Провадження № 22-ц/803/5941/25 Справа № 334/90/25 Суддя у 1-й інстанції - Швець М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
18 вересня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргоюДепартаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року, ухваленого суддею Швець М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року,
В січні 2025 року Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради знаходиться особова справа по призначенню допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 . 22 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На підставі заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідачу видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Після отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідач подала до управління заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
На підставі заяви Відповідача від 23.09.2022 та наданих документів їй було призначено державну допомогу з 01.09.2022 у розмірі 2 000,00 грн щомісяця. 24 листопада 2022 року відповідач самостійно знялася з обліку як ВПО, проте не подала заяву на припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі. У грудні 2023 року спеціалістами управління було встановлено, що ОСОБА_1 24 листопада 2022 року була знята з обліку за заявою у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, а допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжувала отримувати по листопад 2023 року включно. Виплата допомоги була зупинена, та на підставі пункту 11 Порядку № 332 проведений розрахунок неправомірно отриманих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 .
Оскільки відповідач самостійно прийняла рішення про зняття з обліку як внутрішньо переміщена особа, то остання чітко усвідомлювала, що це автоматично призведе до позбавлення її права на отримання такої допомоги, В той же час відповідач, всупереч вимогам діючого на той час Порядку № 332, чинного Порядку № 509, так і не повідомила позивача про зміни, які вплинули на її право на отримання даної допомоги. Департаментом на адресу місця проживання ОСОБА_1 направлявся лист з пропозицією повернути переплачену суму державної соціальної допомоги добровільно. Таким чином, Департамент намагався вирішити цей спір з відповідачем в досудовому порядку шляхом звернення до відповідача, однак повідомлення повернення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги залишились без реагування, в добровільному порядку надмірно нараховані кошти Відповідачем не повернуті.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року у задоволенні позовної заяви Департамента соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради просив скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та помилкового висновку щодо змісту спірних правовідносин та обов'язків сторін по справі, оскільки відповідач самостійно знялась з обліку як внутрішньо переміщена особа, але продовжила отримувати допомогу, судом першої інстанції не враховано, що в діях відповідача наявні ознаки недобросовісності, у зв'язку з чим виплачена допомога підлягає поверненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до Відповідно до п.1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою КМУ № 332 від 20.03.2022 р. (далі - «Порядок № 332»), допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з п. 3 Порядку № 332 (в редакції на час звернення за допомогою) допомога надається щомісячно з місяця звернення включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:
- для осіб з інвалідністю та дітей - 3 000 гривень;
- для інших осіб - 2 000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.
Пунктом 5 Порядку № 332 регламентовано, що внутрішньо переміщені особи несуть відповідальність за достовірність інформації, наданої для отримання допомоги.
Згідно з п. 29 (на час отримання допомоги відповідачкою - п. 11) Порядку № 332 у разі неправомірної або повторної виплати отримувачу допомоги за певний період суми такої виплаченої допомоги повертаються отримувачем добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.
Позивач зазначив про зняття ОСОБА_1 з обліку 24.11.2022 за її власною заявою та послався на те, що не мав технічної можливості відстежувати у режимі реального часу всіх громадян, які знімаються з обліку у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та не подають заяву про припинення виплати допомоги на проживання ВПО; послався на наявність різних баз (систем), в яких ведеться облік внутрішньо переміщених осіб та (окремо) призначення та виплата допомоги таким особам.
Згідно з п. 5 Порядку № 332 в редакції, що діяла станом на час призначення допомоги відповідачці та станом на час зняття її з обліку за власною заявою, контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Нацсоцслужби шляхом проведення вибіркової перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається відповідний акт за формою, встановленою Нацсоцслужбою.
Згідно з п. 10 Порядку № 332 в редакції, що діяла станом на час призначення допомоги відповідачці та станом на час зняття її з обліку за власною заявою, Державне підприємство “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» на підставі списків, отриманих від органів соціального захисту населення або централізованого нарахування допомоги внутрішньо переміщеним особам відповідно до абзацу другого пункту 9 цього Порядку, щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання; реєстр внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, подається Мінсоцполітики з накладеною кваліфікованою електронною печаткою за допомогою програмно-технічних засобів Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України для подальшої передачі АТ “Ощадбанк»; інформаційний обмін між Пенсійним фондом України, державним підприємством “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» та Мінсоцполітики здійснюється внутрішніми захищеними каналами зв'язку.
Зазначений Порядок № 332 в редакції, що діяла станом на час призначення допомоги відповідачці та станом на час зняття її з обліку за власною заявою, не містив положень про обов'язок подання внутрішньо переміщеними особами окремої заяви про припинення виплати допомоги. Тому суд відхиляє аргумент позивача про те, що відповідач не подала заяву про припинення виплати їй допомоги.
В Рішенні самого позивача про призначення їй допомоги, як встановив суд, було зазначено про призначення допомоги з 01.09.2022 по 31.12.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначений Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №322 від 20 березня 2022 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року №204.
Пунктом 6 Порядку визначено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія.
У заяві зазначається: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) заявника; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження; відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа; адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону; номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомоги є Підтримка або номер банківського рахунка (за стандартом IBAN) заявника для виплати допомоги; наявність статусу особи з інвалідністю; відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою. Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків. Заява вважається поданою в разі заповнення особою всіх полів форми.
Згідно з пунктом 8 Порядку перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.
У разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення (п. 11 Порядку).
Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Серков проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання «законів». Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
В питаннях оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес АД проти Болгарії»). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Зазначений правовий висновок було визначено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №916/1986/18.
У вказаній постанові Верховний Суд також звернув увагу на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер'їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість («Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»)
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії»).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються («Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії»).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність недобросовісності з боку відповідачки як набувача допомоги у цьому випадку: вона подала заяву про зняття її з обліку як ВПО та не мала обов'язку ще окремо подавати заяву про припинення виплати. Нарахування їй допомоги здійснювалося не внаслідок рахункової помилки позивача, а, за оцінкою суду, через недостатню його ретельність та відсутність перевірки належних обставин та підстав. Первісне призначення відповідачці допомоги відбулося на період до 31.12.2022. Проте фактично виплати відбувалися по листопад 2023 року включно. Суд оцінив це як помилку самого державного органу, наслідки якої не повинні покладатися на відповідачку.
Доводи апеляційної скарги, що ніби на той час так було запрограмовано не спростовують висновків суду про відсутність недобросовісності з боку відповідачки як набувача допомоги, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку до встановлених обставин слід застосовувати вимоги ст. 1215 ЦК України, як наявність підстав які не дозволяють здійснювати стягнення безпідставно набутої допомоги по якої виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно з п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 вересня 2025 року.
Головуючий :
Судді: