим Законом передбачені такі поняття як (пункти 1-11 часини першої статті 2, стаття 27 Закону № 2073-IX):
адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано;
процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
52. Отже, саме участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури, як правило, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин та можливого вирішення спору в суді адміністративної юрисдикції.
53. Згідно частини першої статті 69 цього Закону за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
54. Відповідно до частини першої статті 71 Закону № 2073-ІХ письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім'я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
55. Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у цій справі є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову в задоволенні заяви ТОВ «С.В.В.», поданої до адміністративного органу, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Сумської міської ради відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV. Крім того, у зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про відмову у задоволенні заяви про поновлення договору не є реалізацією відповідним суб'єктом владних повноважень принципу свободи договору, а є, головним чином, владним управлінським актом, прийнятим в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.
57. Згідно приписів статті 125 Конституції України, статей 2, 4, 19 КАС України, статей 18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону № 2073-IX рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів.
58. На підставі вищевикладеного, враховуючи положення статті 125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом № 3993-IX, колегія суддів доходить висновку, що, за загальним правилом, спори щодо рішень адміністративних органів, прийнятих за результатами розгляду заяв, ухвалених у межах адміністративної процедури, підлягають розгляду адміністративними судами. Розгляд і вирішення відповідних спорів - компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення такої категорії справ судами цивільної або господарської юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України - є порушенням приписів статей 8, 19, 55, 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX та недотриманням зобов'язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
59. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2024 року у справі № 520/34082/23.».
Вказані висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов'язаних із визнання незаконним та скасуванням рішення Миколаївської міської ради від 06.03.2025 р. № 41/65 «Про відмову фізичній особі-підприємцю Кравченко Людмилі Володимирівні у продовжені оренди земельної ділянки по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 в Корабельному районі м Миколаєва», відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв не як суб'єкт господарювання, а як суб'єкт владних повноважень в межах визначеної адміністративної процедури щодо прийняття рішень в сфері оренди землі. При цьому суд зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли не між рівноправними суб'єктами господарювання, а є публічно-правовими відносинами, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Натомість до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відтак, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі № 915/730/25 за позовом фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарському суду.
Наразі господарський суд роз'яснює позивачу, що останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача в порядку адміністративного судочинства згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Провадження у справі № 915/730/25 за позовом фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 17.09.2025 року.
Суддя Ільєва Л.М.