номер провадження справи 27/124/25
15.09.2025 Справа № 908/2121/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» (юридична адреса: б. Вінтера, 26, м. Запоріжжя, 69041; адреса для листування: вул. Скворцова, буд. 240 А, м. Запоріжжя, 69106, ідентифікаційний номер юридичної особи 37941143)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Глобалагро» (вул. Каховська, буд. 36, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 39735489)
про стягнення 532 924 грн 64 коп.
без виклику сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Глобалагро» про стягнення 333 987 грн 00 коп. боргу, 100 196 грн 10 коп. 30 % штрафу, 74 782 грн 06 коп. 30 % річних, 23 959 грн 48 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2121/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 15.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі № 908/2121/25, номер провадження 27/124/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 15.07.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 04.08.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 17.07.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 15.09.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
25.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» (далі-продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Глобалагро» укладено договір поставки № 3/2510 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному цим договором товар (надалі - товар).
Товар поставляється партіями. Під партією товару розуміється кількість товару, що оформлена однією видатковою та/або товарно-транспортною накладною. Асортимент, найменування, кількість , одиниці вимір, ціна, терміни поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або специфікаціях. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.2 договору покупець сплачує вартість товару на наступних умовах: оплата 100 % вартості товару визначеної у відповідній видатковій накладній протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору.
Загальна сума (ціна) цього договору визначається, як загальна вартість товару, поставленого за цим договором (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар в терміни, що узгоджені у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або специфікаціях до цього договору.
Товар поставляється на умовах СРТ, склад покупця, згідно Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (у редакції 2010 р.). Умови поставки товару сторони можуть змінювати та передбачати у відповідних специфікаціях (п. 3.2 договору).
Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє по 31 грудня 2025 року, але в кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Доказів оскарження, визнання недійсним або розірвання договору поставки № 3/2510 від 25.10.2024 суду не надано.
Відповідно до позовної заяви та доданих до неї матеріалів Специфікації не укладалися, поставка товару здійснювалась за видатковою накладною.
На виконання договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 813 987 грн 00 коп., про що свідчить видаткова накладна № 1912/002 від 19.12.2024 (згідно товарно-транспортної накладної № 1912/002 від 19.12.2024 товар доставлено відповідачу).
Товар відповідачем отриманий в повному обсязі, про що свідчать відмітки уповноваженої особи відповідача на товаросупровідних документах. Претензій відповідача щодо кількості та якості отриманого товару не надходило.
На оплату поставленого товару позивачем були виписаний рахунок № 1912/001 від 19.12.2024 на суму 813 987 грн 00 коп. з ПДВ.
Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 480 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 561 від 21.02.2025 на суму 200 000 грн 00 коп., № 575 від 27.02.2025 на суму 100 000 грн 00 коп., № 2087 від 10.03.2025 на суму 50 000 грн 00 коп., № 619 від 11.03.2025 на суму 30 000 грн 00 коп., № 648 від 26.03.2025 на суму 50 000 грн 00 коп., № 893 від 10.06.2025 на суму 50 000 грн 00 коп.
Відповідачем не виконано свої грошові зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару в розмірі 333 987 грн 00 коп.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Правовідносини сторін є господарськими.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений Договір поставки № 3/2510 ВІД 25.10.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 662 ЦК продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Нормами статті 664 ЦК визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно зі статтею 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства
Відповідно до частини першої статті 666 ЦК, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (частина друга статті 666 ЦК).
Відповідно до статті 683 ЦК, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 268 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони у п. 3.2 договору досягли домовленості, що товар поставляється на умовах СРТ, склад покупця, згідно Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (у редакції 2010 р.).
У відповідності до видаткової накладної № 1912/002 від 19.12.2024 та до товарно-транспортної накладної № 1912/002 від 19.12.2024, відповідач жодних заперечень щодо товару, комплектності товару не зазначив.
З урахуванням того, що відповідачем продавцю розумний строк для передання приналежностей товару та документів, що стосуються товару, не встановлювався, відповідач не реалізував право на відмову від договору та повернення товару продавцеві, не вимагав доукомплектування товару в розумний строк в силу частини другої статті 684 ЦК України, спірний товар вважається поставленим 19.12.2024.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» здійснило поставку товару на загальну суму 813 987 грн 00 коп. з ПДВ, що підтверджується видаткової накладної № 1912/002 від 19.12.2024 та до товарно-транспортної накладної № 1912/002 від 19.12.2024.
За умовами п. 2.2 договору покупець сплачує вартість товару на наступних умовах: оплата 100 % вартості товару визначеної у відповідній видатковій накладній протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору.
Отже, згідно із п. 2.2 Договору товар мав бути оплачений не пізніше 02.01.2025.
Відповідач лише частково оплатив вартість отримано товару в розмірі 480 000 грн 00 коп.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати за отриманий товар в повному обсязі суду не надав.
Відповідач факт отримання від позивача товару за видаткової накладної № 1912/002 від 19.12.2024 не заперечив.
У відповідності до видаткової накладної № 1912/002 від 19.12.2024, відповідач жодних заперечень щодо товару, комплектності товару та його якості не зазначив.
Згідно із положеннями Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.01.2020 по справі №916/922/19 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Верховний Суд звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
Наявна у справі видаткова накладна підписані обома сторонами та містить печатки двох сторін, отже є належними та допустимими доказами вчинення сторонами господарської операції.
Також суд приймає до уваги той факт, що пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, (ч. 1, ст. 692 Цивільного Кодексу України).
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 333 987 грн 00 коп. є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Крім того, за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару позивач просив суд стягнути з відповідача 100 196 грн 10 коп. 30 % штрафу, 74 782 грн 06 коп. 30 % річних, 23 959 грн 48 коп. інфляційних втрат.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з п. 7.1 договору у разі порушення термінів оплати товару більше ніж на п'ять днів, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 30% від вартості вчасно несплаченого товару.
Як вже зазначалось судом вище, відповідач частково здійснив оплату отриманого товару у розмірі 480 000 грн 00 коп., у зв'язку з чим борг за видатковою накладної № 1912/002 від 19.12.2024 склав 333 987 грн 00 коп.
Відповідно до наданих позивачем доказів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару доведений.
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок 30% штрафу у розмірі 100 196 грн 10 коп. є правильним та виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимога позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 30 % від вартості вчасно несплаченого товару в розмірі 100 196 грн 10 коп. судом задовольняється.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд за певних умов має лише право, а не обов'язок зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Звільнення від 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України, діючим законодавством також не передбачено.
Пунктом 7.1 договору встановлено зокрема, що відповідно до ст. 625 ЦК України покупець сплачує продавцю 30% річних від простроченої суми.
Виходячи з викладеного слідує, що сторонами узгоджений інший розмір річних, що не суперечить нормам чинного законодавства.
Оскільки заборгованість за договором відповідачем у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем 30 % річних та інфляційних втрат є правомірними, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в сумі 74 782 грн 06 коп. - 30 % річних та інфляційних втрат в суму 23 959 грн 48 коп.
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Позивач, уклавши договір № 3/2510 від 25.10.2024 розраховував на отримання оплати у розумні строки за поставлений товар, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за поставлений товар у передбачені строки у повному обсязі не здійснена.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Глобалагро» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Глобалагро» (вул. Каховська, буд. 36, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 39735489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮГСТАЛЬ» (юридична адреса: б. Вінтера, 26, м. Запоріжжя, 69041; адреса для листування: вул. Скворцова, буд. 240 А, м. Запоріжжя, 69106, ідентифікаційний номер юридичної особи 37941143) 333 987 (триста тридцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн 00 коп. боргу, 100 196 (сто тисяч сто дев'яносто шість) грн 10 коп. 30 % штрафу, 74 782 (сімдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн 06 коп. 30 % річних, 23 959 (двадцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 48 коп. інфляційних втрат, 7 993 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн 87 коп. судового збору.
Рішення оформлено і підписано 19.09.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.