СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кс/759/5551/25
ун. № 759/20015/25
16 вересня 2025 року м. Києва
Слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області підполковника поліції ОСОБА_3 про надання дозволу на арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021110000000042 від 16.02.2021 за ч.3 ст. 368, ч.3 ст. 369, ч. 3 ст. 369-2, ч. З ст. 191 КК України,-
До слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області підполковника поліції ОСОБА_3 про арешт майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіля Renault megane д.н.з. НОМЕР_1 номер кузова: НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_4 .
Слідчий до суду не з'явився та свого клопотання не підтримав, до суду надав заяву про розгляд клопотання без його участі, тому з урахуванням положень ч. 4 ст. 163 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання у відсутність особи у володінні якої знаходяться речі і документи.
Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у його задоволенні виходячи з наступного.
Згідно ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленого цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
2. Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1)збереження речових доказів;
2)спеціальної конфіскації;
3)конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
3. У випадку передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
4. Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
5. У невідкладних випадках і виключно з метою збереження речових доказів або забезпечення можливої конфіскації чи спеціальної конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за погодженням прокурором, може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб у фінансових установах. Такі заходи застосовуються протягом 48 годин. Невідкладно після прийняття такого рішення, але не пізніше ніж протягом 24 годин, прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.
Якщо у визначений цією частиною строк прокурор не звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна або якщо в задоволенні такого клопотання було відмовлено, попередній арешт на майно або кошти вважається скасованим, а вилучене майно або кошти негайно повертаються особі.
6. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
7. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
8. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, можливість спеціальної конфіскації майна; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третій осіб.
Отже, накладення арешту на майно здійснюється виключно у випадку доведення стороною кримінального провадження у своєму клопотанні обставин, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії, заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Однак, зазначених вимоги закону при зверненні з клопотанням слідчий не дотримався.
Згідно ч. 5 ст. 110 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні надати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Слідчий, в порушення ст. ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.
Також слідчим не підтверджено право володіння, власності підозрюваного в цілому на квартиру АДРЕСА_3 .
З урахуванням вищенаведеного, слідчий суддя, приходить до висновку, що подане слідчим клопотання в контексті мотивації необхідності накладення арешту на вищевказаний автомобіль є безпідставним, оскільки за своїм змістом містить лише формальне посилання на норми закону без підтвердження такої необхідності відповідними доказами і документами, що унеможливлює слідчому судді надати оцінку для встановлення дійсних обставин обґрунтування необхідності накладення арешту на майно у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене слідчий суддя, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що вони не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, відтак клопотання задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 159-16, 309, КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області підполковника поліції ОСОБА_3 про надання дозволу на арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021110000000042 від 16.02.2021 за ч.3 ст. 368, ч.3 ст. 369, ч. 3 ст. 369-2, ч. З ст. 191 КК України відмовити.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1