Провадження № 22-ц/803/7046/25 Справа № 175/10674/24 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
16 вересня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпріапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Солнцева О.Ю. на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Комінбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований Технічний центр «Охорона» про солідарне стягнення заборгованості, -
У липні 2024 року АТ «Комінбанк» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, яку з урахуванням уточнених позовних вимог обґрунтовував тим, що 16 квітня 2021 року між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «КОМІНБАНК» (стара назва - Акціонерне товариством «Комерційний Індустріальний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 50/21, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 350 000,00 грн., до 15 квітня 2026 року включно, зі сплатою процентів за користування кредитом
Для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором 16 квітня 2021 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 50/21-П1, за умовами якого останній поручився перед банком солідарно відповідати за виконання відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором.
Також для забезпечення виконання відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором, 16 квітня 2021 року між позивачем та ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ОХОРОНА», було укладено Договір поруки № 50/21-П2.
Відповідач 1 порушив зобов'язання щодо сплати кредиту, у зв'язку з чим в останнього виникла прострочена заборгованість про яку банк не повідомив усіх відповідачів листами від 02 квітня 2024 року.
Загальний розмір заборгованості відповідача 1 за кредитом складає 401 992,88 грн., з яких: Сума строкової заборгованість по основному боргу кредиту - 120 520,00 грн.; Сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 172 098,68 грн.; Сума простроченої заборгованості по відсоткам - 109 374,20 грн.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконує, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повертає АТ «Комінбанк» просив стягнути на їх користь солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Спеціалізований Технічний центр «Охорона» заборгованість за кредитним договором №50/21 від 16 квітня 2021 року у загальному розмірі 401 992.88 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований Технічний центр «Охорона»» на користь Акціонерного товариства «Комінбанк» суму заборгованості у розмірі 401992,88 грн..
Стягнуто пропорційно до задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований Технічний центр «Охорона»» на користь Акціонерного товариства «Комінбанк» сплачений судовий збір у розмірі 6029,89 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне та необґрунтоване, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Зазначав, що судом першої інстанції не були враховані пояснення відповідача 1, а також усі заяви позивача про зменшення позовних вимог, зокрема до 383 992,88 грн. Крім того вважає безпідставним не врахування судом першої інстанції положень щодо звільнення споживачів кредитних послуг від відповідності за прострочення виконання кредитного зобов'язання у зв'язку із веденням воєнного стану, який поміж всього іншого є ще й форс-мажорною обставиною, яка підтверджує наданим листом ТПП від 28.02.2022 року та передбачає можливість звільнення від відповідальності за невиконання чи порушення виконання певного зобов'язання. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, а останній крім того після введення воєнного стану не міг виконувати свої обов'язки щодо погашення кредиту у зв'язку із онкологічним захворюванням, яке потребує невідкладного медичного втручання, постійного лікування та значних матеріальних витрат на проходження відповідного курсу терапії.
На думку апелянта зазначені обставини мають бути кваліфіковані як форс-мажорні або щонайменше істотно впливаючи на виконання зобов'язань, а тому їх слід врахувати як поважну причину невиконання зобов'язання, що дає підстави для повного або часткового звільнення відповідача від відповідальності.
Звертає увагу, що з розрахунку загальної суми заборгованості по кредитному договору № 50/21 від 16.04.2021 року, вбачається належне виконання умов договору з дати укладання договору початку повномасштабного вторгнення в Україну, Відповідачами належним чином виконувались умови договору щодо сплати кредитних коштів до відповідного графіка та кредит сплачувався позичальником справно.
Однак, ані суд першої інстанції, ані кредитор на це уваги не звернули, а банк після довгого періоду мовчання прислав відповідачам лише у квітні місяці 2024 року повідомлення-вимогу від 02.04.2024 року, яким просить погасити кредитну заборгованість та відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України довести, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, не приймають до уваги.
АТ «Комінбанк» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а резолютивну частину рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру стягнутої з відповідачів кредитної заборгованості на 320 992,88 грн. у зв'язку із частковим її погашенням.
Також банк звертав зазначав, що ними належними та допустимими доказами доведено наявність виконання своїх обов'язків за кредитним договором та надання грошових коштів позичальникові, в свою чергу останній допустив прострочення виконання щомісяного зобов'язання із повернення кредитних коштів, що вбачається зокрема із первинних бухгалтерських документів. Також звертає увагу, що відповідачами не заперечувався факт отримання кредитних коштів і договір ОСОБА_1 укладала як фізична особа з цільовим призначенням - споживчі потреби, а тому доводи з приводу того, що прострочення виконання відбулось у зв'язку з тим, що не працювало ТОВ «Спеціалізований Технічний центр «Охорона» співзасновниками якого є відповідачі не заслуговує на увагу. З приводу форс-мажорних обставин зазначає, що такі обставини відповідно до вимог законодавства та практики Верховного Суду звільняють виключно від відповідальності за порушення зобов'язань ,а не він виконання самого зобов'язання.
З приводу розміру заборгованості за кредитним договором №50/21 вказували на те, що вони під час розгляду справи уточнювали свої позовні вимоги (29.08.2024 року, 15.10.2024 року) в частині розміру суми заборгованості у зв'язку з внесенням позичальником чергових платежів та в остаточному варіанті просили стягнути 383 992,88 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 292 618,68 грн., сума простроченої заборгованості по відсоткам - 91 374,20 грн. Також позивачем 18 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» було подано довідку про розмір заборгованості відповідача 1 за кредитним договором, як станом на дату складання довідки становила 329 992,88 грн (прострочена заборгованість за кредитом - 292 618,68 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 37 374,20 грн).
Також, після ухвалення судом першої інстанції рішення, 09 травня 2025 року ОСОБА_1 було внесено ще 9 000, а тому станом на 17.06.2025 року загальний розмір заборгованості становить 320 992,88 грн яка складається: прострочена заборгованість за кредитом - 292 618,68 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 28 374,20 грн, що підтверджується доданими до відзиву документами.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку повісток до електронних кабінетів представника ОСОБА_1 , позивача та його представника, а також довідка про доставку судових повісток у вигляді СМС відповідачам.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «КОМІНБАНК» (стара назва - Акціонерне товариством «Комерційний Індустріальний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 50/21.
Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, Позивач надав Відповідачу 1 Кредит у розмірі 350 000,00 грн., до 15 квітня 2026 року включно, а Відповідач 1 прийняла на себе зобов'язався повернути Позивачу суму отриманого Кредиту, а також сплатити нараховані проценти за користування Кредитом та інші платежі в порядку, в строку та на умовах, передбачених Кредитним договором, а також виконати інші умови, передбачені Кредитним договором.
Відповідач 1 відповідно до Кредитного договору сплачує Банку проценти за користування Кредитом щомісячно, із розрахунку 18,00% (вісімнадцять процентів) річних. У випадку порушення строків погашення Кредиту (в т.ч. щомісячних платежів), на період, в якому існує факт наявності простроченої заборгованості по Кредитному договору діє відсоткова ставка підвищена на 10,0 (десять) процентів річних на прострочені платежі, починаючи з першого дня прострочки і на весь період прострочення.
У відповідності до п. 1.5.1. Кредитного договору, повернення частини Кредиту здійснюється Позичальником не пізніше дати погашення заборгованості у відповідності до Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цього Договору), шляхом зарахування коштів у розмірі обов'язкового щомісячного платежу на Транзитний рахунок (№ НОМЕР_1 ), відкритий в Банку. Якщо цей день не є Банківським днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного Банківського дня. День виникнення простроченої заборгованості починається з наступного дня після настання Строку сплати обов'язкового платежу згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 1.9.1. Кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадках та на умовах передбачених п. 3.2.8 Розділу ІІ цього Договору.
Для забезпечення виконання Відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором 16 квітня 2021 року між Позивачем та ОСОБА_2 , було укладено Договір поруки № 50/21-П1.
За умовами п. 1.1 Договору поруки № 50/21-П1, Відповідач 2 поручився перед Позивачем солідарно відповідати за виконання Відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором.
Для забезпечення виконання Відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором, 16 квітня 2021 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ОХОРОНА», було укладено Договір поруки № 50/21-П2.
За умовами п. 1.1 Договору поруки № 50/21-П, Відповідач 2 поручився перед Позивачем солідарно відповідати за виконання Відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором.
02 квітня 2024 року позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих код 0600905140555) на адресу Відповідача 1 було надіслано повідомлення-вимогу №09.2.1/2125 щодо погашення заборгованості.
Вказана Вимога була отримана Відповідачем 1, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0600905140555 та роздруківка з сайту ДП «УКРПОШТА» щодо відстеження поштового відправлення рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих код 0600905140555.
02 квітня 2023 року позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих код 0600905130924), на адресу Відповідачу 2 було надіслано повідомлення-вимогу №09.2.1/2126 щодо погашення заборгованості.
Вказана Вимога була отримана Відповідачем 1, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0600905130924 та роздруківка з сайту ДП «УКРПОШТА» щодо відстеження поштового відправлення рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих код 0600905130924).
02 квітня 2023 року Позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих код 0600905137007), на адресу Відповідачу 3 було надіслано повідомлення-вимогу №09.2.1/2127 щодо погашення заборгованості.
Вказана Вимога була отримана Відповідачем 3, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0600905137007 та роздруківка з сайту ДП «УКРПОШТА» щодо відстеження поштового відправлення рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих код 0600905137007.
Загальний розмір заборгованості Відповідача 1 за кредитом складає 401992,88 грн., з яких: Сума строкової заборгованість по основному боргу кредиту - 120520,00 грн.; Сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 172098,68 грн.; Сума простроченої заборгованості по відсоткам - 109374,20 грн.
Вищезазначена заборгованість підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 50/21 від 16.04.2021 року, позичальник ОСОБА_1 та Виписками по особовим рахункам Відповідача 1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того що, позивач свої зобов?язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків. Також вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі №200/5647/18, провадження №61-9618св19, виписка по рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними доводами, однак вважає суд першої інстанції припустився помилки, визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Судом встановлено, що 16 квітня 2021 року між АТ «Комінбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №50/21, за умовами якого банком надано відповідачці кредит на споживчі потреби у розмірі 350 000 грн, строком до 15.04.2026 року. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором та передав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується банківськими виписками та про що не заперечують самі відповідачі. Однак відповідач 1 порушила свої зобов'язання за кредитним договором та не вплачувала обов'язкові платежі, у зв'язку із чим їй та поручителям 02.04.2024 року було направлено повідомлення-вимоги про необхідність дострокового погашення повної суми кредитної заборгованості.
Таким чином, кредитором дотримано вимоги законодавства про захист прав споживачів щодо направлення вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Основним доводом апеляційної скарги представника ОСОБА_1 є те, що судом першої інстанції не враховано введення в країні воєнного стану (лист ТПП), статус відповідачів, як ВПО та хворобу ОСОБА_2 , що унеможливило вчасне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, а тому вона підставі ст.614 ЦК України звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання.
Однак суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції у цій частині, оскільки статус ВПО та введення воєнного стану не позбавляють позичальника обов'язку повернути кредитні кошти банку.
Зокрема слід звернути увагу на наступне.
У своєму листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України виклала позицію про те, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає можливість притягнення до відповідальності за порушення зобов'язання.
В зазначеному листі від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила форсмажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за договором були порушені/невиконані.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат ТПП України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання такого сертифіката беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 453/1229/22.
Суд апеляційної інстанції враховує вказане вище, а також те, що сторона відповідача не обґрунтувала невиконання свого зобов'язання за кредитним договором належними доказами, які вказували б на те, що існували непереборні обставини, за яких вона не могла виконувати свої зобов'язання в зазначений час.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що у даному випадку причиною невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором стали суб'єктивні причини, залежні від самої відповідачки, а не введення в Україні правового режиму воєнного стану, чи інші форс-мажорні обставини.
Крім того, є безпідставним посилання відповідачки на положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", оскільки, як вбачається з наданих доказів, зокрема, Розрахунку заборгованості, жодних негативних наслідків (вимога про стягнення неустойки, підвищення процентної ставки тощо) за невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором на відповідачку не покладено.
Також, відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Стаття 617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору. Однак, сам по собі воєнний стан не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання (див. правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 березня 2023 року у справі № 922/1093/22).
Таким чином матеріалами справи підтверджено достатність підстав для дострокового повернення позичальником та його поручителями кредитних коштів банку.
Що ж до суми кредитної заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів, то як зазначалось вище та встановлено судом апеляційної інстанції на підставі доданих до відзиву на апеляційну скаргу документів у вигляді виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості за кредитним договором №50/21 станом на 17.06.2025 року, позичальник під час розгляду справи у суді першої інстанції та після ухвалення оскаржуваного рішення, здійснювала погашення кредитної заборгованості.
Відповідно до наданого розрахунку станом на 17.06.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором №50/21 становить 320 992,88 грн. яка складається з простроченої заборгованості за кредитом - 292 618,68 грн та простроченої заборгованості за відсотками - 28 374,20 грн.
Із вказаними сумами також погоджувались сторони під час судового засідання в суді першої інстанції.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, а тому прийшов до помилкового висновку про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 401 992,88 грн..
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині розміру кредитної заборгованості не відповідає встановленим обставинам, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у цій частині з «401 992,88 грн.» на «320 992,88 грн.»..
Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної
інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки позовні вимоги АТ «Комінбанк» та вимоги апеляційної скарги представника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з відповідачів на користь позивача у порядку взаємо зарахування підлягає стягненню судових збір по 997,44 грн. з кожного, а тому оскаржуване рішення у цій частині також підглядає зміні.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 401 992,88 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Солнцева О.Ю. задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований Технічний центр «Охорона» заборгованості за кредитним договором №50/21 від 16 квітня 2021 року із «401 992,88 грн.» на «320 992,88 грн.» та в частині стягнутого судового збору з «6 029,89 грн.» на «997,44 грн. з кожного відповідача».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 вересня 2025 року.
Судді: