18 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 320/11898/24
адміністративне провадження № К/990/75/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 320/11898/24
за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 (суддя Марич Є. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 (головуючий суддя Ганечко О. М., судді Сорочко Є. О., Кузьменка В. В.),
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі також Міністерство, Мін'юст, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 07.07.2023 № 2504/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким анульовано доступ державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- зобов'язати Міністерство юстиції України поновити доступ ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що оскаржуваний наказ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: камеральна перевірка проведена упереджено, без врахування пояснень приватного нотаріуса, без дослідження в повному обсязі всіх документів, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позивачка вказала й на те, що в оскаржуваному наказі не наведено фактів вчинення ОСОБА_1 неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру, а тому застосоване відповідачем стягнення не відповідає принципу обґрунтованості та пропорційності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 21.06.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024, позов задовольнив.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127) визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 42 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
Суди відхилили твердження відповідача про те, що державна реєстрація стосувалася об'єкта - нежитлової будівлі, яка реєструвалася вперше, що виключає застосування пункту 42 Порядку № 1127, позаяк Міністерство не довело це належними та допустимими доказами.
Свою позицію суди мотивували посиланням на пояснення позивачки про те, що для державної реєстрації прав та їх обтяжень об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 8к, заявником надано довідку про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 06.06.2021 № 21-89, виготовлену TOB «Будлідер Парк». Також надано технічний паспорт, виготовлений станом на 16.06.2021 TOB «Будлідер Парк», відповідно до відомостей якого нежитлова будівля споруджена у 1991 році, та інформаційну довідку від 23.06.2021 НЖ-2021 № 962, видану комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», щодо відсутності реєстрації права власності на об'єкт.
Крім того суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим довід ОСОБА_1 , що перед здійсненням реєстраційних дій подані документи у реєстратора не викликали сумнівів та не надавали підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав чи їх зупинення, а за достовірність відомостей у наданих до реєстратора документах несе заявник, але не реєстратор.
За твердженням позивачки, всі документи були відскановані та додані до розділу Державного реєстру прав.
Також суди врахували, що на виконання ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2023 у справі № 752/5745/23 про тимчасовий доступ до речей і документів старшим слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів проти довкілля Інною Зимовець зроблено виїмку копій усіх матеріалів реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережна-Печерська дорога, нежитлова будівля 8-к, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мають право зберігатися в справах державного реєстратора.
За таких обставин суди зробили висновок, що відповідач у повному обсязі не дослідив документи щодо реєстрації прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 8к, не перевірив належним чином усі наявні документи, що стосуються реєстраційних дій.
Окрім зазначеного вище суди першої та апеляційної інстанцій вказали на відсутність в оскаржуваному наказі конкретних мотивів та обґрунтувань щодо прийнятого рішення про анулювання позивачці доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а містить посилання лише на акт перевірки.
За висновком судів, законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Разом з тим, відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого суворого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (помилкове застосування до спірних правовідносин пункту 42 Порядку № 1127 та незастосування приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.
Зазначає Мін'юст і про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на неповне дослідження доказів у справі та, як наслідок, не з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2025 визначено склад колегії суддів: Жук А. В. (суддя-доповідач), Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.
Верховний Суд ухвалою від 22.01.2025 задовольнив заяви суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. про самовідвід та відвів цих суддів від розгляду касаційної скарги.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23.01.2025 № 79/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у справі № 320/11898/24 (номер провадження К/990/75/25).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 визначено склад колегії суддів: Тацій Л. В. (суддя-доповідач), Бучик А. Ю., Стеценко С. Г.
Верховний Суд ухвалами від 27.01.2025 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення дії постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024.
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні скарги, а ухвалені у справі судові рішення - залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва Міністерства юстиції України № 3993, виданого 29.05.2001, ОСОБА_1 надано право на зайняття нотаріальною діяльністю, зареєстровано приватну нотаріальну діяльність по Київському міському нотаріальному округу 28.10.2014 та видано реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1.
Наказом Міністерства юстиції України від 19.06.2023 № 1468/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1» призначено проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 щодо реєстраційних дій за заявою № 46358986.
Камеральна перевірка проводилась на підставі листа слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві від 20.04.2023 № 9554/125/23/13-2023 щодо вчинених реєстраційних дій стосовно об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 8к.
За результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 складено акт від 07.07.2023 № 3899/19.1.1/23, в якому встановлено порушення позивачкою вимог статей 3, 10, 18, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 41 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію прав:
без документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
без документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Під час проведення перевірки встановлено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 22.06.2021 № 46358986, поданої ОСОБА_3 , позивачка прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.06.2021 № 58987657, на підставі якого відкрито розділ № 2395688680000 на нежитлову будівлю літ «AI», розташовану за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 8к, та провела державну реєстрацію права власності за заявником (номер запису 42717530).
Згідно з відомостями Державного реєстру прав до заяви додано:
довідку про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 06.06.2021 № 21-89, виготовлену TOB «Будлідер Парк»;
інформаційну довідку від 23.06.2021 НЖ-2021 № 962, видану комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», щодо відсутності реєстрації права власності на об'єкт;
технічний паспорт, виготовлений станом на 16.06.2021 TOB «Будлідер Парк», відповідно до відомостей якого нежитлова будівля споруджена у 1991 році.
На підставі акта від 07.07.2023 № 3899/19.1.1/23 Міністерство видало наказ від 07.07.2023 № 2504/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», яким анульовано позивачці доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не погодившись з таким наказом, позивачка звернувся до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, заперечення позивачки щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Стаття 37-1 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентує порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав.
Контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:
1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав;
4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
5) направлення на обов'язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов'язків.
Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
Рішення, передбачені пунктами 3-5 частини другої цієї статті, виконуються Міністерством юстиції України протягом п'яти робочих днів з дня їх прийняття.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації визначає Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (далі - Порядок № 990).
Контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом: перевірки відомостей, отриманих Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації; моніторингу реєстраційних дій в реєстрах (підпункти 4, 5 пункту 4 Порядку № 990).
Під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації відповідні посадові особи Мін'юсту мають право доступу до реєстрів, зокрема до реєстраційних справ в електронній формі (пункт 5 Порядку № 990).
Пунктами 9 - 14 Порядку № 990 передбачено, що камеральна перевірка під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін'юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки.
Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту (далі - комісія).
Строк проведення камеральної перевірки становить не більш як п'ятнадцять робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про проведення такої перевірки.
Мін'юст не пізніше ніж через два робочих дні з дня прийняття ним рішення про проведення камеральної перевірки надсилає суб'єкту державної реєстрації, у трудових відносинах з яким перебуває державний реєстратор, уповноважена особа, чи нотаріусу примірник відповідного рішення Мін'юсту в електронній формі з використанням системи електронного документообігу чи у разі відсутності такої системи - на електронну адресу, розміщену на офіційному веб-сайті суб'єкта державної реєстрації, до якого в разі потреби додається запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки. У разі відсутності на його офіційному веб-сайті інформації про електронну адресу суб'єкта державної реєстрації чи у разі прийняття рішення про проведення камеральної перевірки щодо нотаріуса засвідчена відповідно до законодавства копія відповідного рішення Мін'юсту, запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки, в паперовій формі надсилаються на поштову адресу відповідного суб'єкта, нотаріуса.
Відомості про проведення камеральної перевірки не пізніше двох робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про її проведення також розміщуються на офіційному веб-сайті Мін'юсту.
Під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації мають право подавати посадовій особі Мін'юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки.
Результати камеральної перевірки викладаються у формі акта або довідки, які підписується усіма членами комісії.
У разі виявлення фактів порушень установленого законом порядку державної реєстрації складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
В акті/довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки; прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні норми законів) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів (у разі складення акта); пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (у разі складення акта).
В акті про проведення камеральної перевірки зазначаються встановлені у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразове грубе чи неодноразові істотні порушення законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах.
За результатами проведення камеральної перевірки у разі виявлення фактів порушень встановленого законом порядку державної реєстрації на підставі акта комісії про проведення камеральної перевірки Мін'юстом приймається вмотивоване рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності з урахуванням вчинених одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до відповідного державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 990 результати проведення камеральної перевірки (акти/довідки про проведення камеральної перевірки, рішення Мін'юсту про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, нотаріуса до передбаченої законом відповідальності) зберігаються в Мін'юсті разом з іншими матеріалами такої перевірки.
Мін'юст не пізніше ніж через два робочих дні з дня прийняття ним рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності надсилає суб'єкту державної реєстрації, у трудових відносинах з яким перебуває державний реєстратор, уповноважена особа, чи нотаріусу примірник відповідного рішення Мін'юсту та акт про проведення камеральної перевірки в електронній формі з використанням системи електронного документообігу чи у разі відсутності такої системи - на електронну адресу, розміщену на офіційному веб-сайті суб'єкта державної реєстрації. У разі відсутності на офіційному веб-сайті суб'єкта державної реєстрації інформації про електронну адресу чи у разі прийняття рішення про проведення камеральної перевірки щодо нотаріуса засвідчена відповідно до законодавства копія відповідного рішення Мін'юсту та акт про проведення камеральної перевірки в паперовій формі надсилаються на поштову адресу відповідного суб'єкта, нотаріуса.
Надаючи оцінку висновку судів першої та апеляційної інстанцій про невмотивованість спірного у справі наказу, колегія суддів виходить з того, що аналіз зазначених вище норм Закону № 1952-IV та Порядку № 990 дає підстави стверджувати, що вони не містять прямого припису про зазначення мотивів саме у рішенні уповноваженого органу про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора. Проте вони містять припис про вмотивованість такого рішення.
Вмотивоване рішення - це рішення, прийняте на підставі належної оцінки фактів та доказів, з урахуванням усіх заявлених аргументів сторін, із подальшим застосуванням відповідних норм законодавства. Тобто уповноважений орган має оцінити висновок комісії з проведення камеральної перевірки, викладений в акті перевірки у формі пропозиції, його мотивацію, обґрунтованість, і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
Такий же висновок у подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постанові від 02.07.2025 у справі № 320/11900/24.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відсутність саме в наказі Мін'юсту конкретних мотивів та обґрунтувань щодо прийнятого рішення про анулювання доступу до реєстру свідчить про його невмотивованість.
За таких обставин поза уваго судів залишилась та обставина, що наявний у матеріалах акт перевірки від 07.07.2023 № 3899/19.1.1/23 містить: перелік допущених, на думку суб'єкта владних повноважень, порушень законодавства у сфері державної реєстрації нерухомого майна; опис відповідних нормативно-правових актів; мотиви, з яких цей суб'єкт прийшов до відповідного висновку. Крім того вказаний акт містить аргументи стосовно застосування до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 заходу реагування у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Підсумовуючи викладене, Суд зазначає про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про невмотивованість спірного у справі наказу, позаяк суди фактично не дали юридичної оцінки цьому наказу у сукупності з актом перевірки, у якому детально описані як встановлені порушення, так і мотивування стосовно обраного заходу реагування.
Відтак оскаржений позивачкою наказ відповідача підлягав перевірці на предмет його відповідності вимогам законодавства, яке було чинним на час вчинення реєстраційних дій, що регулюють питання державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Судами встановлено, що Мін'юст під час камеральної перевірки встановив порушення позивачкою вимог статей 3, 10, 18, 23 Закону № 1952-IV, пунктів 12, 41 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію прав: без документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; без документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV визначено загальні засади державної реєстрації, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 10 цього ж Закону державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;
9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Порядок № 1127 визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 12 цього Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком (пункт 40).
Пунктом 41 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.
Відповідно до пункту 42 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
З урахуванням зазначеного вище правового регулювання та висновків відповідача щодо допущених позивачкою порушень судам попередніх інстанцій слід було перевірити факт подання для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Такими документами на час вчинення реєстраційних дій були:
декларація про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта; сертифікат щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками (стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»);
рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської та районної у місті ради, місцевої державної адміністрації або районної у місті Києві державної адміністрації про присвоєння адреси, що повинно містити відомості про ідентифікатор об'єкта будівництва про присвоєння адреси (стаття 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності).
Указані документи та відповідна інформація вносяться до Реєстру будівельної діяльності.
Водночас суди при вирішенні спору керувались нормами пункту 42 Порядку № 1127, самостійно зазначивши, що вказаний пункт застосовується у випадку державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992.
Мін'юст при цьому наголошував, що спірні правовідносини стосуються державної реєстрації об'єкта - нежитлової будівлі, яка реєструється вперше, а відтак застосуванню підлягає саме пункт 41 Порядку № 1127.
Цьому доводу, однак, суди не дали жодної юридичної оцінки, а відтак не встановили: щодо якого саме об'єкта нерухомості здійснювалась державна реєстрація; чи було подано для реєстрації визначені чинним законодавством документи.
Частинами першою та другою статті 72 КАС передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Правила оцінки доказів установленні статтею 90 КАС, відповідно до норм якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплений статтею 9 КАС, полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Частинами першою-третьою статті 242 КАС встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Беручи до уваги наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм, стверджувати, що суди правильно встановили обставини справи, а відтак і що правильно застосували норми матеріального права, не можна.
Ураховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені частинами першою та другою статті 341 КАС, Верховний Суд не може встановлювати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, так само як і не може здійснювати оцінку (переоцінку) наявних у матеріалах справи доказів.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалені в цій справі судові рішення слід скасувати, а справу - направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 320/11898/24 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.В. Тацій А.Ю. Бучик С.Г. Стеценко