Справа №127/28630/25
Провадження №1-кс/127/11331/25
11 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
підозрюваного ОСОБА_6 ,
розглянувши в судовому засіданні клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12025020040000595, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 .
Клопотання мотивовано тим, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020040000595 від 10.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_6 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.02.2025 № 49, призначено на посаду курсанта навчального взводу навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов'язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог Статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов'язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Відповідно до ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення за наступних обставин.
Так, 16.03.2025 солдат ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, залишив «Ємільчанську лікарню» Ємільчанської селищної ради Житомирської області, що розташована за адресою: Житомирська області, селище Ємільчено та попрямував до місця свого фактичного проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, до моменту його затримання, тобто до 10.09.2025.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
11.09.2025 ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у нез'явленні військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу, тривалістю понад три доби, тобто в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінальному правопорушення повністю підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме: доповіддю військової частини від 18.03.2025 № 812/10246, наказами, протоколом затримання особи, повідомленням про підозру, та іншими матеріалами в сукупності.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду, оскільки;
2) незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні;
3)вчинити інше кримінальне правопорушення.
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що запобігти вказаним ризикам неможливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, слідчий просив клопотання задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 та слідчий ОСОБА_4 , в судовому засіданні клопотання підтримали у повному обсязі, оскільки під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тому необхідно застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Захисник ОСОБА_5 , в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання, заявила, що підзахисний є членом релігійної громади, не відмовляється від проходження військової служби, бажає перевестись в іншу військову частину.
Підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні по суті клопотання підтримав думку захисника.
Слідчий суддя, вислухавши думку підозрюваного та його захисника, прокурора, слідчого, дослідивши матеріали клопотання, характеризуючі дані підозрюваного, прийшов до наступного висновку.
Слідчими СВ відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025020040000595 від 10.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно підозри, оголошеної ОСОБА_6 , останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у нез'явленні військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу, тривалістю понад три доби.
Щодо обґрунтованості підозри слідчий суддя зазначає, що оскільки чинне законодавство не розкриває це поняття, враховуючи ст. ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження.
Дослідивши матеріали клопотання з додатками, слідчий суддя приходить до висновку, що підозра щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України обґрунтована. Причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення достатньою мірою, для даної стадії кримінального провадження, доводиться доказами, які долучені слідчим до матеріалів клопотання та доведена прокурором при розгляді даного клопотання.
При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання слідчий суддя приймає до уваги, що згідно ч. 1 ст. 183 КПК України взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
В судовому засіданні прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків може існувати не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Враховуючи, що підозрюваному відомі контактні дані свідків у кримінальному провадженні, які зокрема є військовослужбовцями, слідчий суддя приходить до переконання, що останній може незаконно впливати на даних свідків, шляхом проведення зустрічей з ними, спонуканням до зміни показів з метою надання останніми показань, які є вигідними саме для підозрюваного, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів клопотання встановлено, що ОСОБА_6 17.02.2025 (відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ) було призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ ЗСУ. В подальшому, 07.03.2025 (відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ) солдат ОСОБА_6 вважається таким, що вибув з метою проходження стаціонарного лікування до КНП «Ємільчинська лікарня». ОСОБА_6 відповідно виписки з вказаного лікувального закладу №934 самовільно покинув відділення та в подальшому на військову службу не повернувся, тому суд враховуючи вказані факти приходить до переконання про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 177 КПК України.
При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що підозрюваний обов'язково здійснюватиме такі дії, однак має об'єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.
На момент розгляду клопотання відомостей, які б вказували про неможливість перебування ОСОБА_6 в умовах СІЗО при ДУ «Вінницька УВП (№ 1)», зокрема, за станом здоров'я, сторонами не надано, тому слідчий суддя вважає, що заявлені ризики виправдовують тримання особи під вартою, що також доведено прокурором при розгляді даного клопотання.
Відповідно до ст. 178 КПК України судом враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, неодружений, має постійне місце проживання. Разом з тим, це не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини на даний час не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку підозрюваного, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики.
В судовому засіданні захисником ОСОБА_5 було зазначено, що ОСОБА_6 є членом релігійної громади, не відмовляється від проходження військової служби, бажає перевестись в іншу військову частину. Захисником в судовому засіданні надана довідка від 14.07.2025 з підписом Голови релігійної громади ( ОСОБА_7 в якій зазначено, що ОСОБА_6 постійно відвідував богослужіння.
Судом встановлено наступне:
20.03.2015 ОСОБА_6 видано військовий квиток (військовий квиток серія: НОМЕР_2 );
15.02.2025 відповідно довідки ВЛК солдата запасу ОСОБА_6 визнано придатним до військової служби;
17.02.2025 відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 було призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ ЗСУ;
15.03.2025 відповідно виписки №934 самовільно покинув лікувальний заклад та на службу не повернувся.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- ЄКПЛ) передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Стаття 9 ЄКПЛ прямо не передбачає права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
На рівні національного законодавства України право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 вказаної статті у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення частини 4 статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною 3 статті 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб, вимагається забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження.
Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб.
Разом з тим, жодного підтвердження регулярного відвідування ОСОБА_6 вищевказаної релігійної громади суду не надано.
За змістом ст. 131 КПК запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, а відтак їх застосування має на меті досягнення дієвості цього провадження. Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що застосування іншого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим ризикам, які вказані слідчим та доведені матеріалами справи. Тому, для досягнення мети застосування запобіжних заходів, на даному етапі досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним та доцільним.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Враховуючи, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що відповідно до вимог ч. 8 ст. 176 КПК України, передбачає застосування виключного запобіжного заходу, слідчий суддя приходить до висновку про неможливість застосування іншого запобіжного заходу не пов'язаного з тримання під вартою.
Разом з тим, відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Нормами вказаної статті встановлено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Таким чином, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 в умовах воєнного стану, особу підозрюваного, відомості про його сімейний та матеріальний стан, стан його здоров'я, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, правову підставу для застосування виключного запобіжного заходу, а саме вимоги ч. 8 ст. 176 КПК України, а також, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, слідчий суддя приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження клопотання слідчого обґрунтоване та наявні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 193, 194, 196, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів.
Строк тримання під вартою рахувати з дня фактичного затримання особи, тобто з 10.09.2025 по 08.11.2025 включно.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя