Провадження № 11-кп/803/2932/25 Справа № 214/1660/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, якою продовженострок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
у провадженні Саксаганського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває дійсне кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України
У межах даного кримінального провадження, судом першої інстанції, за клопотанням прокурора, розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Судом досліджено обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, зважено доводи клопотання прокурора, із якими суд погодився, а тому постановлено продовжити щодо ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці, тобто до 14 жовтня 2025 року включно.
Із судовим рішенням судді не погодився обвинувачений ОСОБА_8 , просив ухвалу Саксаганського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року про продовження строку діі? запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього скасувати, змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що заявлені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не встановлені і не доведені доказами, вважає, що обвинувальний акт не є доказом винуватості, він вже досить тривалий час утримується під вартою.
Стверджує, що висунуте йому обвинувачення ґрунтується на припущеннях, його вина не доведена у законний спосіб.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , просив ухвалу суду скасувати, застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти апеляційної скарги обвинуваченого, просив апеляційну скарг обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін; дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважується про наступне.
Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Слід зважати, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
У Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває дійсне кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року ОСОБА_8 було продовжено строк тримання під вартою до 18 серпня 2025 року включно.
У межах даного кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 продовжено застосування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, загальний термін якого не перебуває поза межами розумного.
Тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачуються ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а отже з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку доведеності його вини, існує реальним ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання.
Беручи до уваги наведене, у разі застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, є підстави вважати, що, усвідомлюючи тяжкість пред'явленого обвинувачення та міру покарання, що може йому загрожувати, може переховуватись від суду.
Також суд взяв до уваги і те, що в судовому засіданні не допитано всіх свідків, а тому, зважаючи на все вищевикладене, є підстави вважати про існування ризиків, що обвинувачений, знаходячись на волі та знаючи про тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винним, може переховуватись від суду або у незаконний спосіб впливати на свідків.
Таким чином, стороною обвинувачення доведено також наявність ризику незаконного впливання на свідків.
Враховуючи особу обвинуваченого, обставини, характер, інкримінованого йому кримінального правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, вказане свідчить про відсутність у обвинуваченого стримуючих факторів від вчинення інших кримінальних правопорушень та дає суду обґрунтовану підставу вважати наявність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Таким чином, судом встановлено об'єктивне існування ризиків, які були підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не зменшилися та не перестали існувати і дають підстави для продовження відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд прийняв до уваги, що хоча і тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання осіб під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, а відтак доводи обвинуваченого і в цій частині не приймаються.
Колегія суддів, враховувала і характер кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, яке має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства та те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що в даному випадку тримання обвинуваченого під вартою буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу, а тому доводи обвинуваченого також не приймаються.
Суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи обвинуваченого про погіршення стану його здоров'я, відсутність надання належної медичної допомоги, є тим фактором, який впливає на зміну запобіжного заходу, оскільки суду не представлено жодних належних доказів того, що у обвинуваченого ОСОБА_8 є захворювання, яке має протипоказання, та на даний час є таким, за якого утримання у місцях попереднього ув'язнення є неможливим або що там йому не може бути надана необхідна медична допомога.
Доказів, які б указували на такий стан здоров'я обвинуваченого, який не дозволяє тримати його під вартою, з боку сторони захисту в судове засідання не надано.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, що відповідає, і є спів розмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, а тому більш м'який запобіжний захід, не може бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Окрім цього, судом також враховано, що наразі на території України введений воєнний стан, що суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, а відтак застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Судом була врахована й інформація про особу обвинуваченого (у відповідності до ст. 178 КПК України).
При вирішенні питання продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , судом належно аналізовано й взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
Процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
У цьому зв'язку є необхідним і доцільним подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як тримання під вартою обвинуваченого під вартою за наведених обставин, з урахуванням встановлених ризиків, не є надмірним та таким, що принижує гідність обвинуваченого у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; тримання обвинуваченого під вартою у конкретному випадку виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Доводи з приводу відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, спростовуються наведеним вище.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційних скарг свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.406, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, якою продовженострок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді