Житомирський апеляційний суд
Справа №291/1209/24 Головуючий у 1-й інст. Гарбарук І. М.
Категорія 32 Доповідач Борисюк Р. М.
18 вересня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Талько О.Б.,
з участю секретаря
судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 291/1209/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про визнання недійсним поновленого договору оренди землі,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 14 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гарбарчук І.М. у селищі Ружин,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив визнати недійсним поновлений договір оренди землі від 04 серпня 2010 року щодо земельної ділянки площею 7,8913 га, кадастровий номер 1825280800:05:000:0153.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що він є власником вищевказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована в адміністративних межах Ружинської селищної ради (за межами села Березянка) та належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЖТ № 065193.
У січні 2010 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди даної земельної ділянки і проведена її державна реєстрація. Під час дії договору, сторонами неодноразово погоджувалися та вносилися зміни до його умов (строк дії договору, розмір орендної плати), зокрема на підставі договорів про внесення змін від 05 жовтня 2011 року, 02 січня 2019 року, 29 вересня 2020 року. Відповідно до п. 3.1 договору (у редакції з урахуванням останніх внесених змін) він укладений на 13 років, земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зазначав, що за умовами договору, підставою для припинення його дії - є закінчення строку, на який він був укладений. Враховуючи, що державну реєстрацію договору проведено 04 серпня 2010 року, він укладений на 13 років, то закінчення строку дії договору можливе - 04 серпня 2023 року (після закінчення польових робіт/завершення збирання урожаю).
ОСОБА_1 працівниками ТОВ СП «Нібулон» було повідомлено, що земельна ділянка буде повернута після збору врожаю 2023 року. 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з листом-запереченням в укладенні договору оренди на новий строк та з вимогою повернути йому земельну ділянку. Однак, у грудні 2023 року від відповідача надійшов лист на звернення позивача, зі змісту якого вбачається, що дію договору оренди землі поновлено на строк 13 років до 04 серпня 2036 року у зв'язку з тим що договір оренди містить умову про його поновлення, про що зроблена відмітка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а позивач протягом місяця до закінчення строку дії договору не звернувся до ДРРП з відповідною заявою про відмову від поновлення договору.
Позивач не є фахівцем у даній галузі, він не достатньо зрозумів, що договір буде автоматично продовжений, чим порушено його право на свободу укладання договору. Волевиявлення позивача було направлене на припинення орендних відносин з відповідачем.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 14 січня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зазначає, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги відповідають доводам позовної заяви, які викладені вище.
У поданому відзиві представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишити без змін.
Належним чином у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства повідомлений про дату, час і місце розгляду справи позивач до апеляційного суду не з'явився.
Представник відповідача у режимі відеоконференції на зв'язок належним чином не вийшла, а відповідно до частини 5 статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що права позивача у зв'язку з укладеним договором оренди землі з врахуванням договорів про внесення змін, зокрема, щодо його поновлення, не порушені, та у відповідності до статей 15, 16 ЦК України не підлягають захисту судом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 7,8913 га, кадастровий номер: 1825280800:05:000:0153, яка розташована на території Березянської сільської ради Ружинського району Житомирської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЖТ № 065193, виданого Ружинською державною адміністрацією 10 вересня 2004 року (а.с.13).
01 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 7,8913 га, яка знаходиться за межами на території Березянської сільської ради Ружинського району Житомирської області (а.с.14-18).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір укладено на п'ять років, після закінчення строку орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі зацікавлена сторона повинна не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку договору повідомити письмово іншу сторону про намір продовжити його дію.
04 серпня 2010 року даний договір зареєстрований у Ружинському РРВ ДП «Центр ДЗК», за № 041022100066 (а.с.14-18).
Із акту приймання-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) від 05 серпня 2010 року, вбачається, що земельна ділянка орендується згідно договору, не обробляється та придатна до с/г використання (а.с.19).
05 жовтня 2011 року додатковою угодою, укладеною між орендодавцем та орендарем, внесено зміни до договору оренди землі, зокрема:
- у пункт 3.1: «Договір укладено на 10 років до 30 вересня 2020 року»;
- у пункт 4.2: «Розмір орендної плати за рік становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на момент реєстрації угоди становить 5729,86. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Уразі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки сума орендної плати не змінюється або переглядається за згодою сторін розмір орендної плати»;
- доповнено розділ 12, пунктом 12.8: «Орендодавець зобов'язаний попередити нового власника земельної ділянки про права Орендаря на земельну ділянку, яка є об'єктом оренди за цим договором, та ознайомити його з умовами цього договору» (а.с.21).
02 січня 2019 року договором про внесення змін до договору оренди внесено зміни у пункт 4.2: «Розмір орендної плати за рік становить 36191,67». Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації у порядку, встановленому відповідно до статті 289 Податкового кодексу України для індексації нормативно грошової оцінки земельних ділянок». Також цією угодою визначено що дані зміни до договору оренди землі в частині розміру орендної плати застосовуються до правовідносин між сторонами з 01 січня 2019 року (а.с.23).
29 вересня 2020 року договором про внесення змін до договору оренди внесено зміни за взаємною згодою сторін, відповідно до 12.1 договору оренди землі та викладено вказані пункти у такій редакції:
- пункт 3.1: «Строк дії договору становить 13 (тринадцять) років. Договір вважається поновленим на той самий строк на тих самих умовах в разі відсутності заяви однієї зі сторін цього договору про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору в порядку та у строки передбачені законодавством»;
- пункт 3.2: «Орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк в порядку передбаченим законодавством. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі повідомити письмово Орендодавця про намір скористатися переважним правом. У разі якщо Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення від Орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. У разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт строк оренди земельної ділянки продовжується до повного завершення збирання урожаю. Протягом зазначеного періоду Орендодавець зобов'язується не передавати об'єкт оренди в користування третім особам, а також зобов'язується надати орендарю можливість зібрати врожай з орендованої ним за цим договором земельної ділянки»;
- пункт 4.2: «Розмір орендної плати за рік становить 45239,60» Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється без урахуванням індексації та/або індексу споживчих цін на товари і послуги».
Також доповнено Розділ 9 пункт 9.2 обов'язки орендодавця (а.с.34).
ТОВ СП «Нібулон» у листі від 03 липня 2023 року №82/123/2-23 повідомило орендодавця про намір орендаря скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, до повідомлення додано проект договору оренди землі в двох примірниках (а.с.24).
20 липня 2023 року ОСОБА_1 надісланий лист-повідомлення директору філії «Бистрицька» ТОВ СП «Нібулон» Кристалевському М.В. та директору ТОВ СП «Нібулон» Вадатурському А.О. із запереченнями щодо поновлення договору оренди землі на новий строк та повернення земельної ділянки (а.с.25-26).
30 жовтня 2023 року орендодавцем повторно надісланий лист-повідомлення орендарю ТОВ СП «Нібулон» із запереченнями щодо укладення договору оренди землі на новий строк та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі (а.с.29).
30 листопада 2023 року ТОВ СП «Нібулон» у листі №318/110/2-23 повідомив орендодавця про те, що з ним 29 вересня 2020 року було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2010 року, який підписано особисто орендодавцем, відповідно до цього договору пункт 3.1 викладено в такій редакції: «Строк дії договору становить 13 (тринадцять) років. Договір вважається поновленим на той самий строк на тих самих умовах в разі відсутності заяви однієї зі сторін цього договору про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору в порядку та у строки передбачені законодавством».
Таким чином, строк дії вказано договору оренди землі - 13 років, отже, до 04 серпня 2023 року, а також містить умову про його поновлення, про що зроблена відмітка в ДРРП. У зв'язку з тим, що орендодавець ОСОБА_1 не звернувся на протязі місяця до ДРРП з відповідною заявою про відмову від поновлення договору, такий договір був поновлений на аналогічний строк на 13 років, тобто 04 серпня 2036 року (а.с.33).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №369444860 від 12 березня 2024 року 30 серпня 2015 року державним реєстратором Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області Великою А.В. зареєстровано інше речове право №10714716, на підставі договору оренди землі б/н, виданий 01 жовтня 2010 року, додаткова угода до договору оренди землі б/н виданий 05 жовтня 2011 року.
30 грудня 2020 року державним реєстратором Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області Великою А.В на підставі договору про внесення змін до договору оренди землі серія та номер б/н, виданий 29 вересня 2020 року, видавник ТОВ СП «Нібулон» внесено зміни до іншого речового права - права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право: 10714716, строк дії: 30 вересня 2020 року змінено на дата укладання договору (після 2013). Дата державної реєстрації (до 2013): 04 серпня 2010 року, Строк: 13р. Дата закінчення дії: 04 серпня 2023 року, з автоматичним продовженням дії договору (а.с.35-36).
Крім того, починаючи з 2010 року та по даний час відповідач використовує спірну земельну ділянку відповідно до умов договору, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції та належним чином виконує свої зобов'язання перед позивачем: своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням (а.с.61-62).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Згідно частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі Закон № 161-XIV).
Згідно із статтею 1 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 даного Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону № 161-XIV передбачена письмова форма договору оренди землі.
Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами згідно із частиною другою статті 207 ЦК України.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У статті 15 Закону № 161-XIV викладено істотні умови договору оренди землі.
Згідно статті 6 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону 1952-IV, оренда земельної ділянки, це речове право, що підлягає державній реєстрації.
Згідно частини 1 статті 26 Закону 1952-IV відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що припиняються після завершення строку дії відповідного договору, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права до дня закінчення строку дії договору, що обраховується відповідно до Цивільного кодексу України. Після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.
Відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що набуваються на підставі договору за умови його поновлення, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права.
У разі подання стороною договору заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору державний реєстратор виключає такі відомості з Державного реєстру прав і після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права, похідного від права власності, припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.
У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до закінчення строку дії договору, за умови його поновлення після закінчення строку дії договору, державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Також частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі, що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
Отже, підписуючи договір оренди землі та договори про внесення змін у нього, ОСОБА_1 засвідчив своє вільне волевиявлення та надав свою згоду з їх умовами, в тому числі, з строком дії договору та порядком його пролонгації, поновлення, припинення, розірвання, які були чітко прописані в договорі.
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13 вказано, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого укладення договору оренди земельної ділянки неможливе. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі №757/39249/17-ц вказав, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на час укладення договору оренди землі з урахуванням внесених змін, волевиявлення учасників правочину не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі та те, що правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Крім того, останні зміни у договір оренди землі були внесені 29 вересня 2020 року, а з позовом про визнання недійсним поновленого договору оренди землі позивач звернувся 18 вересня 2024 року.
Також місцевим судом вірно не застосовано строк позовної давності, оскільки відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Враховуючи те, що суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов висновку про відмову у позові з підстав його необґрунтованості, тому підстави для застосування строків позовної давності були відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 14 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді