Справа № 161/11325/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/1061/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
17 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Данилюк В. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Русинчук М. М.,
з участю представника відповідача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Перій С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року,
У червні 2024 року ОСОБА_4 (тепер згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.03.2025 - ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що вони з відповідачем до 05 вересня 2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 (тепер згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 30.05.2025 - ОСОБА_6 .
Ще до розірвання шлюбу з відповідача судовим наказом було стягнуто аліменти на сина, оскільки він не цікавився дитиною і не допомагав її виховувати та утримувати.
Відповідач ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого влаштовував сварки, погрожував їй фізичною розправою у присутності малолітнього сина, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства.
Вважає що відповідач тривало і свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками внаслідок своєї винної поведінки, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. А хронічний алкоголізм відповідача вочевидь є першопричиною, чому він перестав займатися вихованням дитини.
Ураховуючи наведене, просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відшкодувати понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 1 211,20 грн судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_9 від імені позивача ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала.
Справа в апеляційному порядку уже переглядалася.
Постановою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року апеляційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2025 року ухвалену за результатами апеляційного розгляду постанову Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.
Представник третьої особи вважає апеляційну скаргу підставною і при вирішенні справи покладається на розсуд суду.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, позивач та її представник у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши представників відповідача і третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини не виконує, систематично вчиняв домашнє насильство в сім'ї у присутності дитини, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а тому позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина є доцільним та в інтересах дитини. Зміни в поведінці та ставленні відповідача до дитини суд розцінив як такі, що носять періодичний характер та відбулися лише після звернення до суду з цим позовом.
Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, без повного з'ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 05 лютого 2022 року.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_10 .
Дитина проживає разом із матір'ю.
З відповідача стягнуто аліменти на сина судовим наказом від 11.07.2022.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
До суду першої інстанції надано висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 09.09.2024 № 240 про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Апеляційний суд, дослідивши висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 09.09.2024 № 240 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, вважає, що цей висновок не може бути прийнятий як достатній доказ у справі.
Зі змісту цього висновку вбачається, що у ньому перераховано, які пояснення дали позивач і відповідач, проаналізовано зміст позовної заяви і характеристики дошкільного закладу.
Але фактично у ньому взагалі не наведено підстав та аргументів для прийняття органом саме такого висновку, як і не вказано, у чому полягатиме позитивний вплив такого рішення на інтереси сина сторін.
Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у правильності, достовірності та об'єктивності висновку третьої особи.
Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивач до позовної заяви додала копії постанов суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, у тому числі і за вчинення домашнього насильства.
Зі змісту цих постанов встановлено, що лише двічі 15.03.2022 і 08.09.2022 ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за неправомірні дії відносно позивача, які були ним вчинені відповідно у січні та в липні 2022 року у присутності малолітнього сина (а.с.15, 19).
Разом із тим, ці дії були вчинені за два роки до звернення позивача із цим позовом.
Крім того, відповідно до вимог ст. 39 КУпАП ОСОБА_3 , як станом на дату подання позовної заяви, так і на дату розгляду справи судом, вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню за ці адмінправопорушення.
Із наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у ОСОБА_3 була наявна заборгованість по аліментах у значному розмірі, яка фактично була погашена ним 08.10.2024.
Відповідач на момент звернення із цим позовом ніде не працював. За місцем проживання зарекомендував себе з непоганої сторони. На даний час перебуває у складі Збройних Сил України.
Із характеристики дошкільного закладу встановлено, що відповідач дитину в дошкільному закладі відвідує систематично, спілкується із сином.
Із відповіді директора дошкільного закладу на лист адвоката Огородника також встановлено, що із січня 2024 року не було випадків, щоб батько дитини ОСОБА_11 з'являвся до дитини з ознаками алкогольного сп'яніння.
Усі наведені обставини свідчать про те, що між батьками дитини існують тривалі неприязні відносини. Для уникнення конфліктів та суперечок між собою, відповідач вважав за доцільне приймати участь у житті дитини, відвідуючи його саме у дошкільному закладі.
Зміна поведінки відповідача відбулася ще з початку 2024 року, тобто до звернення позивачки із цим позовом.
Бажання відповідача приймати участь у житті сина підтверджується його зверненням до Служби у справах дітей із заявою про визначення йому способу участі у вихованні сина, яке залишилося цим органом не вирішеним.
Також позивачем не надано суду доказів про те, що до подання позовної заяви відносно відповідача застосовувалося попередження про необхідність зміни ставлення до виховання сина, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов'язків.
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.
Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини заперечує бути позбавленим батьківських прав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення - про відмову в позові.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).
Згідно з матеріалами справи відповідачем понесено судові витрати по сплаті судового збору: за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 2 422,40 грн, які підлягають йому відшкодуванню позивачем.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4 239 (чотири тисячі двісті тридцять дев'ять) грн 20 коп судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді