Справа №: 148/1842/25
Провадження № 1-кп/148/133/25
19 вересня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1
при секретареві ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого ОСОБА_5
потерпілих ОСОБА_6
ОСОБА_7
ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою по кримінальному провадженню № 12025025180000050 від 11.05.2025 року відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України.
В провадження Тульчинського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України.
Обвинувальний акт внесений в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025025180000050 від 11.05.2025 року.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою на 60 днів.
Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 червня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені тяжких корисливих злочинів, санкція за які, передбачає покарання на строк до восьми років позбавлення волі. Метою продовження запобіжного заходу ОСОБА_4 у відповідності до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме:
п. 1 - ОСОБА_4 не має офіційного та стабільного джерела доходів і у нього відсутні стійкі соціальні зв'язки, а тому він може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, при цьому усвідомлюючи загрозу застосування реальної міри покарання, може здійснити спроби переховуватися від суду;
п. 3 - за відсутності жодного контролю ОСОБА_4 , вільно пересуваючись, може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, з метою їх спонукання шляхом погроз, вмовляння до дачі неправдивих показань або відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування та його результати;
п. 5 - ОСОБА_4 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки ОСОБА_4 , будучи раніше судимим 21.11.2017 Літинським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі та звільнившись 04.02.2022 з місць позбавлення волі, маючи не погашену в установленому порядку судимість на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний корисливий злочин, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.
Окрім того, ОСОБА_4 будучи особою, відносно якої застосовано запобіжний захід в іншому кримінальному провадженні за ст. 307 КК України у вигляді тримання під вартою та за якого внесено заставу, вчинив нові умисні кримінальні правопорушення.
Стан здоров'я та вік обвинуваченого ОСОБА_4 , дозволяють утримувати його під вартою. Отже, застосування жодного іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти наявним ризикам, а також сприяти виконанню покладених на обвинуваченого обов'язків задля дотримання розумних строків досудового слідства. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме - тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував, що застосовування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_5 заперечував, щодо задоволення клопотання прокурора пояснив, що зі слів обвинуваченого, він має постійне місце проживання по АДРЕСА_1 де проживає разом з матір'ю та може виконати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Потерпілий ОСОБА_6 покладався на розсуд суду, що вирішення клопотання прокурора.
Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали клопотання прокурора, просили продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого та матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, останній злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі за ч. 4 ст. 185 КК України до восьми років.
Суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання останнього та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Зокрема суд враховує те, що ОСОБА_4 , офіційно не працевлаштований, вчинив ряд корисних кримінальних правопорушень, обґрунтованість наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у зв'язку з цим існує ризик продовження злочинної діяльності шляхом вчинення інших злочинів, крім того суд враховую, що ОСОБА_4 будучи раніше судимим 21.11.2017 Літинським районним судом Вінницької області по ч. 3 ст. 185, 71 КК України, до 4 років 6 місяців позбавлення волі та звільнившись 04.02.2022 з місць позбавлення волі, маючи не погашену в установленому законом порядку судимість на шлях виправлення не став та вчинив нові умисні злочини, також суд враховує відсутність стійких соціальних зв'язків, та стримуючих факторів, оскільки він офіційного заробітку не має, не одружений, на утриманні неповнолітніх не має, доказів того, що проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , суду не надано.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілого, не зменшилися і не припинили існувати.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні зі свідками та потерпілими може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, враховуючи, що потерпіла та свідки, які не допитані в даному кримінальному провадження. Таким чином ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілої та свідків та їх дослідження.
Ризик впливу на свідків та потерпілих узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Що стосуються заявленого клопотання захисника, щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу, а саме домашнього арешту, суд зауважує, що ні обвинуваченим ні його захисником не надано жодних переконливих доказів стосовно відсутності ризиків, передбачені ст. 177 КПК України та обрання більш м'якого запобіжного заходу зможе запобігти ризикам передбачені ст. 177 КПК України.
Крім цього суд враховує, що суду не надано доказів того хто саме являється власником домоволодіння по АДРЕСА_1 та чи дійсно обвинувачений там проживав, у зв'язку з чим клопотання захисника, щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу не підлягає задоволенню.
Крім цього ні обвинуваченим ні захисником не наведено доказів які б свідчили, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися під вартою, матеріали клопотання таких доказів не містять.
Враховуючи вищенаведене, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.
Разом з тим, суд вважає, що при визначенні розміру застави, ураховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, специфіку інкримінованих кримінальних правопорушень, які вчинено у період дії воєнного стану та суму заподіяних збитків, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та сімейний стан, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважає доцільним залишити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу у розмірі сімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 211960,00 грн. яка буде спів мірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та у разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
Керуючись ст.ст.177,183,331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 17 листопада 2025 включно.
Визначити ОСОБА_4 розмір застави, здатний забезпечити виконання ним покладених на нього обов'язків, у розмірі сімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 211960,00 грн., після внесення якої ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
З дня внесення застави строком на два місяці покласти на підозрюваного ОСОБА_4 обов'язки, передбачені пп. 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за викликом до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утриматись від спілкування з потерпілим та свідками в даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України;
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.
Суддя ОСОБА_1