про повернення касаційної скарги
17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 640/31275/21
адміністративне провадження № К/990/37957/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі за позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради до ОСОБА_1 про припинення права на виконання будівельних робіт та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису,
Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради звернувся в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 з вимогами:
- припинити право на виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (ССІ): «Реконструкція приміщень житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 від 30.06.2021 №КВ 051210624741;
- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (ССІ): «Реконструкція приміщень житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 від 02.09.2021 №КВ 101210819948, замовник будівництва - ОСОБА_1 .
Представником ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву, з такими вимогами:
- визнати протиправними дії Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради щодо проведення повторної позапланової перевірки з 18.11.2021 по 01.12.2021 щодо об'єкта будівництва «Реконструкція приміщень житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати припис Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 01.12.2021 щодо об'єкта будівництва «Реконструкція приміщень житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 ».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.04.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2025, позов Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради до ОСОБА_1 про припинення права на виконання будівельних робіт задоволено частково:
- скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція приміщень житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 » від 02.09.2021 №КВ 101210819948, замовник будівництва - ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою від 03.09.2025 Верховний Суд, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, повернув касаційну скаргу як таку що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Суд відхилив посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення у відповідності до актуальної правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 17.10.2023 у справі №440/12326/21.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Одночасно з цим, у випадку посилання скаржником на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційну оскарження, скаржнику необхідно зіслатися на конкретний пункт частин другої або третьої статті 353 цього Кодексу з належним обґрунтуванням, яке могло б давати підстави для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
В частині обґрунтування підстави касаційного оскарження касаційна скарга містить посилання на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Щодо посилань скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, варто зазначити наступне.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права;
2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Водночас, мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосуванням судом апеляційної інстанції вказаних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а, від 01.10.2019 №826/9967/18, від 05.06.2019 у справі №815/3172/18, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17, від 09.06.2021 у справі №826/2123/18, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19 та зазначення того, що позиція Верховного Суду про одноразовий характер повідомлення та декларації не відповідає закону та фактично унеможливлює реальне реагування держави на факти самочинного будівництва. Вказане обґрунтування не може слугувати підставою касаційного перегляду судового рішення в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме на відсутність висновків Верховного Суду щодо того чи дійсно повідомлення про початок виконання будівельних робіт може втратити чинність автоматично після завершення будівництва, оскільки в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» подібної підстави для втрати чинності зазначеним повідомленням не передбачено та чи є факт підтвердження недостовірності даних підставою для припинення права на виконання будівельних робіт на підставі частини другої статті 39-1 цього Закону.
Вказані підстави є аналогічними підставам, що були наведені в попередній касаційній скарзі.
Тому Суд відхиляє вказані посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки в ухвалі Верховного Суду від 03.09.2025 цим доводам вже надавалась оцінка та зазначалось, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення у відповідності до актуальної правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 17.10.2023 у справі №440/12326/21.
Крім того, скаржник зазначає, що Верховний Суд не формував висновку щодо того чи можливе збереження чинності повідомлення про початок виконання будівельних робіт у випадку, якщо декларація про готовність до експлуатації об'єкта, подана на його підставі, скасована через недостовірність даних та чи можна розширено тлумачити підстави припинення права на виконання будівельних робіт (подання заяви, ліквідація юридичної особи, судове рішення), зокрема, чи охоплює це «автоматичне вичерпання дії повідомлення після завершення робіт».
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України України як на підставу касаційного оскарження
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі за позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради до ОСОБА_1 про припинення права на виконання будівельних робіт та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису, - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.
Суддя Н.В. Коваленко