ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.08.2025Справа № 910/7984/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Калашнік Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/7984/25 за позовом Державного підприємства «Медичні закупівлі України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діатом» про стягнення грошових коштів, за участю представників позивача Шпіня В., відповідача Трипілки А., Солоджука С.
Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (далі - ДП «Медичні закупівлі України») звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діатом» (далі - ТОВ «Діатом») про стягнення 4 439 961,06 грн штрафу.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю №09/605-12/2024 від 16.12.2024 в частині надання сканованої копії реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, що стало підставою для нарахування 20% штрафу від ціни суми договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
17.07.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Діатом» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляд на те, що порушення ТОВ «Діатом» зобов'язань за договором було спричинене виключно адміністративними процедурами Міністерства охорони здоров'я, які не контролюються ні виробником, ні відповідачем. У своєму відзиві відповідач просив суд у випадку задоволення вимог позову зменшити розмір штрафу до 3 000,00 грн.
21.07.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «Медичні закупівлі України» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, вказавши, що підписанням Договору відповідач погодився з умовою щодо надання реєстраційного посвідчення на продукцію, а також передбаченою відповідальністю за невиконання договірних умов.
29.07.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Діатом» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням аргументації позивача викладеної у відповіді на відзив.
У підготовчому засіданні 05.08.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 19.08.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2025.
У судовому засіданні 28.08.2025 відповідно до положень ст.ст. 233, 240 ГПК України, було оголошено скорочене рішення. Повне судове рішення складено після закінчення відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2024 між ДП «Медичні закупівлі України» (замовник) та ТОВ «Діатом» (постачальник) було укладено договір про закупівлю №09/605-12/2024 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити замовнику 503 040 таблеток АБІРАТЕРОНУ АЦЕТАТ ТАБЛЕТКИ (Абіратерон 250 мг) та 360 000 таблеток АБІРОН (Абіратерон 250 мг) (номер оголошення про проведення процедури закупівлі UA-2024-11-12-008976-a) - на загальну суму вартості товару 22 199 805,31 грн (відповідає Специфікації), а Замовник зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За умовами п. 2.1 та 2.2 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Інкотермс 2020. Поставка продукції здійснюється на умовах DAP - склад замовника (Київ чи Київська область, Україна).
Відповідно до 2.4 Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної та/або акта приймання продукції згідно з розділом 6 цього договору.
Пунктом 7.1 Договору встановлено, що постачальник гарантує якість продукції, що постачається. Продукція, що постачається, повинна відповідати нормам і стандартам, законодавчо встановленим на території України, а також вимогам тендерної документації, цього Договору та, зокрема, але не виключно, наступним критеріям: - діючим офіційним стандартам, встановленим законодавством України та відповідними державними органами (у тому числі Міністерством охорони здоров'я України). Зокрема, але не виключно, це означає відповідність умов виробництва продукції вимогам до виробництва продукції в Україні, бути належним чином зареєстрована в Україні та мати реєстраційні посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн), сертифікати якості та подібні документи, які дають змогу використовувати продукцію в Україні впродовж усього терміну придатності продукції; - додатковим вимогам, зазначеним у Специфікації; - будь-яким іншим вимогам до якості продукції, які містяться у цьому Договорі та відповідній заявці на поставку продукції.
Згідно із п. 7.1.1 Договору у разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
У разі, якщо на дату укладення цього договору або на дату постачання продукції відсутній чинний документ, виданий Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, що підтверджує відповідність умов виробництва лікарських засобів вимогам до виробництва лікарських засобів в Україні, постачальник зобов'язаний на момент постачання надати копію чинного документу, виданого Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, що підтверджує відповідність умов виробництва лікарських засобів вимогам до виробництва лікарських засобів в Україні або копію висновку про якість ввезеного в Україну лікарського засобу, а у випадках, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством або якщо продукція постачається з-за кордону нерезидентом (окрім випадків визначених законодавством, обов'язкового надання документа, що підтверджує відповідність умов виробництва лікарських засобів чинним в Україні вимогам належної виробничої практики),, мають бути надані - копії чинних сертифікатів відповідності умов виробництва лікарських засобів вимогам GMP, видані компетентним органом Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Канади, Швейцарської Конфедерації, Нової Зеландії, Австралії, Японії, Ізраїля, держав - членів Європейського Союзу на виробничі дільниці, які є відповідальними за випуск (сертифікацію) серії готової продукції, яка постачається (буде постачатися) в Україну (п. 7.1.2 Договору).
