08 вересня 2025 року м. Харків Справа № 905/221/23 (905/126/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
від позивача (арбітражний керуючий, ліквідатор) Слостін А.Г.;
від відповідача2- Труфанова О.С.;
від третьої особи- не зявився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", м.Київ на рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі №905/221/23 (905/126/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАЙПЕД ГРУП", м.Слов'янськ в особі ліквідатора арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, м.Київ
до відповідача Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", м.Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - учасника ТОВ "КЛАЙПЕД ГРУП" ОСОБА_1
про стягнення 3103150,40 грн.
В провадженні господарського суду Донецької області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №905/221/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙПЕД ГРУП», м.Слов'янськ (ЄДРПОУ 39703085) .
У лютому 2025 року в межах зазначеної справи про банкрутство до господарського суду Донецької області звернувся ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙПЕД ГРУП», м.Слов'янськ арбітражний керуючий Слостін Андрій Геннадійович, м.Київ (далі- Позивач) до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», м.Київ (далі- Відповідач) про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016р. у розмірі 3103150,40 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.05.2025р. залучено до участі у справі учасника ТОВ «КЛАЙПЕД ГРУП» ОСОБА_1 у якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача(далі -Третя особа).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі №905/221/23 (905/126/25) позовні вимоги задоволені у повному обсязі, стягнуто з Відповідача на користь Позивача лізингові платежі, сплачені в рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 у сумі 3103150,40 грн., судовий збір в сумі 37237,81 грн.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 року по справі №905/221/23 (905/126/25) повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилався на незаконність та необґрунтованість спірного рішення, а також на порушення судом при його ухваленні норм матеріального та процесуального права, мотивуючи наступним:
- суд в порушення приписів ст. 75 ГПК України надав статус преюдиції не фактам, а правовій оцінці цих фактів апеляційним судом в межах справи №905/357/19 щодо відсутності зарахування зустрічних вимог за заявою №01/04/23 вiд 06.04.2023р.;
-висновок суду про порушення Відповідачем принципу суперечливої поведінки є помилковим, оскільки саме Позивач допустив недобросовісну поведінку та зловживання правом, безоплатно користуючись лізинговим майном ;
- суд першої інстанції порушив приписи ст. 231 ГПК України та протиправно не закрив провадження через відсутність предмету спору, оскільки залік спірних вимог у якості зустрічних однорідних вимог недійсним в судовому порядку не визнавався;
- суд не врахував, що відповідно до умов договору та ст.653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору;
- суд не врахував висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 по справі № 904/5726/19 та в постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, на які послався Верховний Суд у цій справі (передаючи її на новий розгляд згідно з постановою від 22.05.2024), а також в постановах від 01.02.2024 у справі № 913/175/23, від 21.03.2024 у справі № 907/935/21, відповідно до яких при вирішенні питання відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) у випадку розірвання договору, слід аналізувати як умови договору так і структуру лізингових платежів;
- судом не враховано, що за умови неналежного виконання зобов'язань лізингоодержувачем (покупцем) та відсутності порушення зобов'язання зі сторони лізингодавця (продавця), умови застосування ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України не наступають, а покупець може розраховувати на застосування вказаного положення лише при виконанні обов'язку частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (що встановлюється договором);
- Законом «Про фінансовий лізинг» не передбачене право лізингоодержувача вимагати повернення лізингових платежів в випадку розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця;
- суд не врахував, що п.п. 6.2.4 Договору сторони прямо встановили обов'язок лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця, зокрема, заборгованість по лізингових платежам на дату розірвання Договору, що виключає зустрічний обов'язок АТ КБ Приватбанк повернути ТОВ «Клайпед Груп ці самі лізингові платежі;
-судом безпідставно не застосовано строк позовної давності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 року у справі №905/221/23(905/126/25) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025, а ухвалою від 21.08.2025 розгляд справи призначено на 08.09.2025 о 10:45.
Від Третьої особи надійшов відзив, в якому останній просить рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 року по справі №905/221/23 (905/126/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - без задоволення.
Від арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, м.Київ надійшов відзив, за змістом якого він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
У судовому засіданні 08.09.2025р. представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, рішення суду просив скасувати, а апеляційну скаргу- задовольнити.
Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, був повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду апеляційної інстанції не надав, отже судова колегія вважає за необхідне розглянути справу у його відсутності.
Також, представником Відповідача надано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №905/221/23(905/594/23).
