головуючий суддя у першій інстанції: Атаманюк Б.М.
09 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 344/8386/21 пров. № А/857/29532/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.
представника апелянта: Мелінишин С.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року у справі № 344/8386/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби в Івано-Франківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
27.05.2021р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління державної податкової служби в Івано-Франківській області, у якому просив суд:
-скасувати постанову №286 про накладення адміністративного стягнення від 07.05.2021р., а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.07.2025р скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Представник апелянта, Мелінишин С.Б. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила таку задовольнити з підстав у ній зазначених.
Інші особи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна не скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженою особою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017р. - 06.05.2019р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період:14.07.2016р. - 06.05.2019р.
Згідно протоку про адміністративне правопорушення № 221 від 23 квітня 2021 року, складеного за результатами даної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , встановлено порушення, яке полягає у неведенні обліку доходів і витрат, чим порушено п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177 ПК України №2755-VІ від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями та п.6 ст.128 ГК України від 16.01.2003р. №436-ІУ зі змінами та доповненнями за період: 01.01.2017р. - 06.05.2019р. (а.с.55).
07.05.2021р. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області прийняв постанову №286 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. за порушено п.176.1 ст.176. п.177.10 ст.177 ПК України, ч.1 ст.4, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, ч. 5 ст.8, ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами і доповненнями. (не ведення обліку доходів і витрат та порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 14.07.2016р. - 06.05.2019р.».)
Копію зазначеної постанови ОСОБА_1 отримав 12.05.2021р. рекомендованим поштовим відправленням за №» 7730406502302 (а.с. 23, 24), та оскаржив до суду 24.05.2021р. шляхом поштового відправлення, що, з урахуванням вихідних днів, здійснено в межах строків, визначених ст.289 КУпАП.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як видно із змісту позовних вимог, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що в постанові не зазначено в чому полягає зміст правопорушення, і немає покликань на документи, на підставі яких встановлена об'єктивна сторона правопорушення. На момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності податковий орган знав, що триває процедура адміністративного оскарження результатів перевірки, до завершення якої діє презумпція правомірності дій платника податків. Тому, висновок контролюючого органу про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення є передчасним.
Оцінюючи зміст вищезазначеного проколу про адміністративне правопорушення та постави про притягнення до адміністративної відповідальності, обставини, які встановлені в цих документах, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
У справах «Малофєєва проти Росії»(«Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinv.Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Колегія суддів зазначає, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ст.62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі Аллене де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року підкреслив, що принцип презумпції невинуватості порушується, «якщо суд оголосить обвинуваченого винним, коли його вина не була попередньо доведена».
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Відповідно до ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Отже, відповідно до вимог ч.1 ст.256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, як документ, що засвідчує факти неправомірних дій і є основним джерелом доказів, складається по встановленій формі і повинен містити дані, необхідні для розгляду справи по суті; особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення повинна ретельно з'ясувати характер правопорушення та правильно кваліфікувати дії винної особи. У протоколі мають бути зазначені обставини, які свідчать про наявність адміністративного проступку та його характер, а також, обставини, що характеризують особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При дослідженні змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 221 від 23 квітня 2021 року встановлено, що в ньому не конкретизовано в чому саме полягає порушення позивачем п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177 ПК України №2755-VІ від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями та п.6 ст.128 ГК України від 16.01.2003р. №436-ІУ зі змінами та доповненнями за період: 01.01.2017р. - 06.05.2019р.
Як видно з матеріалів справи, апелянта покликається на дані Акту №1184/09-19-07-12/2490502976 від 11.03.2021р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 . Проте, такий документ до відзиву на позовну заяву не доданий. Акт долучений до матеріалів справи представником позивача - адвокатом Калинюком Р.С., як додаток до заяви від 15.11.2021р. в якій інформовано суд про справу № 300/5669/21, яка стосується оскарження податкових повідомлень-рішень та перебуває на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді.
З урахуванням того, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано про додатки, які додаються до нього в якості доказів вчинення порушення, а також з урахуванням того, що відповідач разом з відзивом не подав інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, колегія суддів не досліджує вищезазначений акт, а також інші документи (квитанції, накладні тощо), які не були подані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.
Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення № 221 від 23 квітня 2021 року не містив інформації про суть адміністративного правопорушення, а тільки покликання на порушення вказаних норм законодавства, що суперечить ст.256 КУпАП.
За змістом ст. 283 КУпАП постанова повинна зокрема містити опис обставин, установлених під час розгляду справи.
При дослідженні оскаржуваної постанови встановлено, що в ній податковий орган покликається лише на порушення позивачем пункти Податкового кодексу України, із зазначенням, що таке порушення полягає у: «не ведення обліку доходів і витрат та порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період:14.07.2016р. - 06.05.2019р.». Однак, не міститься опису обставин, установлених під час розгляду справи. При цьому, постанова також не містить покликання на відповідні докази. Вказані недоліки постанови суперечить вимогам ст.283 КУпАП, та є по суті наслідком недоліків протоколу про адміністративне правопорушення, про що зазначено вище.
З урахуванням встановлених обставин, вірними є висновки суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 вчинив порушення п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177 ПК України №2755-VІ від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями та п.6 ст.128 ГК України від 16.01.2003р. №436-ІУ зі змінами та доповненнями за період: 01.01.2017р. - 06.05.2019р.
При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/1-а, де суд касаційної інстанції вказав на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Колегія суддів наголошує, що сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17).
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019р. у справі №536/1703/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновків, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року у справі № 344/8386/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 18.09.2025р.