Справа № 156/370/25 Головуючий у 1 інстанції: Бєлоусов А. Є.
Провадження № 22-ц/802/957/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
18 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 11 червня 2025 року,
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Споживчий центр» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 06 лютого 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, який підписаний відповідачем після проходження ідентифікації шляхом використання системи BankID Національного банку України. За умовами укладеного договору позичальник отримав споживчий кредит (для задоволення власних потреб) в обумовленому розмірі на умовах строковості, зворотності, платності та взяв на себе зобов'язання повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.
Сума кредиту - 6 000,00 грн; мета отримання коштів - придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; строк кредитування - 28 днів з дня надання кредиту; дата надання кредиту - 06 лютого 2024 року; за користування кредитом позичальник сплачує кредитору 492,75 % річних від суми кредиту (денна процентна ставка - 1,62 %); кредит надається без забезпечення у виді застави.
Позивач також зазначав, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 6 000,00 грн, прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2 268,00 грн та 900,00 грн. комісії.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2025 року у цій справі позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 900,00 грн.
Стягнуто з відповідача в користь позивача 1 823,14 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 18 вересня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитом змінити з таких підстав.
Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом за матеріалами справи встановлено, що 06 лютого 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір. Цей договір підписаний відповідачем після проходження ідентифікації шляхом використання системи BankID Національного банку України. За умовами договору позичальник отримав фінансовий кредит у розмірі 6 000,00 грн для задоволення власних потреб в обумовленому розмірі на умовах строковості, зворотності, платності та взяв на себе зобов'язання повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом згідно з умовами договору (а. с. 11-18).
Договір укладений сторонами у письмовій формі шляхом обміну документами (заявка на отримання кредиту, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), підтвердження укладення кредитного договору). Такі документи підписані відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора «Е113» (а. с. 11-18).
За умовами укладеного договору товариство надало позичальнику кредит у розмірі 6 000,00 грн; мета отримання коштів - придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; строк кредитування - 28 днів з дня надання кредиту; за користування кредитом позичальник сплачує кредитору 492,75 % річних від суми кредиту (денна відсоткова ставка - 1,62 %); кредит надається без забезпечення у виді застави. Кредит надається позичальнику в безготівковій формі у національній валюті шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, що підтверджується квитанцією від 02 червня 2024 року (а. с. 19).
Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитом складається із: 6 000,00 грн - основний борг; 2 268,00 грн - проценти; 900,00 грн. - комісія, а разом заборгованість складає 9 168,00 грн; проценти за кредитом нараховані за період з 06 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року (а. с. 9).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
За положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (зі змінами) передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
При цьому судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором.
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 000,00 грн та комісії у розмірі 900 грн.
Натомість суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача в користь позивача процентів за користування кредитними коштами.
Такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з порушенням вимог закону.
За умовами укладеного 06 лютого 2024 року кредитного договору сума кредиту складає 6 000,00 грн; строк, на який надається кредит - 28 днів з дня його надання; дата повернення кредиту - 04 березня 2024 року; період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (черговий період); процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35 % на 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит (процентна ставка). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
За положеннями частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Відповідно до пункту 17 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року.
Кредитний договір між позивачем і відповідачем був укладений 06 лютого 2024 року, а тому умови договору щодо визначення максимального розміру денної процентної ставки - 1,35 % не суперечать вимогам закону, оскільки законом установлено максимальний розмір процентної ставки протягом перших 120 днів - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 % (цей строк закінчується 20 серпня 2024 року).
Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні з відповідача в користь позивача процентів за користування кредитом у розмірі 2 268,00 грн.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитом ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому судове рішення слід змінити та стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 168,00 грн, з яких 6 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2 268,00 грн - заборгованість за процентами, 900,00 грн - пені.
Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 11 червня 2025 року у цій справі змінити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 168 (дев'ять тисяч сто шістдесят вісім) гривень.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді