16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12063/25 пров. № А/857/29688/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Скочиляс Ю.Р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2025р. в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов щодо відкриття виконавчих проваджень про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження (суддя суду І інстанції: Сподарик Н.І.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13 год. 45 хв. 03.07.2025р. м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
13.06.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати наступні постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень /ВПВР/ Управління забезпечення примусового виконання рішень /УЗПВР/ у Львівській обл. Західного міжрегіонального управління /ЗМУ/ Міністерства юстиції /МЮ/:
№ 78216925 від 30.05.2025р. про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з боржника ГУ ПФ України у Львівській обл. виконавчого збору в розмірі 20000 грн.;
№ 78216729 від 30.05.2025р. про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з боржника ГУ ПФ України у Львівській обл. мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 274 грн. 85 коп. (а.с.1-7).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.79-82).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ГУ ПФ України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.35-38).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що спірні постанови прийняті відповідачем під час примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2020р. у справі № 380/382/20 за позовом ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 63327047.
Під час розгляду справи суд не врахував приписи ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», а також норми ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Примусове стягнення з позивача як державного органу грошових коштів можливе лише через органи Державної казначейської служби України, через що органам державної виконавчої служби такі виконавчі документи не підвідомчі.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено під час судового розгляду, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2020р. у справі № 380/382/20 визнано протиправними дії ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03.2019р. по 04.09.2019р. 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р.; зобов'язано ГУ ПФ України у Львівській обл. провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05.03.2019р. по 04.09.2019р. з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р.
27.08.2020р. суд видав виконавчий лист № 380/382/20 про зобов'язання ГУ ПФ України у Львівській обл. провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05.03.2019р. по 04.09.2019р. з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р.
19.10.2020р. державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ відкрито виконавче провадження № 63327047 з примусового виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду в справі № 380/382/20, виданого 27.08.2020р. (а.с.11-12).
19.10.2020р. в межах виконавчого провадження ВП № 63327047 державний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 274 грн. 85 коп. (а.с.56). Також 19.10.2020р. державним виконавцем винесено постанову ВП № 63327047 про стягнення виконавчого збору в розмірі 20000 грн. (а.с.48).
28.05.2025р. державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63327047 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.55).
30.05.2025р. державний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ виніс постанову № 78216925 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП № 63327047 від 19.10.2020р. про стягнення виконавчого збору з ГУ ПФ України у Львівській обл. в розмірі 20000 грн. (а.с.50-51).
30.05.2025р. державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 78216925 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (а.с.52).
Також 30.05.2025р. відповідач виніс постанову ВП № 78216925 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відкритого на підставі постанови № 63327047 виданій 19.10.2020р. (а.с.54).
Крім цього, 30.05.2025р. державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 78216729 з примусового виконання постанови № 63327047, виданої 19.10.2020р., про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274 грн. 85 коп. (а.с.58).
30.05.2025р. державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 78216729 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (а.с.60).
30.05.2025 в межах виконавчого провадження ВП № 78216729 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відкритого на підставі постанови виконавця № 63327047 від 19.10.2020р. (а.с.62).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні постанови державного виконавця винесені із дотримання вимог закону, через що підстави для їх скасування є відсутніми.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Ключовим питанням під час вирішення розглядуваного спору є з'ясування правомірності виконання державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження в розрізі приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Розглядувані правовідносини регулюються приписами Конституції України, Законів України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В силу приписів ст.3 вказаного Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Як визначено в ч.2 ст.6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст.18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір не стягується, зокрема, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ст.27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із ч.8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
При цьому, пунктами 21-22 розділу ІІІ Інструкції встановлено, що закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону.
У разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавець після підготовки розпорядження державного виконавця, передбаченого пунктом 13 розділу VII цієї Інструкції, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону.
У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
При цьому, положення Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто.
Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 360/3324/19.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не убачає правових підстав для скасування постанови державного виконавця ВП № 78216729 від 30.05.2025р. про відкриття виконавчого провадження з приводу стягнення виконавчого збору (виконавчий документ - постанова ВП № 63327047 від 19.10.2020р.) в розмірі 20000 грн.
Кошти виконавчого провадження регламентовані приписами ст.42 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження».
Частиною першою ст.42 вказаного Закону визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч.2 ст.42 зазначеного Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Згідно з ч.3 ст.42 згаданого Закону витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Частиною четвертою ст.42 цього Закону встановлено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Фінансування виконавчого провадження також регламентовано розділом VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012.
Так, відповідно до п.1 розділу VІ Інструкції:
Фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.
Згідно з п.2 розділу VІ Інструкції витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-18, 19-1-21 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Окрім цього, види та розміри витрат виконавчого провадження затверджені наказом Міністерства юстиції України № 2830/5 від 29.09.2016р.
З огляду на вказані приписи законодавства, є відсутніми правові підстави для скасування постанови державного виконавця ВП № 78216729 від 30.05.2025р. про відкриття виконавчого провадження з приводу стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 274 грн. 85 коп. (виконавчий документ - постанова ВП № 63327047 від 19.10.2020р.)
Стосовно доводів апелянта про те, що боржником у виконавчому провадженні є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державного органу, державного та місцевого бюджетів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України № 4901-VI від 05.06.2012р. «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Згідно з ч.1 ст.3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Частиною 1 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Оскільки на виконанні у ВПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ перебувало виконавче провадження № 63327047 з виконання виконавчого листа № 380/382/20, виданого 27.08.2020р., про зобов'язання ГУ ПФ України у Львівській обл. провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , в межах якого 28.05.2025р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», тому виконання спірних постанов повинно здійснювати в рамках вказаного Закону.
Також у цій справі вимоги до боржника мають зобов'язальний характер, тоді як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено ч.1 ст.2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення загалом і в процесі стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020р. у справі № 336/4615/17, від 09.07.2020р. у справі № 806/2179/16, від 16.09.2020р. у справі № 310/1512/17, від 07.10.2020р. у справі № 815/3815/17, від 09.12.2020р. у справі № 522/19758/18.
Звідси, державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчого провадження № 78216925 від 30.05.2025р. щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 20000 грн. та № 78216729 від 30.05.2025р. про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 274 грн. 85 коп. із дотриманням вимог закону.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відшкодуванню на користь ГУ ПФ України у Львівській обл. не підлягають.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2025р. в адміністративній справі № 380/12063/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 18.09.2025р.