Житомирський апеляційний суд
Справа №272/930/24 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.
Категорія 20 Доповідач Борисюк Р. М.
18 вересня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Талько О.Б.,
з участю секретаря
судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 272/930/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Волицька сільська рада Житомирського району Житомирської області, Житомирська районна державна адміністрація, про визнання права власності на земельну ділянку,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Москалика Віталія Володимировичана заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Чуб І.А. у місті Андрушівці,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 9/10 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1820388600:03:000:0188, загальною площею 2,9419 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що відповідає 9/10 частки права на земельну частку (пай), що належали ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ЖТ №0116157, виданого 21 січня 1997 року Андрушівською районною державною адміністрацією на підставі рішення Андрушівської райдержадміністрації від 26 листопада 1996 року №358 та, відповідно, земельній ділянці реформованого КСП «Хлібороб» за №348 загальною площею 2,9400 га, що під час жеребкування щодо отримання земельної ділянки (земельної частки паю) отримала ОСОБА_3 права на яку були успадковані ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №963.
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. За свого життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповідала їй.
Вона звернулася до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . До складу спадкового майна входили права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.
Під час жеребкування щодо отримання земельної ділянки (земельної частки паю), ОСОБА_3 отримала земельну ділянку реформованого КСП «Хлібороб" за №348 загальною площею 2,9400 га. Однак мати при житті не звернулася у відповідні установи щодо набуття права власності на неї.
На даний час земельна ділянка рахується не витребуваною. Не дивлячись на те, що згідно заповіту, який було складено матір'ю позивача, вона мала успадкувати право на 100% земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, проте їй було видано свідоцтво про право на спадщину лише на 9/10 частки вказаного майна.
Так, сестра позивачки - ОСОБА_2 мала право на обов'язкову частку в спадщині ОСОБА_3 , а тому успадкувала 1/10 частки зазначеного права на земельну частку пай. Станом на дату видачі позивачці нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом свідоцтво про право на обов'язкову частку у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України на 1/10 частку ще не було видано.
Чи видане таке свідоцтво ОСОБА_2 на дату подання даного позову їй не відомо. Отримавши відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на 9/10 частки земельної частки (паю) позивачка звернулась до Волицької сільської ради з заявою на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки як власник 9/10 відповідної земельної частки (паю) розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб».
Їй було відмовлено у зв'язку з тим, що право на земельну ділянку успадковують одночасно декілька осіб. В такому випадку зазначена земельна ділянка успадковується у спільну власність. У майбутньому земельна ділянка може бути поділена між ними за відповідним цивільно-правовим договором. Але, необхідно зазначити, що поділ успадкованої земельної ділянки між спадкоємцями можна здійснити лише після оформлення спадщини і державної реєстрації права спільної власності спадкоємців на земельну ділянку. Тому бажання оформити земельну частку (пай) мають виявити всі спадкоємці. В зв'язку з чим, після отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям потрібно звернутися з відповідною заявою про внесення змін в сертифікат до районної (міської) державної адміністрації. Підставою звернення з свідоцтвом про право на спадщину, яке буде ще одним документом, що підтверджує право на земельну частку (пай)».
Вона звернулася до іншого спадкоємця, своєї сестри - ОСОБА_2 задля спільного звернення з відповідною заявою, як зазначено у відмові Волицької сільської ради, проте остання категорично відмовляється спільно звертатися з будь-якими заявами для завершення оформлення належної їм, як спадкоємцям ОСОБА_3 , земельної ділянки.
За таких обставин вона не має можливості в позасудовому порядку належним чином оформити права на 9/10 належної їй частки (паю), а тому змушена звернутися з цим позовом до суду.
Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивачки - адвокат Москалик В.В. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зазначає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що Позивачка в своєму позові ніколи не стверджувала, що її матір ОСОБА_3 за життя набула право власності на спірну земельну ділянку. Натомість, в позові було зазначено і цілковито підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що до складу спадкового майна померлої ОСОБА_3 входили права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області. Право власності підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ЖТ №0116157, виданим 21 січня 1997 року Андрушівською районною державною адміністрацією на підставі рішення Андрушівської райдержадміністрації від 26 листопада 1996 року №358. Сертифікат зареєстрований 21 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №455.
Зазначає, що наявні докази у справі вказують на те, що право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 підтверджене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ЖТ №0116157, від 21 січня 1997 року, яке було успадковане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає нереалізоване право на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 2,9419 га з кадастровим номером 1820388600:03:000:0188. При цьому Відповідач ОСОБА_2 відмовляється реалізовувати своє право власності на 1/10 частку в праві на земельну ділянку, а Волицька сільська рада як уповноважений орган місцевого самоврядування за таких обставин відмовляється вчиняти дії виключно для однієї спадкоємиці, якою є Позивачка, без бажання Відповідача, які були б спрямовані на оформлення її права на земельну ділянку.
Тому позивачка змушена звернутися до суду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні, представник позивачки - адвокат Москалик В.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та надав пояснення, які відповідають змісту скарги.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд мотивував своє рішення недоведеністю позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої, відкрилася спадщина на належне їй майно.
До складу спадкового майна входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ЖТ №116157, виданим 21 січня 1997 року Андрушівською районною державною адміністрацією на підставі рішення Андрушівської райдержадміністрації від 26 листопада 1996 року №358, який зареєстрований 21 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №455 (а.с.7).
ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 отримала 11 листопада 2021 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 9/10 частки на право на земельну частку пай у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (а.с.8).
Згідно довідки №92 від 16 березня 2023 року виданої Волицькою сільською радою Степківського старостинського округу Житомирського району Житомирської області, вбачається, що під час жеребкування щодо отримання земельної ділянки (земельної частки паю) ОСОБА_3 отримала земельну ділянку реформованого КСП «Хлібороб"- за №348 загальною площею 2.9400 га. Проте не звернулася у відповідні установи щодо набуття права власності на неї. Наданий час земельна ділянка рахується не витребуваною (а.с.9).
Встановлено, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на 9/10 частки земельної частки (паю), ОСОБА_1 звернулася до Волицької сільської ради з заявою на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки як власник 9/10 частки відповідної земельної частки (паю) розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб».
Листом Волицької сільської ради №230 від 09 березня 2023 року позивачці було відмовлено і роз'яснено про неможливість в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відповідної земельної ділянки як власнику 9/10 частки земельної частки (паю), оскільки з поданого свідоцтва про право на спадщину видно, що право на земельну ділянку успадковують одночасно декілька осіб. (а.с.8).
Як зазначено у повідомленні Головного управлінням Держгеокадастру у Житомирській області №29-6-0.9-3197/2-24 від 13 серпня 2024 року, згідно «Проектно-технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складанню державних актів на право на земельні ділянки громадянам за рахунок земель реформованого КСП «Хлібороб» (нині СТОВ «Хлібороб) Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області», земельній ділянці за № НОМЕР_1 площею - 2,9419 га., присвоєно кадастровий номер 1820388600:03:000:0188 (а.с.11).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 392320859 від 26 серпня 2024 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820388600:03:000:0188 площею 2,9419 га перебуває в оренді у ТОВ «ЖИВА НИВА» (ЄДРПОУ 04346824) згідно укладеного договору оренди землі між Волицькою сільською радою та ТОВ «ЖИВА НИВА» строком на 10 років від моменту набрання ним чинності у порядку, що встановлений законом та Договором, але у всякому разі не більше ніж на строк до дня реєстрації права власності на земельну ділянку (а.с.13).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частин 2, 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно статей 22, 23 ЗК України право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Статтями 81, 116, 125 ЗК України, встановлено, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Частиною 1 статті 1217 ЦК України, визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (статті 1223 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, «що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України».
Також Верховний Суд у своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21 (провадження №61-7303св22) зазначив, що «посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку №НОМЕР_2, якій присвоєно кадастровий номер 7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі».
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 за життя належало право на земельну частку пай, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ЖТ № 116157, виданим 21 січня 1997 року Андрушівською районною державною адміністрацією на підставі рішення Андрушівської райдержадміністрації від 26 листопада 1996 року №358, який зареєстрований 21 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №455 (а.с.7). Вказане право на земельну частку пай є об'єктом спадкування.
ОСОБА_1 спадщину після смерті матері ОСОБА_3 прийняла та 11 листопада 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 9/10 частки на право на земельну частку пай у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» розміром 3,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в с. Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (а.с.6).
Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) членів КСП «Хлібороб» розміром 3,76 умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в селі Степок Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області не видавалися.
Тобто, спадкодавець ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1820388600:03:000:0188 площею 2,9419 га, тому вона не входить до складу спадкового майна і не є об'єктом спадкування.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно положень частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надана позивачем суду довідка про жеребкування № 92 не є належним доказом набуття у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,9400 га, кадастровий номер 1820388600:03:000:0188.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спадкодавець ОСОБА_3 набула за життя право власності на спірну земельну ділянку, а тому вона не входить до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті та не може бути предметом визнання на неї права власності за позивачем з підстав вказаних у позовній заяві.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона має право на отримання у власність 9/10 частки земельної ділянки з кадастровим номером 1820388600:03:000:0188 площею 2,9419 га, оскільки вказана земельна ділянка згідно жеребкування належала ОСОБА_3 є безпідставними за наведених вище мотивів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Москалика Віталія Володимировича залишити без задоволення, а заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 19 вересня 2025 року.