Справа №127/17072/24
Провадження №1-кп/127/484/24
16 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні об'єднаного кримінального провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2024 за № 12024020040000198, 08.02.2024 за № 12024020040000099, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 121 КК України,-
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
Вінницьким міським судом Вінницької області здійснюється судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 121 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявила клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, так як обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, постійного джерела доходу, а отже може переховуватися від суду, впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів. Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам. Проти задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід заперечувала.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , позицію якого підтримав обвинувачений, заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Вважають, що прокурором не доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Обвинувачений до затримання мав постійне місце проживання, не має наміру впливати на потерпілих і свідків та переховуватися від суду. Просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - домашній арешт цілодобово.
Суд, заслухавши думку сторін судового провадження, дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно положень ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Так, ч. 3 ст. 331 КПК України встановлено, що суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2024 обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 14.05.2024 включно.
В подальшому ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області неодноразово продовжувався строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Що стосується ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 121 КК України, раніше судимий, офіційно не працевлаштований, немає постійного джерела доходу, немає стійких соціальних зв'язків.
При цьому суд зазначає, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Однак, суд враховує сукупність вказаних вище обставин та доходить висновку, що сукупність даних обставин збільшує ризик переховування від суду настільки, що його неможливо відвернути, не тримаючи особу під вартою.
Суд зазначає, що доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду, оскільки має постійне місце проживання, самі по собі не можуть служити підставою для зміни запобіжного заходу, а мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілих та свідків, суд, оцінюючи наявність ризику, не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із потерпілими та свідками, які на даний час не допитані, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив.
Враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», суд враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Також суд приймає до уваги стадію даного судового провадження. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Оскільки позицію сторони захисту про можливість зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід не можливо визнати такою, що ставить під сумнів викладені вище висновки суду, суд вважає за необхідне продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, в задоволенні клопотання обвинуваченого слід відмовити.
При цьому суд, враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, вважає доцільним не визначати розмір застави.
Крім того, враховуючи заяву обвинуваченого ОСОБА_3 про погіршення стану здоров'я, суд зазначає таке.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі. Держава має право забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п.72 рішення від 18.12.2008 р. по справі «Ухань проти України», заява №30628/02).
Згідно статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України 14 червня 2019 року № 1769/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 червня 2019 р. за № 633/33604, встановлено, що відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього на території СІЗО функціонує медична частина. Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Основними завданнями медичної частини є: надання екстреної медичної допомоги, первинної медичної допомоги та організація надання вторинної медичної допомоги; організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду; організація належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного нагляду; організація та проведення заходів із впровадження превентивної медицини; гігієнічне навчання і пропаганда здорового способу життя. У режимних корпусах СІЗО обладнуються кімнати (медичні кабінети) для проведення амбулаторного прийому ув'язнених і засуджених. За потреби ув'язненим і засудженим надається екстрена медична допомога у закладах охорони здоров'я.
Надання ув'язненим і засудженим невідкладної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині СІЗО, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за № 212/20525.
Згідно до п. 2.3 вищевказаного Порядку, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Враховуючи викладене, слід зобов'язати адміністрацію Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" терміново надати належну медичну допомогу обвинуваченому ОСОБА_3 в межах установи.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 331 КПК України,
Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - відмовити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без зміни, продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, починаючи з 16.09.2025 до 14.11.2025 включно.
Зобов'язати адміністрацію Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" надати належну медичну допомогу обвинуваченому ОСОБА_3 , про результати чого повідомити суд.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції. Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених КПК України. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя