Справа № 487/2126/25
Провадження № 2/487/1686/25
19.09.2025 м. Миколаїв
Заводський районний суду м. Миколаєва у складі:
головуючої судді Скоринчук К.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Карбівничої А.О.,
представника відповідача - адвоката Протасова С.В. в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Заводський районний суд м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики. Вимоги мотивував тим, що 30.01.2024 уклав з відповідачем договір позики. За вказаним договором передав ОСОБА_2 33 000 доларів США з умовою повернення в строк до 15.02.2024. Відповідач повернув 13000 доларів США. У зв'язку з невиконанням умов договору щодо повернення решти суми позик у розмірі 20000 доларів США, позивач змушений звертатися до суду. Просить стягнути з відповідача борг у вказаному розмірі, що станом на час звернення до суду відповідно до ставки НБУ становить 830400 грн та судові витрати по справі.
04 квітня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
23 квітня 2025 року адвокатом Протасовим С.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі ордера АА №1567413 від 17.04.2025 та договору №2-04/25 від 12.04.2025, подано відзив. У відзиві зазначено, що позов у заявленому розмірі відповідач не визнає з огляду на неодноразові платежі в погашення боргу, саме: 03.02.2024 суму еквівалентну 15 600 доларів США; 18.02.2024 - 8000 доларів США; 27.03.2024 - суму еквівалентну 2030 доларів США; 27.05.2024 - суму еквівалентну 1960 доларів США. Тобто, неповернутою частиною позики є 5410 доларів США.
27 травня 2025 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог. Погоджуючись із зазначеним у відзиві, позивач просить стягнути з відповідача борг у розмірі 5410 доларів США та судові витрати.
12 червня 2025 року представник відповідача подав клопотання, у якому просить відмовити позивачеві у стягненні витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 01.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Позивач, подавши письмову заяву від 04.09.2025, зареєстровану канцелярією суду 09.09.2025, просив розглянути справу без його участі, підтримав заявлені вимоги у зменшеному розмірі та просив стягнути з відповідача судові витрати.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Протасов С.В., визнав позов в частині 5410 доларів США. У задоволенні стягнення витрат на правову допомогу просив відмовити з огляду на підписання договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Павленко та Сергійчук», не уповноваженою на те особою. В частині стягнення судових витрат, просив стягнути пропорційно до задоволених вимог.
Заслухавши доводи представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд ураховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників, їхніх представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що 30.01.2024 між сторонами укладено договір позики. За вказаним договором ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 33 000 доларів США з умовою повернення в строк до 15.02.2024. вказане підтверджується розпискою, яку надав ОСОБА_2 за його підписом.
Наданими відповідачем копіями розписок підтверджується факт часткового повернення відповідачем позивачеві боргу, а саме: 03.02.2024 суму еквівалентну 15 600 доларів США; 18.02.2024 - 8000 доларів США; 27.03.2024 - суму еквівалентну 2030 доларів США; 27.05.2024 - суму еквівалентну 1960 доларів США.
Наразі залишок неповерненого відповідачем боргу становить 5410 доларів США, що підтверджено відповідачем.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки позивачем було доведено належними доказами факт неповернення відповідачем частини позики в розмірі 5410 доларів США і такий розмір боргу визнається відповідачем, відповідно позов підлягає задоволенню.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524ЦК України визначено,що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона і на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі ж отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Суд зважає, що сторони уклали позику в іноземній валюті, відповідачем отримана сума коштів у позику в іноземній валюті, договір не передбачає виконання зобов'язання в іншій валюті, отримана сума не повернута і до цього часу, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути борг за договором позики саме в іноземній валюті.
За такого суд висновує, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача борг за договором позики в розмірі 5410 доларів США саме в іноземній валюті.
В частині вирішення питання судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в розмірі 8304,00 грн, виходячи з розміру 20000 доларів США, що на час звернення з позовом до суду еквівалентно 830400 грн.
Розмір позовних вимог зменшено до 5410 доларів США, що на час звернення з позовом до суду еквівалентно 224623,20 грн. Отже, сплаті мав би підлягати судовий збір в розмірі 2 246,23 грн.
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду .
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги №08/25 від 19.02.2025; акт надання послуг №21 від 21.05.2025; звіт про надані послуги від 21.05.2025; копії посвідчення адвоката України, та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданих на ім'я ОСОБА_3 .
Надані послуги оцінено в 10000,00 грн, з яких: 2000 грн - вивчення матеріалів, аналіз судової практики в аналогічних спорах та формування правової позиції, 4000 грн - підготовка позовної заяви, 4000 грн - підготовка процесуальних документів (заява про зменшення позовних вимог, заява про надання оригіналу розписки).
Представник відповідач заперечив проти задоволення відшкодування витрат на правову допомогу з огляду на не співмірністю зі складністю справи, безпідставним зарахуванням послуги на підготування заяви на зменшення розміру позовних вимог. Окрім того, вважаючи, що тимчасово виконуючий обов'язки голови Адвокатського об'єднання «Павленко та Сергійчук» не мав повноважень на підписання договору про надання правової допомоги, просив відмовити у задоволенні відшкодування витрат на правову допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
З долучених позивачем матеріалів вбачається, що витрати на професійну правову допомогу понесені ОСОБА_1 мали місце.
З урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, суд доходить висновку, що не підлягають компенсації за рахунок відповідача витрати за надання послуги вартістю 4000,00 грн - підготовка процесуальних документів (заява про зменшення позовних вимог, заява про надання оригіналу розписки). До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що позивач зменшив розмір позовних вимог після надання відповідачем відзиву, до якого долучив копії розписок про часткове повернення позики. Така інформація була відома позивачеві, однак саме з його ініціативи було зазначено невірний розмір боргу під час звернення з позовом до суду. За такого відшкодування відповідачем вартості вказаної послуги є необгрунтованою та створюватиме для останнього надмірний і безпідставний тягар. Оскільки позивачем не вказано конкретної вартості послуги в частині подання заява про надання оригіналу розписки, відповідно, в цій частині за недоведеністю розміру слід відмовити. При цьому суд ураховує, що вивчення матеріалів, аналіз судової практики в аналогічних справах, формування правової позиції, підготування позовної заяви, а також витрачений на вказані дії час, не є залежними від розміру боргу про стягнення якого позивач звернувся до суду. Вказані витрати пов'язані з розглядом справи, а тому суд, виходячи з принципу обгрунтованості, розумності та співмірності, дійшов висновку, що в цій частині витрати на правову допомогу підлягають задоволенню в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 5410 (п'ять тисяч чотириста десять) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 246,23 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя: К.М. Скоринчук