номер провадження справи 27/127/25
17.09.2025 Справа № 908/2064/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Тімченко Олега Леонідовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Змієвського Олега Володимировича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
про стягнення 110 250 грн 00 коп.
без виклику сторін
Фізична особа-підприємець Тімченко Олег Леонідович звернувся до Господарського суду Запорізької області через систему "Електронний суд" із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Змієвського Олега Володимировича 110 250 грн 00 коп. заборгованості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2064/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 08.07.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Фізичній особі-підприємцю Тімченко Олегу Леонідовичу строк протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду в електронному кабінеті системи "Електронний суд" для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
14.07.2025 від позивач через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням.
Ухвалою суду від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2064/25, присвоєно номер провадження 27/127/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 17.07.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 06.08.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Фізичній особі-підприємцю Тімченко Олегу Леонідовичу, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 17.07.2025, яка отримана відповідачем особисто Змієвським - 23.07.2025.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Крім того, ухвалу суду від 17.07.2025 підписану кваліфікованим електронним підписом направлено на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки відповідача - 18.07.2025.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2064/25.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 17.09.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Тімченко Олегом Леонідовичем (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Змієвським Олегом Володимировичем (постачальник) наявні договірні відносини із поставки товару, а саме - дрова твердих порід.
29.04.2025 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату від 29.04.2025.
Згідно даного рахунку позивач повинен був сплатити на користь відповідача кошти у розмірі 57 750 грн 00 коп. в рахунок оплати товару «Дрова твердих порід» у кількості 55,0 скл.
29.04.2025 позивачем було сплачено на користь відповідача 57 750 грн 00 коп., згідно вищевказаного рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією № Р4МВ-5330-АС2В-СС7Р від 29.04.2025, призначення платежу: перераховано за дрова паливні, зг.рах. від 29.04.2025. Без ПДВ.
30.04.2025 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату від 29.04.2025.
Згідно даного рахунку позивач повинен був сплатити на користь відповідача кошти у розмірі 52 500 грн 00 коп. в рахунок оплати товару «Дрова твердих порід» у кількості 50,0 скл.
30.04.2025 позивачем було сплачено на користь відповідача 52 500 грн 00 коп., згідно вищевказаного рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією № 6РХ2-27ЕХ-2В14-ОТА1 від 30.04.2025, призначення платежу: перераховано за дрова паливні, зг.рах. від 30.04.2025. Без ПДВ.
Однак, відповідачем у межах наведених правовідносин не було передано позивачу товар на загальну суму 110 250 грн 00 коп.
Отже, відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання, суми оплати в розмірі 110 250 грн 00 коп. позивачу не повернув, товар не поставив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Суд вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи підтверджується існування договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною другою ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.
В Постанові ВС від 21 лютого 2018 року по справі № 910/12382/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Отже, не має значення причини порушення строків поставки товару, а мають лише значення факт порушення таких строків. Сума попередньої оплати (авансу), який покупець має намір стягнути в судовому порядку у зв'язку з простроченням поставки товару є грошовим зобов'язанням продавця.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Доказів поставки відповідачем позивачу товару матеріали справи не містять, такі докази відповідач не подав, як і докази повернення оплати позивачу.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Відповідно до рахунку від 29.04.2025 позивач повинен був сплатити на користь відповідача кошти у розмірі 57 750 грн 00 коп., відповідно до рахунку від 30.04.2025 позивач повинен був сплатити на користь відповідача кошти у розмірі 52 500 грн 00 коп. в рахунок оплати товару «Дрова твердих порід», а відповідач зобов'язувався поставити позивачу товар «Дрова твердих порід».
Матеріалами справи підтверджено, що 29.04.2025 та 30.04.2025 позивачем було сплачено на користь відповідача 110 250 грн 00 коп., згідно вищевказаних рахунків, що підтверджується платіжними інструкціями: № Р4МВ-5330-АС2В-СС7Р від 29.04.2025, призначення платежу: перераховано за дрова паливні, зг.рах. від 29.04.2025. Без ПДВ; 6РХ2-27ЕХ-2В14-ОТА1 від 30.04.2025, призначення платежу: перераховано за дрова паливні, зг.рах. від 30.04.2025. Без ПДВ.
Однак, відповідачем у межах наведених правовідносин не було передано позивачу товар на загальну суму 110 250 грн 00 коп. та не повернуто суму попередньої оплати.
06.05.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогами повернути грошові кошти в сумі 57 750 грн 00 коп. та 52 500 грн 00 коп. за непоставлені дрова паливні, що підтверджується описами вкладення, фіскальними чеками та накладними).
Відповідно до трекінгу за трек-номером № 6900500452210, вимога отримана відповідачем 10.05.2025.
Відповідно до трекінгу за трек-номером № 6900500452229, вимога отримана відповідачем 10.05.2025.
Дані вимоги залишилася без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив попередню оплату товару відповідачу.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів поставки товару або повернення попередньої оплати в розмірі 110 250 грн 00 коп. на користь позивача в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 250 грн 00 коп. заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тімченко Олега Леонідовича до Фізичної особи-підприємця Змієвського Олега Володимировича задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Змієвського Олега Володимировича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Тімченко Олега Леонідовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 110 250 (сто десять тисяч двісті п'ятдесят) грн 00 коп. заборгованості, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення оформлено та підписано 19.09.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.