Справа № 138/2135/25
Провадження № 22-ц/801/2077/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.
Доповідач:Береговий О. Ю.
18 вересня 2025 рокуСправа № 138/2135/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О. Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Серебрякова Юлія Валеріївна
розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова Олексія Вікторовича на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Холодової Т. Ю., за результатом розгляду заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова Олексія Вікторовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Серебрякової Юлії Валеріївни, про переведення прав та обов'язків покупця,
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Серебрякової Ю. В., про переведення прав та обов'язків покупця. Позивач просив перевести на нього права та обов'язки покупця частини підвалу літери «А1», що складає 143,4 кв.м та розташована в будівлі по АДРЕСА_1 , вартістю 130220,00 грн, за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2020 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Серебряковою Ю. В., зареєстрованим в реєстрі за №950; стягнути з нього на користь ОСОБА_2 сплачену останнім вартість частини підвалу за договором від 01 серпня 2020 року в сумі 130220,00 грн шляхом перерахування цих коштів з депозитного рахунку суду, внесених ОСОБА_1 .
Позивачем також подана заява про забезпечення позову, обґрунтована тим, що у випадку задоволення позовних вимог позивач набуде правомочностей власника спірного майна, проте, у випадку відчуження відповідачем цього майна, або передачі в заставу чи управління, або його поділу, до набрання законної сили рішення суду у справі, це може призвести до ускладнення або неможливості ефективного захисту прав позивача на спірне майно, за захистом яких він звернувся до суду, що вказує на наявність ризиків та обґрунтованого припущення щодо можливості вчинення відповідачем таких дій. Метою вжиття заходів забезпечення у даному спорі є забезпечення збереження майна у відповідача у незміненому стані і статусі та охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення.
Таким чином просив забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та всім органам, уповноваженим на проведення державної реєстрації (в тому числі територіальним органам Міністерства юстиції України, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (в т. ч. до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек) записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо нерухомого майна - частини підвалу літери «А1», що складає 143,4 кв. м. та розташована в будівлі по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Морозова О. В. про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції вважав, що подані суду докази не свідчать про обставини, викладені як підстави для забезпечення позову, а саме про намір ОСОБА_2 здійснити відчуження, передати в оренду чи в інший спосіб реалізувати права на спірне майно або про бажання відповідача ОСОБА_2 навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а тому дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що неприйняття зазначеного представником позивача заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовної заяви.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Морозов О. В. оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову. Скаржник вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, вдався до надмірного формалізму та не врахував, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не наявність доказів про намір відповідача здійснити відчуження, передати в оренду чи в інший спосіб реалізувати права на спірне майно або про його бажання навмисно ухилитися від виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зазначає, що відповідач не обмежений у праві розпорядження спірним майном та у будь-який час може його реалізувати, а захід забезпечення позову, який просить вжити позивач, покликаний на те, щоб унеможливити розпорядчі дії відповідача, без обмеження його правомочностей володіння та користування спірним майном, тому і вжитий захід забезпечення позову жодним чином не вплине на його право чи інтерес, як складової оцінки співмірності прав та інтересу сторін.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися, такий до суду апеляційної інстанції не направляли, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Зі змісту позовної заяви убачається, що предметом спору у цій справі є вимоги про переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця частини підвалу літери «А1», що складає 143,4 кв. м та розташована у будівлі по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2020 року у зв'язку із порушенням переважного права позивача у праві спільної часткової власності на купівлю вказаної частки підвалу.
Тобто між сторонами існує спір стосовно правомірності відчуження нерухомого майна та перебування у власності фізичної особи.
У справі, що переглядається, позивач просив заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та всім органам, уповноваженим на проведення державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, посилаючись на можливість його власника вільно розпорядитися цим нерухомим майном.
Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що своєчасне невжиття заходів забезпечення позову у спосіб про який просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано спірне майно, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів (у разі доведення такого порушення), оскільки новий власник має в своєму володінні спірне майно, а відтак може ним розпорядитись у будь-який спосіб, враховуючи відчуження третій особі.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення конституційного права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а оскільки позивачем доведене дійсне виникнення спору між сторонами, суд, оцінивши докази, застосовує заходи забезпечення позову.
З урахуванням викладеного заява позивача про забезпечення позову підлягає до задоволення. На думку колегії суддів, застосування заходів забезпечення поданого ОСОБА_1 позову є співмірним та ефективним способом забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер, таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду, при цьому права та законні інтереси останнього власника ОСОБА_2 не будуть порушені, оскільки він, як власник майна, має усі правомочності щодо нього, окрім розпорядження, яке є тимчасовим.
За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 260, 263 ЦПК України, постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.
Отже, враховуючи викладене та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм процесуального права, тому судове рішення суду підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова Олексія Вікторовича задовольнити.
Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Морозова Олексія Вікторовича про забезпечення позову задовольнити.
Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та всім органам, уповноваженим на проведення державної реєстрації (в тому числі територіальним органам Міністерства юстиції України, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (в т. ч. до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек) записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо нерухомого майна - частини підвалу літери «А1», що складає 143,4 кв. м. та розташована в будівлі по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді: О. С. Панасюк
Т. Б. Сало