Відповідно до п. 8.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
У пункті 8.3.1 Договору сторони погодили, що у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1 цього Договору з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
Пунктом 6 Додатку № 1 до Договору (Специфікації) унормовано, що відповідно до пункту 10.1 Договору останній діє до 20.04.2025 року включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, зокрема в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії платіжної інструкції від 23.12.2024 №8886 позивач на виконання умов Договору здійснив попередню оплату погодженого сторонами товару на суму 22 199 805,31 грн.
В свою чергу, відповідно до видаткових накладних №509 від 16.04.2025 та №559 від 23.04.2025 відповідач передав, а позивач прийняв товар на підставі Договору на загальну суму 22 199 805,31 грн.
ДП «Медичні закупівлі України» звернулось до ТОВ «Діатом» із претензією від 06.05.2025 №05/1866-05/2025, в якій просило сплатити, зокрема штраф у розмірі 4 439 961,06 грн з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання із надання сканованої копії реєстраційного посвідчення.
Спір у справі виник у зв'язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання із надання сканованої копії реєстраційного посвідчення, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4 439 961,06 грн.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, в тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що під час укладення Договору сторонами погоджено умови, за якими відповідач взяв на себе зобов'язання не пізніше ніж протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) належним чином зареєструвати продукцію в Україні та надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
При цьому, у випадку недотримання відповідачем вказаних вимог умовами п. 8.3.1 Договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 20% від загальної ціни договору, вказаної у специфікації.
Отже, відповідач взяв на себе зобов'язання належним чином зареєструвати продукцію в Україні та надати замовнику скановану копію реєстраційного посвідчення не пізніше 14.02.2025.
З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2024 виробник товару, який передбачений умовами Договору, звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із заявою про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарського засобу та 13.02.2025 Державним експертним центром Міністерства охорони здоров'я України надано висновок, в якому ухвалено рекомендувати відповідний лікарський засіб до державної реєстрації в Україні.
Так, 24.02.2025 було оформлено реєстраційне посвідчення UA/20788/01/01 на лікарський засіб, що поставлено відповідачем позивачу на підставі Договору.
Листом №175 від 27.02.2025 ТОВ «Діатом» направило ДП «Медичні закупівлі України» копію реєстраційного посвідчення UA/20788/01/01, що не заперечується позивачем.
Таким чином, фактично відповідачем виконано умови п. 7.1.1 Договору із простроченням, оскільки відповідне реєстраційне посвідчення було надано позивачу пізніше ніж 14.02.2025, а саме 27.02.2025.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Суд звертає увагу, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Судом встановлено, що отримання відповідачем реєстраційного посвідчення UA/20788/01/01, яке оформлено 24.02.2025, відбулось 27.02.2025, хоча заявка на реєстрацію лікарського засобу була зареєстрована ще 20.12.2024. Тобто, саме реєстраційне посвідчення було оформлено вже після закінчення строку, встановленого п. 7.1.1 Договору, для його надання позивачу.
При цьому, процедура розгляду відповідної заявки на реєстрацію лікарського засобу та саме оформлення реєстраційного посвідчення не залежить від будь-яких дій відповідача, а здійснюється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до механізму проведення державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, застосування яких в Україні допускається тільки після такої реєстрації, що передбачений відповідним Порядок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 №376.
На переконання суду, вказані обставини незалежно від волі та дій відповідача об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань щодо своєчасного надання позивачу реєстраційного посвідчення UA/20788/01/01, в той час як ТОВ «Діатом» невідкладно, в день отримання такого посвідчення, було надано його копію ДП «Медичні закупівлі України».
Таким чином, встановлені судом обставини дають підстави для висновку про відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов'язання за Договором, при цьому суд наголошує на обов'язковому врахуванні специфіки правовідносин з виконання Договору та дій відповідача поряд із настанням обставин, які об'єктивно унеможливлювали своєчасне виконання зобов'язання, в той час як останнім Договір виконаний, строк прострочення є незначним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини, матеріалами справи підтверджується, а позивачами не спростовано відсутність вини ТОВ «Діатом» у несвоєчасному наданні ДП «Медичні закупівлі України» реєстраційного посвідчення UA/20788/01/01 на підставі умов Договору, що дає підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій, заявлених у даній справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено 19.09.2025.
Суддя Ігор Курдельчук