Справа №760/11010/25 2/760/9303/25
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
18 вересня 2025 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Лопатюк А.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
У квітні 2025 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 такими, що втратили право на проживання в кімнаті за адресою: АДРЕСА_1 , та зняти їх з реєстраційного обліку місця проживання.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 24 грудня 1991 року ОСОБА_6 зареєстрована в кімнаті за адресою: АДРЕСА_1 . Рвзом із позивачем в кімнаті зареєстровані: донька ОСОБА_4 , чоловік доньки ОСОБА_3 та їхній син ОСОБА_5 . Зауважує, що відповідачі переїхали на постійне місце проживання до Криму з 2015 року. Відповідно до довідки ЖЕД, відповідачі у зазначеній кімнаті не проживають.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
26.05.2025 до суду надійшов лист Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просить врахувати інтереси дитини.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити та визнати відповідачів таким, що втратили право користування кімнатою.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, повідомлявся належним чином. Своїм правом не скористались, відзив не подали.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, відповідно до копії ордеру ПАТ «Київметробуд» на жилу площу в гуртожитку №31 від 21 серпня 2012 року, ордер виданий ОСОБА_7 на право зайняття з сім'єю з 4-х чоловік жилої площі в гуртожитку АДРЕСА_2 . Склад сім'ї: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Згідно з копією довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» ЖЕД №904 від 01 жовтня 2022 року №904-61 про не проживання осіб за адресою місця реєстрації, ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , зареєстровані: АДРЕСА_1 , фактично не проживають за місцем своєї реєстрації. Також зазначене підтверджено актом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» ЖЕД №904 від 31 жовтня 2022 року про не проживання осіб за місцем реєстрації.
Статтею 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст.71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Аналогічні роз'яснення містяться у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такого правового висновку щодо застосування положень статей 71, 72 ЖК Української РСР дійшов і Верховний Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц та у постанові від 22 листопада 2018 року у справі №760/13113/14-ц.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
Так, позивачем у ході судового розгляду доведено, як і підтверджується матеріалами справи, що відповідачі протягом тривалого часу не з'являються у помешканні та не проживають у цій кімнаті.
Так, пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами. Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.
Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України у постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11. Зокрема, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже, позивач має право вимагати визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відтак, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 76, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування кімнатою за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вікторія КИЦЮК