Ухвалою судової колегії, занесеної до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання Відповідача відмовлено, оскільки обставин неможливості розглянути дану справу до розгляду іншої справи -не встановлено.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Встановлено, що рішенням господарського суду Донецької області від 21.11.2023р. в межах справи №905/221/23 (905/917/23), залишеного без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024р., відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙПЕД ГРУП» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення лізингових платежів, сплачених рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу від 01.07.2016р. № 4К16052ЛИ, в сумі 1400000,00 грн.
Зазначені судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 22.05.2024р., а справу №905/221/23 (905/917/23) передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
При новому розгляді справи рішенням господарського суду Донецької області від 09.09.2024р., залишеним без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2024р. та Верховного Суду від 04.02.2025р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙПЕД ГРУП» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення 1400000,00 грн. задоволено повністю; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача лізингові платежі, сплачені в рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016р. у сумі 1400000,00 грн., здійснено розподіл судових витрат.
Судовими рішеннями в справі №905/221/23 (905/917/23) встановлені наступні обставини:
- укладення 01.07.2016р. між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Відповідач та Позивачем Договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ (далі - Договір), відповідно до п.1.1 Відповідач передає лізингоодержувачу Майно, а Позивач, як лізингоодержувач, приймає майно від Відповідача в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - Лізинг), вартість якого на дату укладання цьог договору становить 490843394,00 грн (п. 1.2. Договору);
- підписання Додатку №2 до Договору, де сторони погодили графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна);
- складання 01.07.2016р. сторонами акту №1 прийому-передачі майна, згідно якого Відповідач передав, а Позивач прийняв в платне володіння та користування перелічені вище об'єкти нерухомого майна (об'єкт лізингу);
- здійснення Позивачем за час дії Договору лізингових платежів (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна) на загальну суму 4503150,40 грн., а саме: 409036,16 грн. - 25.07.2016р., 4094114,24 грн. - 25.08.2016р., що підтверджується платіжними дорученнями від 25.07.2016р. та 25.08.2016р. та банківською випискою по рахунку №20713050002623;
-направлення 31.05.2017р. Відповідачем повідомлення №Э.Upr 1/3-67104 про розірвання Договору з 15.06.2017р. з вимогою сплатити наявну заборгованість та передати майно за актом прийому-передачі на підставі пунктів 8.2, 8.23, 8.3 Договору, у зв'язку з простроченням Позивачем сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушенням строків сплати відсоткової винагороди;
- підписання 15.06.2017р. сторонами акту прийому-передачі майна, відповідно до якого Позивач передав (повернув), а Відповідач прийняв майно (предмет лізингу);
-звернення Відповідача з позовом до Позивача через невиконання обов'язку зі своєчасної сплати відсоткової винагороди за користування майном за Договором про стягнення 20614458,74 грн., з яких: 19876276,55 грн. заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном та 738182,19 грн. пеня за порушення виконання грошового зобов'язання, який був повністю задоволений рішенням господарського суду Донецької області від 12.09.2019р. у справі №905/357/19, а 25.11.2019р. на виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ.
Рішенням суду першої інстанції в межах переглядаємої справи встановлений факт направлення 03.01.2025р. Позивачем на електронну адресу Відповідача вимоги №02-01-10-94, зокрема, щодо сплати заборгованості за Договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016р. в сумі 3103150,40 грн, яка залишена Відповідачем без задоволення.
Зазначений факт неповернення сплачених Позивачем лізингових платежів в рахунок оплати вартості об'єкту лізингу за Договором стало підставою для звернення з даним позовом про стягнення з Відповідача сплачених ним грошових коштів у розмірі 3103150,40 грн. за Договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016р.
Відповідач в суді першої інстанції заперечував з підстав, викладених у відзиві, зокрема зазначивши наступне:
- предмет спору у даному випадку відсутній, через припинення зобов'язань з повернення лізингових платежів шляхом часткового зарахування зустрічних вимог у зв'язку з чим наявні підстави до закриття провадження у справі №905/221/23 (905/126/25);
- вимоги Позивача є безпідставними, оскільки пунктом 6.2.4 спірного договору встановлений обов'язок лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця, зокрема, заборгованість зі сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, що виключає зустрічний обов'язок банку як лізингодавця повернути ТОВ «КЛАЙПЕД ГРУП» ці лізингові платежі
Також Відповідач просив суд застосувати строки позовної давності до даного позову про стягнення грошових коштів в сумі 3103150,4 грн.
У письмових поясненнях представник Третьої особи підтримав заявлені позовні вимоги, заперечив доводи Відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв'язку з розірванням Договору та поверненням об'єкта лізингу лізингодавцю, у Позивача на підставі частини 2 статті 693 ЦК України виникло право на повернення сплачених ним у рахунок вартості об'єкта лізингу лізингових платежів.
Суд першої інстанції відхилив клопотання Відповідача про закриття провадження у справі за мотивами його необґрунтованості та відмовив у задоволенні заяви Відповідача про застосування строків позовної давності через те, що умовами Договору встановлено позовну давність у 15 років як до вимог про повернення сплачених лізингових платежів, так і для будь-яких інших платежів/витрат за Договором, що повністю нівелює доводи Відповідача про застосування до позовних вимог у даній справі загальної позовної давності у три роки.
Незгода з зазначеними висновками суду першої інстанції стали підставою до звернення Відповідача з даною апеляційною скаргою.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновку першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом спору у цій справі є обов'язок Відповідача повернути Позивачу отримані ним в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу за Договором фінансового лізингу у зв'язку з розірванням Договору та поверненням об'єкта лізингу Відповідачем.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 підрозділу І розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України та законом.
Водночас згідно з приписами абзацу 2 частини другої статті 806 цього Кодексу до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Положеннями частин другої, четвертої статті 653 ЦК України визначене загальне правило щодо наслідків розірвання договору: у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було
виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас наслідки розірвання договору фінансового лізингу мають певні особливості, оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору (частина друга статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»), через що на правовідносини між сторонами договору фінансового лізингу, зокрема щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (див. висновки в постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах (пункт 1.3), якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За змістом наведених норм Закону України «Про фінансовий лізинг» сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмету лізингу (пункти 1.4, 6.2.11 Договору, пункт 3.2 цієї постанови) є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
У зв'язку ж з розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, у лізингоодержувача відсутній такий обов'язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу (пункт 7.5), з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Відтак, оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.
Відповідна правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
Окрім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 також зауважила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
З матеріалів справи вбачається, що дійсна структура лізингових платежів за Договором включала: лізингові платежі, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу; відсоткову винагороду за користування майном у розмірі, визначеному підпунктами 2.3.2 та 2.3.3 пункту 2.3 розділу 2 Договору; винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі, визначеному підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 розділу 2 Договору.
Графіком лізингових платежів (графіком відшкодування вартості майна) визначені такі терміни платежів: 25.07.2016р. - 409036,16 грн.; 25.08.2016р. - 4094114,24 грн.; 25.07.2017р. - 4503150,40 грн. 40; в подальшому кожного 25 числа наступного місяці до 25.06.2026р. по 4503150,40 грн. щомісяця; 25.06.2026р. - 4503150,80 грн. (в редакції Додаткової угоди від 05.08.2016р. до Договору №4К16052ЛИ).
Під час вирішення спору в межах справи №905/357/19 та справи №905/221/23 (905/917/23) судами був встановлений факт сплати позивачем двох лізингових платежів (25.07.2016р. в сумі 409036,16 грн. та 25.08.2016р. в сумі 4094114,24 грн.), які відшкодовують частину вартості предмета лізингу.
Саме частину від цієї суми коштів в розмірі 3103150,40 грн. товариство й вимагає стягнути з Банку в порядку повернення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України після розірвання Договору і повернення предмета лізингу лізингодавцю.
Підпункт 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Договору, на який посилається відповідач, передбачає обов'язок лізингоодержувача повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість з лізингових платежів на поточну дату, інших платежів за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору
Тобто, в підпункті 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Договору йдеться про сплату лізингоодержувачем заборгованості з лізингових платежів за Договором в разі його розірвання без зазначення конкретного виду платежу, що входить до структури лізингових платежів за Договором.
Водночас, умовами Договору не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов Договору.
Верховний Суд в постанові від 15.01.2021р. у справі №904/2357/20 виснував про імперативність норми частини 2 статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару, а тому у контексті спірних правовідносин господарський суд обґрунтовано не взяв до уваги положення підпункті 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Договору щодо права лізингодавця не повертати сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу, при достроковому розірванні Договору.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення Відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої Позивачем (пункт 3.6) покупної плати за надання об'єкта лізингу в майбутньому у власність Позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), а також в постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23(910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23) тощо за участі Відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договорами фінансового лізингу.
Щодо посилання Відповідача на умови пункту 6.2.4 щодо обов'язку лізингоодержувача повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору, то оскільки зазначені умови не враховують положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, з урахуванням ст.6 ЦК України, суд першої інстанції цілком правомірно відхилив посилання Відповідача на п.6.2.4 Договору.
Судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Відповідача щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 по справі № 904/5726/19 та в постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, постанови Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 913/175/23, оскільки судом першої інстанції, відповідно до наведених висновків, в повному обсязі проаналізовано умови укладеного між сторонами Договору та структуру лізингових платежів.
Судова колегія також відхиляє аргументи апелянта щодо неврахування висновків, викладених у постанові Верховного суду від 21.03.2024 у справі № 907/935/21, оскільки правовідносини, що були предметом розгляду та вирішення у зазначеній справі не є подібними до цієї справи, так як на відміну від цієї справи у справі № 907/935/21 не було встановлено обставин розірвання чи відмови від договорів лізингу зі сторони лізингодавця (пункт 68 постанові від 21.03.2024 у справі № 907/935/21).
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через ненадання правової оцінки заяві про зарахування зустрічних вимог за заявою №01/04/23 вiд 06.04.2023р, яка фактично припинила спірні правовідносини, судова колегія зазначає наступне.
За ч.4 ст.75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №649/1393/19, на яку посилається скаржник).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17, на яку посилається скаржник).
Водночас, у ч.7 ст.75 ГПК передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, а у ч.4 ст. 236 ГПК встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (п.66 постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №910/406/21)».
Зі змісту заяви ТОВ «КЛАЙПЕД ГРУП» вих. №01/04/23 вiд 06.04.2023р. про залiк зустрiчних однорiдних вимог вбачається, що на підставі цього документу мали припинитися взаємні грошові зобов'язання Позивача та Відповідача за Договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016р.:
1) грошовi зобов'язання Позивача перед Відповідачем у розмiрi 4503150,40 грн. зі сплати заборгованостi за відсотковою винагородою за користування майном;
2) грошовi зобов'язання Відповідача перед Позивачем на суму 4503150,40 грн. зі сплати заборгованостi з повернення сплачених лiзингових платежiв в рахунок частини вартості об'єкту лізингу.
Встановлено, що вищенаведене питання з припинення зобов'язань сторін за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за вищенаведеною заявою вже було предметом дослідження в межах справи №905/357/19 на стадії виконання рішення суду від 12.09.2019р за заявою Позивача про визнання наказу господарського суду Донецької області №905/357/19 від 25.11.2019р. таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 на суму 4503150,40 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.07.2023р. у справі №905/357/19 заяву Позивача було задоволено, визнано наказ господарського суду Донецької області по справі №905/357/19 від 25.11.2019р. таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Позивача на користь Відповідача заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном у сумі 4503150,40 грн., що зараховані банком в рахунок сплати вартості майна.
За апеляційною скаргою Відповідача постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2023р. ухвалу суду від 18.07.2023р. скасовано, у задоволені заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовлено за мотивами того, що зарахування зустрічних вимог за заявою № 01/04/23 вiд 06.04.2023р. не відбулося, оскільки такі вимоги не носять безспірного характеру.
Зазначене судове рішення набуло чинної сили, отже встановлена обставина відсутності припинення наведених зустрічних зобов'язань між сторонами за заявою Позивача від 06.04.2023р.
За змістом ст.ст.8,129 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, суд при здійсненні правосуддя керується верховенством права.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata) який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).
При цьому остаточне рішення має бути по суті справи та таким, що набрало законної сили.
Суд не може ігнорувати обставини, встановлених рішенням суду у іншій справі за участю тих самих осіб або з того самого предмету, яке набрало законної сили (Рішення ЄСПЛ у справі «Гриненко проти України»), а також не може не враховувати при ухваленні рішення судового рішення в іншій справі, яким встановлено наявність/відсутність права (Рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).
Отже, сам факт відмови судом апеляційної інстанції в постанові від 27.09.2023р. у задоволенні заяви Позивача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (справа №905/357/19), хоча й постановленої внаслідок розгляду процесуального питання після вирішення спору по суті (стягнення з Позивача на користь Відповідача заборгованості у розмірі 20 614 458,74 грн, з яких 19 876 276,55 грн - за відсотковою винагородою за користування майном на підставі того ж самого Договору), проте базується на висновку про відсутність факту зарахування зустрічних вимог (Відповідача перед Позивачем на суму 4503150,40 грн. зі сплати заборгованості з повернення сплачених лізингових платежів в рахунок частини вартості об'єкту лізингу) за заявою Позивача № 01/04/23 вiд 06.04.2023р., оскільки такі вимоги не носять безспірного характеру.
При цьому, саме Відповідачем в межах розгляду зазначеного процесуального питання обрано спосіб заперечення проти проведення такого заліку у вигляді, зокрема, апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо визнання припиненими зустрічних зобов'язань на суму 4503150,40 грн., а відмова суду апеляційної інстанції у визнанні наказу таким , що не підлягає виконанню на зазначену суму зумовила звернення Позивача до суду про стягнення з Відповідача зазначеної суми шляхом подання двох аналогічних позовів:
- 1 400 000 грн 00 коп в межах справи № 905/221/23 ( 905/917/23 );
- решта суми в розмірі 3103150,40 грн в межах переглядаємої справи.
За наведених обставин судова колегія вважає безпідставними доводи Відповідача про необхідність ініціювання з боку Позивача окремого позову про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою від 06.04.2023р.
Отже судова колегія вважає безпідставними доводи Відповідача про порушення судом норм процесуального права через ненадання власної оцінки проведеного за заявою Позивача від 06.04.2023р про зарахування зустрічних однорідних вимог та не закриття провадження у справі через відсутність предмету спору, оскільки факт відсутності такого зарахування вже встановлений постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2023р. у справі №905/357/19.
Крім того, рішенням Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі № 905/221/23(905/917/23), залишеним без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та Верховного Суду від 04 лютого 2025 року задоволені аналогічні позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача іншої частині лізингових платежів в рахунок частини вартості об'єкту лізингу 1 400 000 грн 00 коп (за ти же самим Договором), отже вже в судовому порядку вже вирішений спір щодо наявності обов'язку Відповідача повернути сплачену Позивачем вартість предмету лізингу через повернення ним Відповідачу, як лізингодавцю, за результатами розірвання Договору предмета лізингу майна.
За наведених мотивів вимоги Відповідача щодо ігнорування обставин, встановлених рішенням суду у іншій справі за участю тих самих осіб та з того самого предмету спору, яке набрало законної сили, а також неврахування при ухваленні рішення судового рішення в іншій справі, яким встановлено наявність/відсутність права - призводять до порушення принципу юридичної визначеності (res judicata) та визнаються судовою колегією безпідставними.
Доводи Відповідача про безпідставне відхилення судом клопотання Відповідача про застосування загальних строків позовної давності (три роки) з моменту внесення лізингових платежів за Договором - 25.07.2016р. в сумі 409036,16 грн. та 25.08.2016р. в сумі 4094114,24 грн., судова колегія вважає необґрунтованими за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Так, у пунктом 7.9. Договору сторони погодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.
Посилання Відповідача на те, що умови зазначеного пункту стосуються лише лізингових платежів є безпідставним через те, що лізингові платежі, сплачені Позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу, який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність, що підтверджується нормами законодавства та судовою практикою Верховного Суду, які було наведено вище.
При цьому, зі змісту пункту 7.9 Договору вбачається, що його умовами встановлено позовну давність у 15 років як до вимог про повернення сплачених лізингових платежів, так і для будь-яких інших платежів/витрат за Договором, що спростовує доводи Відповідача про застосування до позовних вимог у даній справі загальної позовної давності у три роки.
Крім того, судова колегія зауважує, що за змістом ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки підставою до повернення спірної суми є не момент її сплати, а момент повернення Позивачем Відповідачу предмету лізингу у зв'язку з розірванням Договору ( момент підписання 15.06.2017р. сторонами акту прийому-передачі майна), Позивачем не порушений навіть загальний трирічний строк звернення до суду за стягненням спірної суми ( з урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Інших підстав до оскарження рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі № 905/221/23 (905/126/25) підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги, про стягнення інших витрат- сторонами не заявлено.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", м.Київ на рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі №905/221/23 (905/126/25)- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі № 905/221/23 (905/126/25) - залишити без змін.
Судові витрати, у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, віднести на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 18.09.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя Д.О. Попков