18 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 560/10935/24
адміністративне провадження № К/990/49727/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року, постановлену у складі судді Драновського Я.В., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів Гонтарука В.М., Білої Л.М. Моніча Б.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання протиправними та скасування розпоряджень,
Касаційна скарга у справі, що розглядається, подана позивачем з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції. Суди дійшли висновку, що спір у справі належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд вважає, що з огляду на заявлені позивачем вимоги, підстави позову та їх обґрунтування, предмет доказування та предмет спору у справі, яка розглядається, характер правовідносин, у яких виник спір, суб'єктний склад таких відносин та учасників цієї справи, її належить розглядати за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі також РДА, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати розпорядження Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 17 січня 2004 року №25/2004-р «Про припинення права постійного користування на земельну ділянку ФГ «Віта» на території Сиворогівської сільської ради» та від 06 квітня 2005 року №264/2005-р «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки ФГ «Віта»» (далі також спірні, оскаржені розпорядження).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 14 серпня 2024 року провадження у справі закрив та роз'яснив позивачеві, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 грудня 2024 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
4. Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, обумовлений порушенням приватного права позивача як спадкоємця - права користування спірними земельними ділянками, які вилучені за життя спадкодавця шляхом припинення права постійного користування на них.
5. У зв'язку з цим апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами існує спір про право, а тому цей спір є приватноправовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства. Суд виснував, що за суб'єктним складом та предметом спору він має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
6. Обґрунтовуючи вказану правову позицію, суд апеляційної інстанції врахував як релевантні спірним у цій справі правовідносинам висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 320/3496/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 161/13749/15-ц, у яких зазначено, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Рішенням 10-ої сесії Дунаєвецької районної ради від 25 лютого 2000 року № 21 схвалено проект та надано в постійне користування ОСОБА_2 (батьку позивача) земельну ділянку площею 31,25 ріллі для селянського (фермерського) господарства з відведенням земельної ділянки в натурі та виготовленням в установленому порядку Державного акту на право постійного користування землею, зобов'язано Сиворогівську сільську раду та районний відділ земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельно-кадастрові документи.
9. 02 серпня 2000 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 000238, що зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 43, складено акт прийому передачі від 28 березня 2000 року та викопіювання з плану земель запасу.
10. ОСОБА_2 , який зареєстрував 05 жовтня 2000 року ФГ «Віта», помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11. Позивач є сином ОСОБА_2 та його спадкоємцем.
12. Право постійного користування земельною ділянкою площею 31,24 га, яке належало ОСОБА_2 відповідно до акта на право постійного користування землею серія ХМ № 000238, включене до спадкового майна згідно з нотаріально посвідченим договором про поділ спадкового майна від 25 квітня 2024 року та за цим же договором переходить до ОСОБА_1 , який є позивачем у справі, що розглядається.
13. Суди також з'ясували, що Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області розглядається цивільна справа № 674/1135/20 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Дунаєвецької міської ради, Фермерського господарства «Подільська марка», ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов'язання перенесення відомостей про земельну ділянку з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.
14. У вказаній справі позивач заявив такі вимоги: скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами: 6821888000:04:003:0073, 6821888000:04:003:0074, 6821888000:04:003:0075, 6821888000:04:003:0076, 6821888000:04:003:0077, 6821888000:04:003:0078, 6821888000:04:003:0083, 6821888000:04:003:0084, 6821888000:04:003:0085, 6821888000:04:003:0086, 6821888000:04:003:0087, 6821888000:04:003:0088, 6821888000:04:003:0119, 6821888000:04:003:0120, 6821888000:04:003:0122 та зобов'язати державних реєстраторів перенести відомості про земельну ділянку, що використовується ФГ «Віта» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ № 000238, з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку.
15. ОСОБА_1 залучений судом до участі у розгляді цивільної справи № 674/1135/20 як правонаступник позивача.
16. Під час розгляду зазначеної цивільної справи позивачу 16 травня 2024 року стало відомо про оскаржені розпорядження Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 17 січня 2004 року № 25/2004-р та від 06 квітня 2005 року № 264/2005-р.
17. Вважаючи вказані розпорядження протиправними, позивач звернувся до суду з позовом у справі, що розглядається та просив визнати їх протиправними й скасувати.
18. Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд взяв до уваги доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно виникнення спору у приватноправових відносинах і про те, що він не стосується захисту прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
19. Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а за суб'єктним складом і предметом повинен вирішуватися в порядку судочинства цивільного.
20. Ухвала Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі отримана відповідачем, що підтверджується наявною у матеріалах касаційного провадження довідкою відповідального працівника про доставку електронного листа, згідно з якою вказана ухвала була надіслана одержувачу - РДА в його електронний кабінет та доставлена до електронного кабінету 19 лютого 2025 року о 03:10 годині.
21. У встановлений Судом строк та станом на момент розгляду касаційної скарги по суті заявлених у ній вимог відзив на неї не надійшов, що, однак, за правилами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
22. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
23. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
24. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.
25. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
26. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п'ята статті 125 Конституції України).
27. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, який також встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Такі приписи закріплені у частині першій статті 1 зазначеного Кодексу.
28. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
29. За наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначенням суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
30. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
31. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
32. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
33. Отже поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
34. Така правова позиція наводиться у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 520/4702/19.
35. У постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 420/7433/23 Верховний Суд наголошував, що судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
36. У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року, ухваленій у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 140/1568/23, зазначено, що вимога щодо того, що суд має бути «встановленим законом», є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 («відповідно до процедури, встановленої законом» та «законний» арешт або затримання), пункт 2 статті 8 («у відповідності з законом»), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 («встановлені законом»), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 («згідно із законом») та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 («відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави»).
37. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях щодо формулювання «встановлений законом» робить висновки, що межі цієї вимоги є більш обмеженими, ніж вимога стосовно того, що суд має діяти відповідно до закону або шляхом, «передбаченим законом». Буквальне тлумачення цього вислову приводить до думки, що вимагається правова підстава для існування та організації суду, включно із визначенням питань, які підпадають під юрисдикцію суду.
38. Цей термін не можна розуміти у тому сенсі, що суд для того, щоб уважатись встановленим законом, має також дотримуватись всіх вимог, передбачених національним законодавством, щодо здійснення його функцій. Якщо б існувала така концепція, не було б жодного сенсу виокремлювати пункт 1 статті 6 щодо цього питання з-поміж інших статей.
39. Об'єднана палата повторювала, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
40. Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в певному провадженні, суд діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов'язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.
41. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
42. З вищенаведеного констатується, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
43. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
44. Публічно - правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
45. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
46. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
47. Колегія суддів підкреслює, що адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо - розпорядчої діяльності публічних органів.
48. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
49. Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16.
50. Окрім цього, відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
51. У справі ж, яка розглядається, позивач оскаржив розпорядження РДА, якими припинене право постійного користування земельними ділянками, що було набуте не позивачем у цій справі, а його батьком ОСОБА_2 на підставі рішення 10-ої сесії Дунаєвецької районної ради від 25 лютого 2000 року № 21, зареєстрованого у встановленому законом порядку державного акта на право постійного користування землею від 02 серпня 2000 року серії ХМ № 000238, акта прийому передачі від 28 березня 2000 року та викопіювання з плану земель запасу.
52. При цьому, відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України, у редакції, чинній станом на момент видання РДА спірних розпоряджень, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
53. З установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи не вбачається того, що акт на право постійного користування землею від 02 серпня 2000 року серії ХМ № 000238, який зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 43, охоплюється предметом спору у справі, що розглядається.
54. Тобто спірні розпорядження не стосувались безпосередньо майнових прав позивача у справі, що розглядається, й такі права не виникли (змінились або припинились) у зв'язку з виданням РДА таких адміністративних актів.
55. З огляду на зміст, правову природу (як індивідуального акта одноразового застосування) та мету видання зазначених розпоряджень їх скасування у судовому порядку, якщо для цього будуть установлені відповідні правові та фактичні підстави, не призведе до безпосереднього виникнення у позивача в цій справі або набуття ним яких-небудь цивільних (майнових, речових) прав та/або інтересів, їх припинення чи зміну.
56. Отже, оскаржені у цій справі розпорядження РДА й фактичні та юридичні наслідки їх видання відповідачем не призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, безпосереднім учасником яких є позивач, що не дає підстав стверджувати, що визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень у судовому порядку є способом захисту саме цивільних прав та інтересів.
57. Верховний Суд не оминає увагою той факт, що у цій справі позивач захищає свої права та інтереси як правонаступника та спадкоємця свого батька ОСОБА_2 , проте відзначає, що з огляду на заявлені ОСОБА_1 вимоги позовної заяви та обставини, наведені в їх обґрунтування, спір у справі, яка розглядається, виник у галузі земельних відносин і стосується саме цих відносин.
58. Зокрема, обґрунтовуючи підстави поданого у цій справі позову ОСОБА_1 ставить під сумнів сам факт видання оскаржених ним розпоряджень РДА, їх дійсність, а також покликається на те, що такі адміністративні акти прийняті за відсутності передбачених для цього фактичних і правових підстав, з порушенням Конституції України та норм Земельного кодексу України й поза межами повноважень, наданих законом відповідачу, з порушенням відповідної правової процедури.
