Справа № 161/9413/25 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1005/25 Доповідач: Данилюк В. А.
18 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Веремчук Наталії Леонідівни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Курбай Людмила Миколаївна звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину.
Позов обґрунтовує тим, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому у зв'язку з фізіологічною потребою встановлено брекет-системи. Кілька років з 2021 року ОСОБА_4 відвідує стоматологічний кабінет з метою регулювання та обслуговування наявної брекет-системи. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 26.10.2021 було стягнуто додаткові витрати з відповідача за встановлення брекет-систем сину ОСОБА_5 . Протягом наступних років дитина продовжує відвідувати стоматологічний кабінет, де було понесено додаткові витрати. Розмір витрат, пов'язаних з лікуванням зубів та необхідними маніпуляціями для обслуговування брекет-систем, становить 56920 грн. Вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй половину понесених витрат, а тому просить стягнути з нього 28460 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 27 660 ( двадцять сім тисяч шістсот шістдесят) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги в сумі 3401 ( три тисячі чотириста одна) гривня 65 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1177 (одна тисяча сто сімдесят сім) гривень 17 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник ОСОБА_6 , діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; не відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права танеправильне застосування норм матеріального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзив на апеляційну скаргу не подав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2021 року збільшено розмір аліментів, які стягуються зі ОСОБА_2 на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.04.2017 року, та ухвалено стягувати зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн 00 коп щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Також ухвалено стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати в сумі 15075 грн.
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінив прізвище на ОСОБА_9 .
З виписки з амбулаторної картки стоматологічного хворого ОСОБА_3 , заведеної ФОП ОСОБА_10 , вбачається, що пацієнт знаходився на ортодонтичному лікуванні (брекет-система). Встановлено діагноз: множинний карієс, гострий середній карієс 47,37,24,25,12,11,21, 22, 25, 27, 15, 14, 17, 23, 24 зубів, карієс в стадії білої плями 43, 34 , 33, 45, 44 зубів. Рекомендовано лікування зубів, використання крему для зубів GC MI PastePlus для ремінелізації емалі, видалення в плановому порядку 38,48 зубів. Також встановлено, що в період з 27.07.2023 по 17.02.2025 проведено лікування та видалення зубів.
Згідно з дослідженими в судовому засіданні квитанціями на лікування витрачено кошти в загальній сумі 55320 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять об'єктивні і переконливі докази, що підтверджують необхідність таких витрат (виписки з медичних карток, консультаційні висновки лікарів, акти виконаних робіт з фізичної особи підприємця щодо стоматологічних послуг) і з урахуванням положень ст. 185 СК України, вважає, що понесені позивачем на отримання стоматологічних послуг витрати на суму 55 320 грн за своєю юридичною природою є додатковими витратами.
Таким чином, встановивши, що позивач понесла додаткові витрати на дитину у розмірі 55 320 грн, а відповідач є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 половини вартості додаткових витрат на лікування сина у розмірі 27660 грн.
Щодо витрат, понесених позивачем на придбання електричної зубної щітки на суму 1600 грн, то на переконання суду, такі не є додатковими витратами в розумінні вимог ст. 185 СК України, оскільки не були викликані особливими обставинами чи розвитком у дитини певних здібностей.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Одним із різновидів аліментних зобов'язань між батьками і дітьми є зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. Так відповідно до статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво) додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.
Правовий аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо.
За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З медичних документів, що містяться в матеріалах справи, убачається наявність обставин, які викликали необхідність у проведенні ортодонтичного лікування (брекет-система) сина позивачки та відповідача, та проведенні заходів, пов'язаних з регулюванням та обслуговування встановленої брекет - системи, а тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що понесені позивачкою витрати по оплаті вищезазначених послуг є додатковими витратами, а отже обов'язок по оплаті частини цих послуг на суму 27660 грн несе відповідач, як батько дитини.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем були здійснені витрати на медичне обслуговування в розмірі 55320 гривень, оскільки вказані витрати підтверджені наданими до суду копіями рахунків та квитанцій.
На підставі вищевикладеного, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про разове стягнення додаткових витрат на дитину в розмірі 27660 гривень.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що дитина не хворіє на тяжку хворобу і лікування зубів повинно покриватися за рахунок аліментів, не заслуговує на увагу, враховуючи, що лікування зубів у даному випадку пов'язане з фізіологічною потребою встановлення брекет - системи, яка потребує контролю та обслуговування, що вимагає додаткових витрат.
Неподання позивачкою ОСОБА_1 довідки про доходи, про що зазначено в апеляційній скарзі, не впливає на відшкодування витрат відповідачем, який є працездатною особою та зобов'язаний нести витрати по утриманню дитини разом з матір'ю дитини.
Посилання відповідача на практику Верховного Суду також не заслуговує на увагу, оскільки у постановах, про які зазначено в апеляційній скарзі, вирішувалися спори хоч і стосовно додаткових витрат на дитину, проте іншого роду та за інших обставин.
Що стосується відшкодування витрат, понесених за надання правової допомоги, то колегія суддів погоджується з висновком суду у цій частині, враховуючи наступне.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 15 ЦПК України).
Так, перевіряючи реальність надання позивачу професійної правничої допомоги суд зазначає, що в матеріалах справи містяться договір про надання правової допомоги від 11.03.2025, акт прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги від 10.04.2025; квитанція від 11.03.2025 про оплату 3500 грн згідно договору про надання правової допомоги від 11.03.2025.
Надані представником позивача документи відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами сплати грошових коштів за надання професійної правничої допомоги адвоката у даній справі.
За таких обставин, суд першої інстанції, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, умов Договору, беручи до уваги заперечення у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі представника відповідача проти розміру витрат на правову допомогу та їх обсягу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку, що визначена адвокатом сума гонорару є належно обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, обставинами справи, а тому наявні підстави для стягнення заявленої суми витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Веремчук Наталії Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді