Номер провадження: 11-сс/813/1535/25
Справа № 523/13222/25 1-кс/523/4248/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали кримінального провадження №22025160000000211 від 31.03.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 15.07.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді нічного домашнього арешту щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізмаїл Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, займаючого посаду державного інспектора оперативного відділу №4 управління боротьби з порушенням митних правил Одеської митниці, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368КК України,
встановив:
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №22025160000000211 від 31.03.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України.
09.07.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України за кваліфікуючими ознаками - одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.
11.07.2025 року слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Миколаєві, ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Клопотання мотивоване тим, що підозрюваний з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також незаконно впливати на свідків під час досудового розслідування.
Оскарженою ухвалою судді слідчого клопотання слідчого задоволено частково, до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту з забороною залишати житло в період часу з 23 години до 06 години ранку наступної доби, строком до 15.09.2025 року включно, з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та відмовити в задоволенні клопотання слідчого, застосувати до підозрюваного запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання.
В апеляційній скарзі захисник посилається на необґрунтованість підозри та відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Вважає, що сторона обвинувачення не довела, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Також захисник зазначає про визначення слідчим суддею строку дії запобіжного заходу поза межами строку досудового розслідування, що не відповідає процесуальному закону.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
До початку судового засідання захисник ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч.4 ст.405 КПК (далі - КПК) неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при розгляді клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту визначені положеннями ст.ст.177, 178, 181 КПК.
Відповідно до ст.181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Згідно ч.6 ст.181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя в цілому дотримався вказаних вимог процесуального закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді домашнього арешту та врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість підозрюваного у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, долучених до клопотання органу досудового розслідування, в повній мірі враховані слідчим суддею та вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, з огляду на таке.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч.1, 3 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування підозрюваного апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків, оскільки покази вказаних осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчим суддею в достатній мірі досліджене питання щодо існування наявності ризиків.
Наявність вище зазначених ризиків, дають достатні підстави вважати, що застосування до підозрюваного на даному етапі запобіжного заходу у виді домашнього арешту є обґрунтованим та дієвим.
Посилання захисника на дані, що характеризують особу підозрюваного, апеляційний суд приймає до уваги, однак вважає, що вказані обставини не є такими, що на даний час повністю нівелюють існуючі ризики.
Доводи захисника про можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки такий запобіжний захід може виявитися недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти існуючим ризикам.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді нічного домашнього арешту відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама суть підозри у вчиненні злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують ризики, які виправдовують застосування до підозрюваного такого запобіжного заходу.
Колегія суддів приймає до уваги той факт, що на теперішній час у даному кримінальному провадженні виконуються вимоги ст.290 КПК України, тому доцільність подальшого застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості чи недоцільності подальшого перебування обвинуваченого під домашнім арештом, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами захисника щодо неправильного визначення слідчим суддею строку застосування до підозрюваного запобіжного заходу, що є підставою для скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали.
Так, в оскаржуваній ухвалі від 15.07.2025 року, слідчий суддя, застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту, визначив термін його дії до 15.09.2025 року, що не відповідає вимогам процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 176 КПК України, запобіжний захід - це захід забезпечення кримінального провадження, який застосовується на відповідній стадії кримінального провадження.
Положеннями п.4 ч.1 ст.219 КПК України визначено, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчинені злочину.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 повідомлено про підозру 09.07.2025 року, тому строк досудового розслідування, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.219 КПК України, в даному кримінальному проваджені закінчується 09.09.2025 року.
Разом з тим, слідчий суддя при обранні підозрюваному запобіжного заходу у виді домашнього арешту не врахував вимоги ч.4 ст. 176 КПК України, та безпідставно визначив строк дії запобіжного заходу підозрюваному до 15.09.2025 року, тобто поза межами строку досудового розслідування.
Вказане порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним і тягне за собою скасування рішення слідчого судді, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвала суду в частині визначення строку дії ухвали не відповідає вимогам процесуального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст.117, 176, 171, 181, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - частково задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 15.07.2025 року, якою в кримінальному провадженні №22025160000000211 від 31.03.2025 року до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною залишати житло в період часу з 23:00 години до 06:00 години наступної доби, але з можливістю залишати житло у разі оголошення повітряної тривоги чи іншої небезпеки для життя та здоров'я підозрюваного.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_6 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- не відлучатись за межі Одеської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
- з'являтись за вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
- повідомляти слідчого та прокурора про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, визначеними слідчим або прокурором;
- здати на зберігання до ГУДМС України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_6 наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду, без поважних причин, не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, запобіжний захід відносно нього може бути змінено на більш суворий та накладене грошове стягнення..
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на підозрюваного зобов'язань.
Виконання ухвали Одеського апеляційного суду про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_6 у виді домашнього арешту та контроль за його поведінкою покласти на співробітників Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області.
Строк дії ухвали Одеського апеляційного суду про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_6 у виді домашнього арешту становить до 09.09.2025 року.
Копію ухвали невідкладно надіслати на адресу слідчого та прокурора - до відома; начальнику Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області - для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4