Справа № 128/102/25
18 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Володимира Семенюка, в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, -
В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказана цивільна справа.
18.06.2025 заступником керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради подано до суду заяву про зміну підстав позову, виклавши позов в новій редакції. При цьому зазначив, що заява подається зі зміненими підставами позову при збереженні первісних фактичних обставин та предмету позову, а також із врахуванням раніше наданих доказів.
Представник Вінницької міської ради Шмігленко І.В. подала до суду заяву, в якій не заперечувала щодо задоволення клопотання прокурора про зміну підстав позову.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник - адвокат Шиманський В.М., а також третя особа ОСОБА_2 своєї позиції щодо заяви прокурора про зміну підстав позову не висловили.
03.09.2025 представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Шиманським В.М. через систему «Електронний суд» подано клопотання про залишення позову без руху, яке обгрунтоване наступним.
У провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України №4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». У відповідності до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, положення Закону №4292-ІХ мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Також, ч. 2 ст. 391 ЦК України передбачено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей387 і 388 цього Кодексу. Крім цього, Законом №4292 ІХ також було доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Як слідує з матеріалів справи, позивач, посилаючись на відсутність рішення Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницької області щодо розпорядження земельними ділянками, які ввійшли до меж м. Вінниці, просить витребувати земельну ділянку у відповідача, який є останнім власником спірної земельної ділянки та набула право власності на неї відповідно до договору купівлі-продажу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Слід зауважити, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 виснувала, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/ або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісної або недобросовісної. За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 зазначила, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна. Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/20528/21. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16). Слід звернути увагу, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження чи підготовчого провадження. На цій стадії судового провадження суд не вирішує питання належності, допустимості, достовірності чи достатності доказів, в тому числі і на предмет добросовісності/недобросовісності набувача, а також не здійснює їх оцінки. При цьому факт недобросовісність набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених в ході судового розгляду доказів, а не виключно через вказівку позивача про його недобросовісність. Судове рішення, ухвалене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, яка має значення як для застосування положень ст.387,388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не зможе вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Оскільки, згідно вказаної презумпції відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, то слід дійти висновку про поширення вимог Закону №4292 ІХ на даний спір.
Також звернуто увагу, що ст. 390 ЦК України, яка у відповідності до цього закону доповнена ч. 5, визначає, що суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Тлумачення цієї статті свідчить про імперативність її норм, зокрема, встановлює обов'язок органу місцевого самоврядування або прокурора вносити вартість нерухомого майна на депозитний рахунок суду, що є передумовою для подальшого розгляду справи з метою забезпечення можливості дотримання і виконання вимог закону на момент ухвалення рішення у справі, незалежно від результату розгляду справи. Тобто повинна бути передумова для розгляду справи, а не розгляд справи заради його розгляду.
Вказаним законом також було внесено зміни, зокрема, до ч. 4 ст. 177 і ч. 2 ст. 185 ЦПК України, доповнивши їх наступним змістом: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»; «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму».
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Частиною 4статті 3 ЦПК України передбачено, що Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Своє розуміння зворотної дії закону в часі Конституційний Суд України виклав у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, зазначивши, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Крім того, Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (рішення КСУ від 12 липня 2019 року № 5- р(I)/2019).
Так, правовідносини щодо розгляду в суді поданого прокуратурою позову дійсно виникли до набрання чинності положеннями Закону № 4292-ІХ , однак вони продовжують існувати і після його ухвалення, тому повинні бути приведені у відповідність із новим правовим регулюванням. При цьому, вимога про необхідність додавання до позову документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, не є встановленням нового обов'язку для учасника судового процесу, а є однією з процесуальних вимог до позовної заяви органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову.
Обов'язковість врахування положень Закону України від 12 березня 2025 року №4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» також відображено у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 30 квітня 2025 року у справі №686/14711/21, 07 травня 2025 року у справі № 128/680/21, від 21 травня 2025 року у справі №678/1280/21. Суд має забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, що, з врахуванням Закону №4292-IX, неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача на отримання компенсації вартості нерухомого майна, яке прокурор просить витребувати із власності останнього попередньому власнику. Водночас, згідно доповненої ч. 14 ст. 265 ЦПК України, у випадку відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд також буде зобов'язаний застосувати чинний Закон №4292-IX, вирішивши питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
З огляду на вказане, слід прийти до висновку про зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, станом на дату подання позовної заяви 10 січня 2025 року, в призначенні платежу слід обов'язково зазначати № справи, в якій сплачено кошти як компенсація вартості майна. Таким чином, після відкриття провадження у справі судом встановлено недоліки позовної заяви, які перешкоджають судочинству, зважаючи на передумову розгляду справи - попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду. Відповідно до ч. 11ст. 187 ЦПК України, суд, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175,177цьогоКодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
На підставі викладеного просив позовну заяву заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - залишити без руху та зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, станом на дату подання позовної заяви 10 січня 2025 року.
Прокурором 18.09.2025 подано заперечення на клопотання представника відповідачки про залишення позову без руху, які обгрунтовані наступним.
Щодо незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна стосується лише добросовісного набувача такого майна, який у даному випадку відсутній, а тому підстави для їх внесення на даній стадії відсутні. За змістом Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено положення ЦК та ЦПК України вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи її територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.
Звертаючись до суду з позовом, з врахуванням поданої в підготовчому провадженні заяви про зміну підстав позову прокурор вказує на факт обізнаності відповідача ОСОБА_1 при купівлі спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 щодо незаконності набуття у власність останнім земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, відповідно і вона діяла недобросовісно. Положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна не застосовуються до спірних правовідносин в зв'язку з недобросовісністю відповідача.
Так, ВС у постанові від 20.02.2020 справа № 922/719/16, зауважив, що за змістом ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу Украйни недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14).
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова ВП ВС від 22.06.21 у справі № 200/606/18).
Недобросовісність відповідача ОСОБА_1 .
Право власності на земельну ділянку, площею 0,3 га, з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720, яка розташована по АДРЕСА_1 зареєстровано 11.10.2022 за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ВН, виданий 18.12.1993, видавник: Вінницько-Хутірська сільська рада народних депутатів. Зі змісту державного акту встановлено, щодо його видано на підставі 14 сесії 21 скликання Вінницько-Хутірської ради від 18.12.1993. За інформацією архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації за № 01-23/403 від 29.12.2022 встановлено, що відомостей про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства на зазначеній сесії не виявлено. Крім того, згідно наданого архівним відділом протоколу 49 сесії 07 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 09.10.2020, у п. 33 порядку денного, наявні відомості про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . В Головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області відомостей із Книги записів державних актів на право приватної власності на землю на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3 га не виявлено. Отже, встановлено, що подані на реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку документи компетентними органами не приймалися та не видавалися. Таким чином, вказана земельна ділянка поза волею власника протиправно вибула із володіння її законного власника Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
На даний час ОСОБА_1 є кінцевим набувачем земельної ділянки площею 0,3 га з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720. Однак, не є добросовісним набувачем в розумінні ст. 387, 388 ЦК України з огляду на наступне.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 пов'язані між собою, зокрема, обоє зареєстровані за однією адресою - АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2023 №724), можливо є братом і сестрою. Тобто, зазначена земельна ділянка з 11.10.2022 на підставі державної реєстрації права власності перебувала у ОСОБА_2 , який практично одразу через 4 місяці на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив останню пов'язаній із собою особі - ОСОБА_1 за символічну ціну - 1 тис. грн. (п. 3.1 Договору). Хоча відповідно до п. 3.3 Договору експертно грошова оцінка земельної ділянки складає 30 664,00 грн.
Варто зауважити, що відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна, сформованої Фондом державного майна України - оціночна вартість зазначеної земельної ділянки становить 244 764,64 грн. (наявна в матеріалах справи).
Отже, як вбачається з викладеного, земельна ділянка вибула без відповідного рішення, змінила власника за короткий проміжок часу, первинний набувач земельної ділянки перебуває в родинних відносинах з кінцевим набувачем, ділянка відчужено за символічну ціну - 1 тис. грн..
Такі обставини вказують на сумнівний характер вчинюваного правочину. ОСОБА_1 не мала перешкод для того, щоб зваживши на всі ці обставини, проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні договору купівлі- продажу спірної ділянки.
Проявивши розумну обачність і доклавши певних зусиль, ОСОБА_1 могла отримати додаткову інформацію, мала можливість зробити висновки про спірність і можливу незаконність набуття в приватну власність земельної ділянки. Однак жодних докапзів вжиття таких заходів суду не надано.
Також слід зауважити, що пункт 1.1. Договору купівлі-продажу від 10.02.2023, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 викладено в такій редакції: «1.1. За цим договором «ПРОДАВЕЦЬ» передав у власність (продав), «ПОКУПЦЮ», а «ПОКУПЕЦЬ» прийняла від «ПРОДАВЦЯ» (купила) земельну ділянку загальною площею 0,3000 га, кадастровий номер якої 0520681000:02:002:0720, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , в межах згідно з планом....» Зазначено адресу розташування земельної ділянки: АДРЕСА_3 , що не відповідає дійсності, оскільки місцерозташування земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720 - АДРЕСА_1 . Тобто, окрім заниженої вартості ділянки, в Договорі купівлі-продажу невірно зазначено відомості стосовно предмету Договору, що мало би насторожити покупця, - відповідача по справі. Згідно пункту 4.2 Договору вказана земельна ділянка візуально оглянута покупцем до моменту посвідчення цього договору. Таким чином, відповідач мав можливість пересвідчитись щодо місця розташування земельної ділянки, оглянувши її, звернувшись до загальнодоступних джерел мережі інтернет, а також до органів Держгеокадастру для отримання та ознайомлення із землевпорядною документацією щодо формування спірної земельної ділянки, фактичного місцерозташування. Однак жодних заходів з даного приводу відповідач не вжив. Факт зазначення адреси предмета договору купівлі-продажу « АДРЕСА_3 , враховуючи фактичне місцезнаходження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , викликає розумні сумніви та підстави вважати, що відповідач не знав або не міг знати про вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника. До того ж, відповідач міг звернутися до органів Держгеокадастру для отримання та ознайомлення із землевпорядною документацією щодо формування спірної земельної ділянки, з'ясування місця розташування тощо. Відсутність в Головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області документації із землеустрою, яка містить інформацію щодо первинного стану земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720 також мала би насторожити відповідача та проявити розумну обачність.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14). Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 у справі №910/21329/17 вказав, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Верховний Суд в постанові № 760/21038/16 від 05.03.2025 назвав три причини, коли покупця можна вважати недобросовісним, вказавши наступне.
Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину. Такими обставинами є: занижена ціна договору; акт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, тощо.
У даному випадку відповідач ОСОБА_1 придбала у родича спірну земельну ділянку за явно заниженою ціною, що свідчить про сумнівний характер вчинюваного правочину та про те, що відповідач знав або міг знати, що майно за відплатним договором придбане в особи, яка не має права його відчужувати, або ж така угода носить фіктивний характер.
Слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17 вказав, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Тому відповідач мав можливість зробити висновки про спірність і можливу незаконність вибуття земельної ділянки з комунальної власності, враховуючи фактичні обставини. Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова ВС від 10.09.2018 у справі № 920/739/17). З метою встановлення справедливого балансу між суспільним і приватним інтересом слід оцінювати не лише поведінку органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, але й дії і бездіяльність зацікавлених у набутті у приватну власність ділянок. ВП ВС в постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 виснувала, зокрема, що саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень ст. 387 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися 7 такими, що відповідають вимогам законності втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до приписів стати 330 Цивільного кодексу України добросовісність є умовою набуття права власності. Оскільки спір про віндикацію є титульним спором для обох сторін, саме на набувача покладено обов'язок довести свою добросовісність. Однак жодних заходів з даного приводу відповідач очевидно не вжив, оскільки не надав таких доказів.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 знала або повинна була знати, що відчужувач ОСОБА_2 , у якого вона придбала нерухоме майно, з я ким у неї спільна державна реєстрації місця проживання, не має права його відчужувати. Отже, ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем в розумінні ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Оскільки прокурором надано докази обізнаності відповідача щодо незаконності набуття земельної ділянки та її недобросовісності у спірних правовідносинах, тому вимога представника відповідача щодо залишення без руху позову та зобов'язання прокурора подання експертно-грошової оцінки земельної ділянки та доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі її вартості у спірних правовідносинах з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» є помилковою, оскільки вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти ці твердження позивача ще на стадії розгляду справи і залишати позов без руху/розгляду.
Невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна від недобросовісного набувача. Враховуючи викладене, положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не застосовується до спірних правовідносин в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості майна, адже прокурор стверджує, що також підтверджується матеріалами справи про недобросовісність відповідача.
Щодо зворотності дії в часі абзацу другого частини четвертої статті 177 ЦПК України.
Представник відповідача у клопотанні про залишення позову без руху посилається на передбачену Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», №4292-ІХ від 12.03.2025 зворотню дію у часі в частині внесення компенсації. Однак такі аргументи є хибними та не відповідають загальним засадам цивільного- процесуального законодавства.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або 9 державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду) до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У даній справі ухвалою Вінницького районного суду провадження у справі №128/102/25 відкрито 24.01.2024. Нова редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України набула чинності 09.04.2025 року, тобто після подачі позовної заяви та вже після відкриття провадження у справі. Станом на час реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді шляхом звернення з позовом до суду діяла редакція статті 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви. Позовна заява прокурора на час направлення до суду відповідала вимогам, викладеним у цій статті. Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» доповнено частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Слід зазначити, що в законодавстві України, в тому числі у Законі України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» відсутні норми, які вказують на те, що абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. 10 Умови та порядок компенсації викладено законодавцем у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Порядок обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна в добросовісного набувача викладено у статті 388 ЦК України. Натомість абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права. Стаття 177 ЦПК України лише встановлює вимоги до документів, що додаються до позовної заяви. Таким чином, абзац другий частини четвертої ЦПК України не має зворотної дії в часі. статті 177 Також варто взяти до уваги те, що ця норма і не могла б мати зворотної дії в часі в силу статті 58 Конституції України, оскільки абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог до позовної заяви, а не пом'якшує. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Верховний Суд у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 21.07.2021 у справі № 904/903/20, від 20.01.2021 у справі № 905/2382/18, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та інших дійшов висновку про те, що факт подання позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією, що зумовлює обов'язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог. Отже, норма, закріплена у новій редакції ст. 177 ЦПК України покладає новий обов'язок на позивача та звужує права позивача, а тому не має зворотної дії в часі.
Щодо відсутності на сьогодні механізму реалізації нововведених норм Цивільного кодексу України.
Звертає увагу суду, що пунктом 4 Закону України від 12.03.2025 № 4292- IX зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом (дата набрання законної сили Законом 09.04.2025): 1) розробити та привести свої нормативно- правові акти у відповідність із цим Законом; 2) забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; 11 3) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. Однак, на сьогодні вищевказані питання Кабінетом Міністрів України не врегульовано, механізм реалізації нововведених норм Цивільного кодексу України на цей час відсутній. Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах правові норми тільки тоді виконують своє соціальне призначення, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомо-вольових діях суб'єктів. Іншими словами прийняття нормативно-правового акту - це попередній етап правового регулювання. Головний аспект право реалізації полягає у тому, щоб на практиці здійснити ті заходи, які стали нормою права, але ще не знайшли свого втілення у житті. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний результат даного різновиду організуючого впливу права на суспільне життя. Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя - у суспільні відносини, поведінку громадян - волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає свою соціальну цінність. Отже, реалізація права - це реальне, практичне перетворення у життя формально-визначених правових приписів через правомірну поведінку суб'єктів права (дій чи бездіяльності) з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою. Статтею 10 Закону України «Про оцінку майна» передбачено, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. При цьому, якщо законодавством передбачена обов'язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством. Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки (ст. 11 Закону). При цьому датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ст. 3 Закону). На цей час відсутні законні повноваження та практична можливість замовити оцінку спірного майна станом на попередню дату, оскільки конкурс на визначення оцінювача не проведено, бюджетне фінансування на вказані цілі відсутнє, питання надання ретроспективної оцінки, тобто оцінки на момент звернення до суду також законодавцем не врегульовано.
Щодо віднесення питання про залишення позовної заяви без руху до виключної компетенції суду.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Процедурні питання, пов'язані із рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга ст. 258 ЦПК України). До не повноваження сторін, відповідно до норм діючого ЦПК України належить вирішення питання щодо залишення позовної заяви без руху на стадії відкриття провадження або після відкриття провадження у справі та послідуючому повернення її у зв'язку з невідповідністю вимогам ст.ст. 175, 177ЦПК України. y Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесені зміни до ст. 177ЦПК України, набув чинності 09.04.2025 року, тобто після відкриття провадження у справі. У даній справі ухвалою Вінницького районного суду від 24.01.2025відкрито провадження. Під час відкриття провадження у справі, судом було досліджено відповідність позовної заяви вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України та підстав для залишення позовної заяви без руху суд не знайшов. З часу подання позовної заяви до суду фактичні обставини вибуття спірної земельної ділянки з власності Вінницької міської територіальної громади не змінювались. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що питання залишення позовної заяви без руху належить до виключної компетенції суду та під час відкриття провадження у справі судом було досліджено відповідність позовної заяви вимогам статей 175,177 ЦПК України, норма, закріплена у новій редакції ст. 177 ЦПК України звужує права позивача, в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху слід відмовити.
На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шиманського В.М. про залишення позову без руху після відкриття провадження у справі.
В підготовче засідання учасники справи та їх представники не з'явилися. Прокурором подано заяву, відповідно до якої просила прийняти до розгляду заяву про зміну підстав позову та відмовити в задоволенні клопотання представника відповідачки про залишення позову без руху з підстав, що викладені у запереченнях на клопотання, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті. Представник відповідачки - адвокат Шиманський В.М. також подав заяву, в якій просив задовольнити його клопотання про залишення позову без руху, розгляд клопотання просив проводити у відсутність сторони відповідача. Інші учасники справи про причини неявки в підготовче засідання не повідомила.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим розглянути заявлені прокурором та представником відповідачки клопотання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки основною умовою для відкладення підготовчого засідання не є відсутність учасників справи, а неможливість вирішення процесуальних питань у відповідному підготовчому засіданні.
Оглянувши матеріали цивільної справи, вивчивши заявлені клопотання, суд дійшов таких висновків.
Згідно п. 10 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Щодо заяви прокурора про зміну підстав позову суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ним випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 01 листопада 2021 року в справі № 405/3360/17.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 43 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання та до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист (поновлення порушених чи оспорюваних) прав та інтересів, який складається із двох елементів, які визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) - предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Зміна підстав позову відбувається тоді, коли позивач в межах конкретної позовної вимоги, в обґрунтування раніше заявлених позовних вимог (предмету позову) посилається на інші обставини якими він ці (перші) позовні вимоги, обґрунтовував.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 в справі №990/29/24.
Верховний Суд у постанові від 22 липня 2021 року в справі №910/18389/20 зазначив, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
В свою чергу, за висновками Верховного Суду, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 та, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19, від 22 липня 2021 року по справі №910/18389/20.
Позивач, звертаючись до суду з вимогами до відповідача про витребування земельної ділянки, зазначає наступне. За повідомленням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 07.02.2023 до відділу поліції №1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку, площею 0,3 га, з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720, яка розташована по АДРЕСА_1 зареєстровано 11.10.2022 за ОСОБА_2 . Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснено державним реєстратором Шаргородської міської ради Вінницької області Бернацькою Л.В. на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ВН, виданий 18.12.1993, видавник: Вінницько-Хутірська сільська рада народних депутатів. За інформацією архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації за № 01-23/403 від 29.12.2022 повідомляється, що в рішенні 14 сесії 21 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 18.12.1993 відомостей про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства - не виявлено. Крім того, згідно наданого архівним відділом протоколу 49 сесії 07 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 09.10.2020, у п. 33 порядку денного, наявні відомості про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . За даним фактом 14.02.2023 відділом поліції №1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023025020000061 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України. В ході досудового розслідування отримано інформацію Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.08.2024 №0-2-0.6- 7583/2-24, зі змісту якої встановлено, що згідно відомостей із Книги записів державних актів на право приватної власності на землю на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області запис №184 від 18.12.1993 щодо реєстрації та видачі державного акту серії ВН б/н гр. ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3 га у Головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області не виявлено. За записом №184 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю зареєстрований та виданий державний акт іншій фізичній особі щодо іншої земельної ділянки. Отже, встановлено, що подані на реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку документи компетентними органами не приймалися та не видавалися. Таким чином, вказана земельна ділянка протиправно вибула із володіння її законного власника Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області. На даний час земельна ділянка з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720 на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2023 №724, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебуває у власності останньої. Оскільки встановлено, що уповноваженим державою органом рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:02:002:0720 площею 0,3000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, не приймалось, отже, вищевказаний порядок набуття права власності на земельну ділянку не дотримано. Отже, спірна комунальна земельна ділянка вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, а тому є підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння останнього набувача (відповідача у справі) у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади.
Звертаючись з заявою про зміну підстав позову, позивач зазначає, що заява подається зі зміненими підставами позову при збереженні первісних фактичних обставин та предмету позову, а також із врахуванням раніше наданих доказів. При цьому в своїй заяві відображає попередньо викладені фактичні обставини щодо вибуття земельної ділянки з власності міської територіальної громади, вказує на недобросовісність ОСОБА_3 та наявність підстав для витребування цієї ділянки у неї.
Тобто, зі змісту поданої заяви слідує, що позивач, не змінюючи первісних фактичних обставин, доповнив їх обставинами, якими обґрунтовується недобросовісність відповідачки ОСОБА_3 та нормами матеріального права, що в свою чергу не є зміною підстав позову.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви про зміну підстав позову.
Щодо клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Шиманського В.М. про залишення позову без руху, суд зазначає наступне.
Так, заступник керівника Вінницької окружної прокуратури 10.01.2025 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, пославшись на недобросовісність набуття її відповідачем.
Ухвалою суду від 24.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.
09 квітня 2025 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено ч. 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Водночас позовна заява, яка подана прокурором 10.01.2025, відповідала вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, в редакції, чинній на дату звернення до суду.
Нова редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто, вже після подачі позовної заяви та після відкриття провадження у цій справі.
Пунктом 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Тобто, Законом не передбачено зворотну дію в часі положень абзацу 2 частини 4 ст. 177 ЦПК України.
Також суд враховує доводи позивача, що відповідачка ОСОБА_3 не має статусу добросовісного набувача спірної земельної ділянки, оскільки хоча і зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку, однак не набула її у власність у встановленому законом порядку, не набувала право власності на спірне майно за відплатним договором, органи місцевого самоврядування не вчиняли жодних дій щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, а жодні підтвердження добросовісності набуття відповідачем спірного нерухомого майна відсутні.
Тобто, прокурор заперечує добросовісність відповідача. У випадку підтвердження підстав цього позову майно витребовується як у недобросовісного набувача, а якщо обставини недобросовісності не будуть доведені прокурором і відповідач виявиться добросовісним, у витребуванні майна у нього з підстав його недобросовісності може бути відмовлено. При цьому прокурор не позбавлений права заявити окремий позов про витребування у відповідача майна, як у добросовісного набувача, з доведенням підстав за яких майно згідно закону може бути витребуване від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Водночас вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України (в новій редакції) про обов'язок позивача додати до позовну документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.
Отже, питання добросовісного набуття прав на спірний об'єкт набувачем має бути оцінене судом під час судового розгляду справи. Зазначена обставина (добросовісності/недобросовісності набуття) залишатиметься невизначеною до закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення по суті спору.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Шиманського В.М. про залишення позову без руху не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги вищевикладене, а також, тривалість підготовчого провадженні, суд доходить висновку про необхідність проведення підготовчого засідання.
У підготовчому у засіданні відводів не заявлено, клопотань про укладення мирової угоди, передачі справи на розгляд третейського суду або звернення до суду для проведення врегулювання спору за участю судді не надійшло.
Уточнення позовних вимог та заперечень проти них, відповідних заяв до суду не надійшло, підстав для вступу у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову не вбачається.
У позовній заяві позивачем викладені обставини справи, надано докази.
Клопотань про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; про забезпечення доказів, виклик у судове засідання експертів, залучення перекладача, спеціаліста, про забезпечення позову, про зустрічне забезпечення, направлення судових доручень, про колегіальний розгляд справи, інших заяв та клопотань до суду не надійшло.
Наявності інших судових витрат, окрім сплаченого позивачем судового збору, витрат на правничу правову допомогу та витрат на залучення експерта не заявлено.
Відповідно до ст. 198 ЦПК України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
Судом з'ясовано обставини, передбачені ст. 197 ЦПК України. Відмови від позову, укладення мирової угодине встановлено, а відтак є необхідність призначення судового засідання для розгляду справи по суті, дату якого визначено судом.
За змістом ч. 2 ст. 200 ЦПК України суд вважає за можливе закрити підготовче провадження у цій справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 197, 198, 200 ЦПК України, суд -
В прийнятті заяви заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради про зміну підстав позову від 18 червня 2025 року - відмовити.
В задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Шиманського В.М. про залишення позову без руху - відмовити.
Закрити підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Володимира Семенюка, в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки та призначити справу до судового розгляду по суті на 12 год. 00 хв. 10 грудня 2025 року в приміщенні Вінницького районного суду Вінницької області.
Встановити наступний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті: заслухати вступне слово сторін, дослідити письмові докази, що надані сторонами шляхом їх оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.П. Шевчук