59. З наведеного Суд висновує, що до предмету доказування у цій справі входять обставини стосовно наявності або відсутності у Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області фактичних та юридичних підстав для видання нею спірних розпоряджень, повноважень на прийняття таких адміністративних актів та дотримання процедури реалізації відповідних повноважень.
60. Зі змісту позовної заяви не вбачається того, що позивач оспорює чиї - небудь майнові (цивільні, речові) права та інтереси, які були б пов'язані із охопленими спірними розпорядженнями земельними ділянками або заперечує факт чи правомірність (законність) набуття таких прав на вказане майно у зв'язку з виданням таких розпоряджень. У цьому спорі суди не встановили наявності третіх осіб, чиї цивільні (майнові, речові) права або інтереси зазнали б впливу внаслідок задоволення позову у справі, яка розглядається, не залучили до участі у справі таких осіб.
61. Право постійного користування земельними ділянками, яке виникло на підставі акта на право постійного користування землею від 02 серпня 2000 року серії ХМ № 000238 та його державної реєстрації, захищається позивачем у цивільній справі № 674/1135/20, яка розглядається Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області, й до участі у розгляді якої ОСОБА_1 залучений як один з правонаступників позивача у вказаному цивільному судовому провадженні.
62. У справі, що розглядається, спору про право між позивачем та відповідачем або третіми особами не існує.
63. До того ж, як можливо стверджувати з аналізу змісту спірних розпоряджень, такі видані РДА на підставі пункту «а» частини першої статті 17 Земельного кодексу України, яка у редакції, чинній на дату видання цих розпоряджень, визначала повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин. Відповідно до зазначених норм до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
64. Видання цих розпоряджень обґрунтоване покликанням на норми статей 141 та 142 Земельного кодексу України (у вищевказаній редакції), за змістом яких власник земельної ділянки, до яких частина друга статті 84 цього ж Кодексу відносить й державу в особі, зокрема, відповідних місцевих державних адміністрацій, на підставі заяви землекористувача уповноважений приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
65. Верховний Суд акцентує увагу й на нормах частини тертої статті 122 Земельного кодексу України у тій же редакції, яка визначає повноваження, зокрема, органів виконавчої влади по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, відповідно до яких районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, у тому числі для сільськогосподарського використання, що мало місце у спірних правовідносинах.
66. У підсумку Верховний Суд вважає, що спір у справі, яка розглядається, виник у галузі земельних відносин, у яких відповідач як суб'єкт владних повноважень здійснював закріплені за ним у законі публічно-владні управлінські функції, стосується саме цих правовідносин і виник у зв'язку з виконанням таким суб'єктом зазначених функцій, результатом яких є видання оспорених позивачем розпоряджень.
67. Суб'єктами вказаних відносин виступають: з однієї сторони - фізична особа ОСОБА_1 як правонаступник прав та обов'язків особи, якій були адресовані спірні розпорядження, а з іншої сторони - Кам'янець-Подільська районна державна адміністрація Хмельницької області як правонаступниця Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області, яка їх видала. Саме вказані особи є безпосередніми учасниками спірних у цій справі правовідносин і саме вони утворюють суб'єктний склад сторін у справі, що розглядається.
68. Предметом спору охоплюється рішення суб'єкта владних повноважень - відповідної місцевої державної адміністрації, видане у формі розпорядження у результаті виконання нею визначених законом публічно-владних управлінських функцій.
69. За наведеного, Верховний Суд вважає, що у цьому конкретному випадку наявні усі елементи і ознаки публічно - правового спору в розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, який переданий на вирішення адміністративного суду й підпадає під його предметну юрисдикцію, а справа, що розглядається, - під наведене у пункті 1 частини першої зазначеної статті визначення поняття адміністративної справи.
70. Враховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що заявлені у цій справі позовні вимоги повинні розглядатись в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства, та не підлягають розгляду за правилами судочинства цивільного, що свідчить про помилковість і необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у оскаржених судових рішеннях стосовно підсудності цього спору цивільним судам.
71. Колегія суддів критично оцінює покликання судів попередніх інстанцій на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 320/3496/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 161/13749/15-ц, оскільки правовідносини, у яких виник спір у вказаних справах та у справі, що розглядається, не є подібними й не стосуються прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду, а предмет спору не пов'язаний з оспорюванням правомірності набуття фізичною чи юридичною особою земельної ділянки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
72. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
73. Підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина перша статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
74. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження у справі з огляду на її непідсудність адміністративному суду, чим допустили порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконних судових рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
75. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
76. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.Ю. Бучик
С.Г. Стеценко